Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
04 липня 2018 р. № 820/3553/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Зоркіна Ю.В.
при секретарі судового засідання Пройдак С.М.
у присутності представника позивача ОСОБА_1.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_1) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11,м. Київ,04073, код ЄДРПОУ37826158) про визнання протиправним рішення,-
встановив
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення ВГФІРФО ГУМВС України в Київській області від 30.06.2010 року про скасування дозволу на імміграцію в України гр.. В'єтнаму ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою суду від 08.05.2018 року у справі відкрито спрощене провадження та призначено справу до розгляду з викликом сторін. Копію ухвали відповідач отримав 14.05.2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням, яке міститься у матеріалах справи, проте відзив на адміністративний позов (вх. № 01-26/33219/18 від 05.07.2018 року), в яких проти позову заперечував з підстав його необґрунтованості, просив розгляд справи проводити без участі представника направлений на адресу суду 02.07.2018 року , що підтверджується штампом на поштовому відправленні.
В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити з тих підстав, що оскаржуване рішення противоправним, необґрунтованим та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси позивача, право на постійне проживання в Україні набуто на законних підставах та обумовлено в тому числі правом на мешкання разом з дітьми, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
Позивач прибув на територію України у 2004 році та звернувся до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну як батько іммігранта. За результатами звернення 02.11.2007 року відділом ВГІРФО ГУМВС в київській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну № 17/5299 на підставі п.6 с.2 ст.4 Закону України « Про імміграцію» як батьку іммігранта та відповідно оформлено посвідку на постійне проживання в України НОМЕР_2.
Листом УДМС України в Київській області № 3021.4.-1739/3201.4-18 від 12.04.2018 року позивача повідомлено, що 30.06.2010 року на підставі протесту прокуратури Київської області від 24.06.2010 року № 07/1/2-428 позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію»
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", в редакції, яка діяла на час винесення рішення про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, в т.ч. якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
З копії оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію вбачається, що підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію зазначено п. 1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", тобто надання дозволу на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність в інших випадках, передбачених законами України, зокрема, відповідачем зазначено, що до документів надано договір оренди житла, який орендодавцем не підписувався.
Проте суд зазначає, що відповідачем відповідно до положень ст.ст. 77-78 КАС України не надано доказів того, що зазначений вище договір є підробленим документом або документом, що визнаний в судовому порядку не чинним. Крім того суд звертає увагу на те, що в поданні прокуратури від 24.06.2010 року № 07/1/12-428 вих міститься посилання на те, що позивач не проживав у селі Помоклі.
Також суд зазначає, що відповідачем не було надано до суду будь - яких доказів, що під час надання дозволу на імміграцію позивачу відповідач був позбавлений права надати правову оцінку наданих позивачем документів для отримання відповідного дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".
Крім того будь-яких порушень законодавства та відсутності необхідних документів уповноваженим державним органом під час розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію виявлено не було, уповноважений державний орган України з питань імміграційної політики визнав правомірність прибуття позивача в Україну, правомірність подальшого проживання та правомірність набуття дозволу на імміграцію в силу прямої дії закону.
Відповідно до п. 3, п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Суд зазначає, що відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".
Долучені до матеріалів справи документи не містять доказів дотримання процедури, визначеної п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію", в чинній час прийняття рішення редакції, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Доказів вчинення вказаних дій до матеріалів справи відповідачем не надано.
Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі отриманого дозволу на імміграцію та отриманої посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, доказів порушення законодавства позивачем суду не надано.
Із долученого до матеріалів справи паспорту позивача судом, встановлено, що останній містить відмітки про перетин кордону України 18.07.2015 року та 31.07.2015 років
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.13 Закону України "Про імміграцію" особа, відносно якої прийнято рішення щодо скасування дозволу на імміграцію - зобов'язана протягом місяця виїхати з України.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач має неповнолітню дитину ОСОБА_3 2008 р.н., яка згідно довідки № 193 ГУ ДМС України в Харківській області від 21.11.2012 року є громадянином України (а.с.36) та ОСОБА_4 2015 р.н., який згідно довідки ГУ ДМС України в Харківській області від 09.10.2017 року № 7017 набув громадянства України (а.с.38)
Суд зазначає, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН від 20 листопада 1989, Конвенція (Конвенцію ратифіковано постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 (ст.9 ); дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS N 192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи ( Конвенцію ратифіковано з заявою Законом № 166-V від 20.09.2006 (ст..4 )
Статтею 11, 12,14 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Отже нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батьків з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення ст..17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).
Влаштування сімейного життя в країні громадянства батьків істотно суперечить інтересам та можливостям дитини налагодити в країні батьків соціальну адаптацію. Зазначене насамперед підтверджується тим, що дитина все своє свідоме життя мешкає разом з батьками в Україні, володіє мовами для спілкування в Україні. На необхідність врахування зазначених обставин також звернув увагу Європейський суд з прав людини та визнав наявність порушення ст.8 Конвенції у зіставленні з нормами національного міграційного законодавства у справі СЕН (SEN) проти Нідерландів, скарга № 31465/96, постанова суду від 21 грудня 2001 р. Так, в п.40 зазначеної постанові зазначено, що діти усе своє життя мешкали у Нідерландах у культурному оточенні вказаної країни, відвідують школу (постанова по справі "Беррехаб против Ни дерландов", р. 8, § 7 и р. 16, § 29). Оскільки діти усе життя мешкають на території іншої країни у них окрім національного походження або зовсім відсутні або мінімальні зв'язки з країною походження (постанова по справі "Мехми против Франции" (Mehmi v. France) від 26.09.1997 року Reports 1997-VI, р. 1971, § 36), таким чином, відносно них маються певні труднощі щодо перенесення сімейного життя до іншої країни (справи 'Тюль против Швейцарии", р. 176, § 42, "Ахмут против Нидерландов", р. 2033, § 69). В цих умовах переїзд до Нідерландів став би доцільним засобом впорядкування родинного життя з участю дитини, оскільки через неповноліття виникає особлива необхідність інтегрування у родину батьків, яка також відповідає прагненню останніх турбуватися про дитину ("Йохансен против Норвегии" (Johansen v. Norway) от 7 августа 1996 г., Reports 1996-III, pp.1001- 1002, § 52, и pp. 1003- 1004, § 64, постанова по справі "X, Y и Z против Соединенного Королевства" (X, Y and Z v. United Kingdom) от 22 апреля 1997 г., Reports 1997-П, р. 632, § 43.
Як вже зазначалося вище, відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р., департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
На порушення зазначених приписів внутрішнього законодавства оскаржуване рішення (висновок) не містить позначення, що вивчались обставини наявності у позивача неповнолітньої дитини, тривалість терміну перебування дитини в Україні, її соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки якщо дитина має переїхати разом з батьком до країни його походження.
Отже, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, оскільки, не враховувався неповнолітній вік дитини, законні права дитини на проживання разом з батьками.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що скасовуючи посвідку на постійне проживання позивачу, батьку неповнолітньої дитини та встановивши йому в силу ст.13 Закону України "Про імміграцію" обов'язок у місячний термін виїхати з України відповідач порушив право дитини на проживання разом з батьками, постійний контакт з матір'ю, пріоритету сімейного виховання, фактично здійснив розлучення матері і дитини, що не відповідає інтересам дитини, не має достатнього балансу інтересів між можливими інтересами держави в сфері міграційної політики та несприятливими наслідками для інтересів приватного і сімейного життя родини позивача і його неповнолітньої дитини.
Відповідно до ст. ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а отже вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 257- 258, 262, 246, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити
Визнати протиправним та скасувати рішення ВГФІРФО ГУМВС України в Київській області від 30.06.2010 року про скасування дозволу на імміграцію в України гр.. В'єтнаму ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
У повному обсязі рішення виготовлено 09.07.2018 року
Суддя Зоркіна Ю.В.