21 червня 2018 року м. Рівне №817/1189/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доПриватного підприємства "Теплогазбуд"
стягнення заборгованості,
Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Теплогазбуд" (далі - відповідач) про стягнення санкцій та пені у розмірі 20 195,60 грн. Ухвалою суду від 02.05.2018 вирішено розгляд справи №817/1189/18 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Теплогазбуд" про стягнення санкцій та пені, провести у письмовому провадженні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до звіту середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становить 9 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 40 222,22 грн. Згідно із ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність і мають працювати на робочих місцях - 1 особа, жодної особи з інвалідністю не працевлаштовано. Зазначив, що суму адміністративно-господарських санкцій в графі 06 звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, відповідачем не проставлено, хоча повинен був це зробити самостійно. Таким чином, Приватним підприємством "Теплогазбуд" порушено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. З огляду на це, у відповідності до ч. 1 ст. 20 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію в сумі 20 111,11 грн. Крім того, було порушено термін сплати санкцій, у зв'язку з чим йому було нараховано пеню у розмірі 84,49 грн. З таких підстав, позивач просив позов задовольнити повністю.
Відповідач, Приватне підприємство "Теплогазбуд", позов не визнав з підстав, викладених у відзиві. В обґрунтування заперечень у письмовому відзиві вказав, що підприємство покладені на нього обов'язки згідно із вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - виконав повністю.
Крім того, зазначив, що Приватне підприємство "Теплогазбуд" подавало Рівненському міському центру зайнятості звіти про наявність вакансій, в яких зазначало вакантні професії для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач вказав, що на підприємстві створені робочі місця для осіб з інвалідністю, однак з незалежних від нього обставин не було виконано встановлені нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості - 1 особа. Також, зазначив, що обов'язком підприємства є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а не безпосереднім пошуком їх для працевлаштування. З цих підстав вказав, що відповідачем виконано всі необхідні вимоги чинного законодавства, а тому просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши подані письмові докази, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю, з огляду на наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що Приватне підприємство "Теплогазбуд" подало до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, де зазначило, що середньооблікова кількість працівників за рік - 9 осіб (рядок 01), з них середньооблікова кількість працевлаштованих працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність - 0 (рядок 02), кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа (рядок 03), фонд оплати праці штатних працівників складає 362 тис. грн. (рядок 04), середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 40 222 грн. (рядок 05), сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інваліді - 0 (рядок 06).
Таким чином, з аналізу звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік форми № 10-ПІ слідує, що Приватним підприємством "Теплогазбуд" не було виконано встановлені законодавством України нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, в кількості - 1 особи.
З наявних у справі доказів встановлено, що протягом 2017 року Приватне підприємство "Теплогазбуд" належним чинові відповідно до приписів законодавства подавало звітність про попит на робочу силу (вакансії) форми № 3- ПН, в якій зазначало вакантні професії (посади) для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема інженер з охорони праці, інженер з якості, головний інженер із зазначенням у звіті розміру заробітної плати (3200,00 грн.), місця виконання роботи (м. Рівне, м. Чернівці, м. Житомир, м. Золочів), характеру роботи (постійна).
Судом не встановлено, фактів направлення для працевлаштування до Приватного підприємства «Теплогазбуд» осіб з інвалідністю протягом 2017 року ні державною службою зайнятості, ні Рівненським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, або фактів відмови у працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2017 відповідачем.
Як зазначає позивач, відповідачем не проставлено суму адміністративно-господарських санкцій в графі 06 звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік.
З огляду на це, позивачем було нараховано адміністративно-господарську санкцію в сумі 20111,11 грн. за невиконання нормативу робочих місць в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, тобто - 1 робоче місце.
Крім того, позивач зазначив, що відповідачем порушено термін сплати адміністративно-господарських санкцій, як наслідок відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05. 2007 року № 223, для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", розрахунок пені станом на 23.04.2018 року становить - 84,49 грн.
Судом також встановлено, що у звітності про попит на робочу силу (вакансії) форми № 3- ПН Приватним підприємством «Теплогазбуд» у лютому - грудні 2017 року щомісячно вказувалася інформація про наявність 3 вакантних посад (інженер з охорони праці, інженер з якості, головний інженер), в тому числі для осіб з інвалідністю, тобто понад норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Однак, за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в кількості - 1 особа, позивачем до відповідача було застосовано адміністративно-господарська санкція в сумі 20 111,11 грн.
Суд не погоджується з висновками позивача про те, що відповідачем порушено норматив робочих місць працевлаштування осіб з інвалідністю, за що до нього було застосовано адміністративно-господарську санкцію в сумі 20111,11 грн., та пеню - 84,89 грн., з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІІ) закріплено, що особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 18 Закону України від 21.03.1991 року №875-ХІІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу даної норми слідує, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, однак до їхніх обов'язків не входить пошук підходящої роботи для інвалідів. Оскільки, згідно із ч. 3 ст. 18-1 цього Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року №875-ХІІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 цього Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Оскільки, в силу вимог ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Слідує, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання, у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі №21-60а11, від 26.06.2012 у справі №21-105а12, від 02.04.2013 у справі №21-95а13, від 16.04.2013 у справі №21-81а13 та від 09.07.2013 у справі №21-196а13, у яких суд дійшов висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.
З досліджених доказів слідує, що Приватним підприємством "Теплогазбуд" надано докази щодо належного інформування на наявні вакансії шляхом подання звітності до Рівненського міського центру зайнятості про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та наявності вакантних посад для таких осіб.
Таким чином, Приватне підприємство "Теплогазбуд", подаючи щомісячно у 2017 році звітність про попит на робочу силу (вакансії) форми № 3-ПН, вчинило всі передбачені Законом України від 21.03.1991 № 875 заходи для працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність, що свідчить про відсутність складу правопорушення в його діях.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вжило усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тому, суд дійшов висновку, що якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», він виконав обов'язок у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Вказане повністю узгоджується з висновками, до яких дійшов Верховний Суд в постановах від 06.03.2018 по справі №825/695/17 (провадження №К/9901/15376/18), від 20.03.2018 по справі №817/652/17 (провадження №К/9901/35166/18), від 13.06.2018 по справі №819/639/17 (провадження №К/9901/35879/18).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, крім того в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а суд згідно ст. 90 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем не доведено факту, що з боку Приватного підприємства "Теплогазбуд" мало місце порушення вимог Закону України від 21.03.1991 року №875-XII, а тому вимоги Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення таких санкцій та пені є необґрунтованими та безпідставними, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Представником відповідача також подано клопотання про відшкодування витрат на надання правової допомоги адвокатом.
На підтвердження понесення витрат на надання правової допомоги, до матеріалів справи представником відповідача долучено: копію договору про надання правової допомоги №03-ТД/2018 від 04.04.2018, копію додатку № 2 від 14.05.2018 до Договору про надання правової допомоги від 04.04.2018, копію рахунку №02/18 від 15.05.2018, копію платіжного доручення №159 від 17.05.2018, копію Акта приймання-передачі наданої правової допомоги №01/18 ТД від 17.05.2018.
Як зазначено в акті приймання-передачі наданої правової допомоги №01/18 ТД від 17.05.2018, виконавець (захисник) надав, а замовник (клієнт) прийняв послуги щодо збору доказів; вивчення позовної заяви та доданих матеріалів; підготовки відзиву та забезпечення подання його до суду; підготовки до розгляду справи №817/1189/18 в суді. Кількість витраченого часу адвокатом складає 20 годин. Розмір гонорару за вказану правову допомогу погоджено сторонами в сумі 4000,00 грн. (Чотири тисячі грн. 00 коп.) без ПДВ.
Відповідно до копії платіжного доручення №159 від 17.05.2018 Приватне підприємство "Теплогазбуд" підтвердило понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, на суму 4000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частина 3 даної статті регламентує, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4).
Частина 5 даної статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем Приватним підприємством "Теплогазбуд" підтверджено належними доказами понесення витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката в межах цієї адміністративної справи в сумі 4000,00 грн. і вказаний розмір витрат на правничу допомогу адвоката підтверджується належними договором та іншими доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості і є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та ціною позову та значенням справи для сторони.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Позивач не заперечив щодо розміру витрат на правову допомогу.
Враховуючи вищенаведене, на користь відповідача Приватного підприємства "Теплогазбуд" слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Теплогазбуд" про стягнення санкцій та пені - відмовити повністю.
Стягнути на користь Приватного підприємства "Теплогазбуд" (33025, м. Рівне, вул. М.Чурай, 9, код ЄДРПОУ 32300672) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (33000, м. Рівне, вул. Замкова, 10а/1, код ЄДРПОУ 13979356) судові витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Махаринець Д.Є.