ун. № 759/14911/17
пр. № 2/759/2399/18
27 червня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді П'ятничук І.В.,
за участі секретаря Медвідчук В.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд ухвалити рішення яким, яким визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та на ? частину автомобіля «Ауді А-4», днз НОМЕР_1 і, оскільки вона не має наміру керувати даним автомобілем, просила стягнути з відповідача 110000 грн. - ринкову вартість ? частини вказаного автомобіля.
В обґрунтування заявлених вимог вказуючи на те, що 12.12.1987 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. 12.08.2017 року шлюб між ними було розірвано. В період шлюбу, в травні 1999 року, за спільні кошти, нею та відповідачем була придбана АДРЕСА_1, крім того, у період шлюбу і за спільні кошти нею та відповідачем був придбаний автомобіль «Ауді А4», днз НОМЕР_1, 2003 року випуску, який відповідач зареєстрував на своє ім'я. Оскільки вони з відповідачем не можуть домовитись про порядок поділу їх спільного майна, оскільки відповідач уникає зустрічей з нею, за захистом свої прав вона змушена звернутись до суду.
Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити посилаючись при цьому на обставини справи, викладені в позовній заяві.
Оскільки відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив та не подав до суду відзив, суд вважає можливим розглянути дану справу відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Вислухавши пояснення позивачки та її представника, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Пунктом 3 ч.1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
В судовому засіданні встановлено, що 18.12.1987 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Міським палацом реєстрації шлюбів м.Полтава, актовий запис № 3376 (а.с.6).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 12.08.2017 року, виданого Святошинським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГУ територіального управління юстиції у м.Києві, шлюб між сторонами було розірвано, актовий запис № 264 (а.с.7).
Згідно з договору купівлі- продажу від 05.05.1999року, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В., № 563, відповідачем ОСОБА_3 була придбана АДРЕСА_1 (а.с.5).
Відповідно до повідомлення Регіонального сервісного центру в м.Києві МВС України від 25.05.2018 року, за ОСОБА_3 зареєстрований автомобіль «Ауді А4», 2003 року випуску, синього кольору, кузов НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 16.12.2016 року.
Відповідно до ч.17 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є : майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом та майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Згідно ч.4 ст.355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно, тобто діє презумпція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Тобто, якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, звернення стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Відповідно до ч.37 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК України, власник має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норма права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Відповідно до ч.19 Постанови Пленуму ВССУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуде за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень цивільного законодавства, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє.
Відповідно до ч.23 Постанови Пленуму ВССУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Відповідно до ч.24 Постанови Пленуму ВССУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.
На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя підлягають задоволенню в повному обсязі, так як суду надані підтвердження того, що спірні квартира та автомобіль були придбані позивачкою та відповідачем в період шлюбу та за спільні кошти, а тому за позивачкою необхідно визнати право власності на ? частини вказаних квартири та автомобіля і, оскільки позивачка не має наміру користуватись автомобілем, не має права керування транспортними засобами, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки половину ринкової вартості автомобіля, залишивши його у користуванні відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір, що був сплачений позивачем при звернені до суду у розмірі 640 гривень 00 копійок.
Керуючись ст.ст. 15, 355, 358, 364, 368, 372, 392 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 68, 69,70,71, 175 СК України, Постановою Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», Постановою Пленуму ВССУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та керуючись ст.ст. 3, 7-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1, до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу майна яке спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на ? частину АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість ? частини автомобіля «Ауді А4», 2003 року випуску, синього кольору, кузов НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 16.12.2016 року, залишивши вказаний автомобіль у користуванні та власності ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м.Могилів-Подільський Вінницької обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 сплачений судовий збір по справі у розмірі 640 (шістсот сорок) грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В.П'ятничук