Номер провадження 2/754/1663/18
Справа №754/12183/17
Іменем України
31 травня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Ленській Т.І.
за участі - позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
20.09.2017 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_23-тя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
Відповідно до ордера № 55990 від 09.10.1989 р. на сім'ю, яка складалась на той час із шести осіб, була надана чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1.
Зазначена квартира неприватизована, належить до державного житлового фонду й складається із чотирьох житлових кімнат площею - 51,9 кв.м. та підсобних приміщень.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.04.2016 р. встановлений порядок користування зазначеною квартирою, відповідно до якого - у її (позивача) користування разом з відповідачем по справі - ОСОБА_2, третьою особою, дочкою - ОСОБА_3, її малолітнім сином - ОСОБА_4 залишені у користуванні житлові кімнати площею 17,4 кв.м та 12,6 кв.м. з балконом.
На підставі заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.04.2016 р., розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 30.03.2017 р. № 178 дозволено укласти з нею ОСОБА_1 окремий договір найму на дві кімнати, житловою площею 12,6 кв.м. з балконом та 17,4 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1.
У двох житлових кімнатах площею 12,6 кв.м та 17,4 кв. м зареєстроване місце проживання за чотирма особами: позивачем по справі - ОСОБА_1, відповідач по справі, чоловік - ОСОБА_2, третя особа, дочка - ОСОБА_3, її малолітній син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач - ОСОБА_2 із 2000 року у квартирі не проживає без поважних причин, не сплачує квартплату та комунальні послуги не цікавиться квартирою, не пропонував й не робив спроби обміняти житлове приміщення, тому відповідно до вимог ст. 71 ЖК Української PCP втратив право користування жилим приміщенням.
Та обставина, що ОСОБА_2 не користується квартирою без поважних причин із 2000 року по теперішній час підтверджується актами обстеження квартири від 24.02.2017 р., від 14.06.2017 р., від 01.09.2017 р., листом Деснянського районного суду м. Києва від 07.04.2016 р. про направлення ОСОБА_2 копії заочного рішення від 01.04.2016 р. на адресу: АДРЕСА_2.
На підставі викладено, позивач ОСОБА_1 просить суд постановити рішення, яким визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням 17,4 кв.м. та 12,6 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 25.10.2017 р. відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, вважає їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві. Додатково, на підтвердження своїх позовних вимог надала суду Акт обстеження квартири АДРЕСА_1 від 23.02.2018 р., яким встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає за вищевказаною адресою з 2000 року. Не заперечувала проти розгляду справи в порядку заочного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання неодноразово не з'являвся, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, причин неявки суду не повідомляв. Відзиву на позовну заяву на адресу Деснянського районного суду м. Києва не надходило.
Представник третьої особи - Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до судового засідання не з'явився. Представником ОСОБА_5 було подано заяву про можливість розгляду справи у відсутності представника Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та прийняття рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.
Третя особа - ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до судового засідання неодноразово не з'являлась. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином. Про причини неявки суд не повідомляла.
Зі згоди позивача, яка не заперечує проти заочного розгляду справи, суд знаходить за можливим розглянути справу у відсутності відповідача, згідно до вимог частини 4 ст. 223 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів з постановленням заочного рішення, що відповідає положенням статті 280 цього Кодексу.
Вислухавши пояснення позивача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.
Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
У відповідності до ордеру на житлове приміщення №55990, серії Б від 09.10.1989 р. надано право на зайняття АДРЕСА_1 ОСОБА_6 з родиною з шести людей, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Квартира АДРЕСА_1 складається з 4-х кімнат, загальною площею 78 кв.м., житловою площею 51,9 кв.м., а саме: житлові кімнати площею 9,9 кв.м. з балконом; 12,1 кв.м.; 17,4 кв.м.; 12,6 кв.м. з балконом. Дана квартира не приватизована.
У відповідності до заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від01.04.2016 р. встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, та її неповнолітнім дітям ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5 житлові кімнати площею 9,9 кв.м з балконом та 12,1кв.м, а ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 та її малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, залишено в користуванні житлові кімнати площею 17,4 кв.м та 12,6 кв.м з балконом. Місця загального користування кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор залишити в спільному користуванні сторін (а.с.4-6).
Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 18.04.2016 р. (а.с.4-6).
У відповідності до Витягу з розпорядження Деснянської районної в м. Києві Державної адміністрації від 30.03.2017 р. №178 «Про зміну договорів найму житлових приміщень мешканців Деснянського району м. Києва» - дозволено укласти окремий договір найму у чотирикімнатній квартирі АДРЕСА_1:
-на дві кімнати, житловою площею 12,6 кв.м. з балконом та 17,4 кв.м. з громадянкою ОСОБА_1 (позивач у даній справі).
Місця загального користування залишити в спільному користуванні сторін. Підстава - заочне рішення деснянського районного суду м. Києва від 01.04.2016 р. справа №754/14802/15-ц (а.с.7).
Згідно Довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» Деснянського району м. Києва №03-08/1100 від 06.04.2017 р. виданої ОСОБА_1, в тому що вона дійсно зареєстрована в АДРЕСА_1, де займає житлову площу із 2 кімнат, 30,0 кв.м. у чотирикімнатній квартирі на 5 поверсі 10 етажного будинку. На житловій площі зареєстровані:
1.ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6;
2.ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7;
3.ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8;
4.ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9.
Сусіди по квартирі ОСОБА_10, сім'я з 3 чол., займає 2 кім., 9,9 і 12,1 кв.м. (а.с.8).
Згідно з Актами обстеження квартири АДРЕСА_1 від 24.02.2017 р. №43, від 14.06.2017 р., від 01.09.2017 р. та від 23.02.2018 р. проведено обстеження квартири на підтвердження не проживання по вищевказаній адресі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. При обстеженні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 2000 року в квартирі АДРЕСА_1 дійсно не проживає. Власних речей не виявлено, в чому і розписались:
1.мешканка НОМЕР_1 ОСОБА_19;
2.мешканка НОМЕР_2, ОСОБА_20.
Засвідченого начальником ЖЕД-313 М. Олійник та майстрами т/д №3 - В. Костовицька, Н. Мастіпан (а.с.9,10,11,59).
За таких обставин, наведені докази у справі вказують про не проживання відповідача у вказаній квартирі позивача.
На підставі доказів, суд вважає, що між сторонами по справі виникли спірні правовідносини, що регулюються наступними нормами права, які і застосовує суд при вирішенні даної справи.
Норми права, що регулюють правовідносини під час розгляду справи.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475\97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», питання про зняття з реєстрації особи за місцем проживання взаємопов'язане і залежать від вирішення питання про житлові права особи, які регулюються нормами житлового і цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України). Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК УРСР гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються усупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян чи прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст.150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартири, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника квартири належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу(дружина, їх діти, батьки).
Згідно ст. 163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, встановлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої та частиною четвертою ст. 71 цього кодексу.
Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.
Поважності причин відсутності відповідача ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не встановлено.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Суд вважає, що позивачем у судовому засіданні доведено у порядку та у спосіб встановленому законом, що відповідач без поважних причин не проживає у спірній квартирі.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач не проживає в спірній квартирі без поважних причин понад передбачені законодавством строки та втратив інтерес до житла, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог на необхідність їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи, що згідно наявної в матеріалах справи квитанції про сплату судового збору вказаний збір сплачено в повному обсязі позивачем ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 640,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 64, 71, 72 ЖК УРСР, ст. ст. 10, 11, 12, 13, 141, 206, 258, 259, 263-265, 273, 280-285 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7 народження, таким, що втратив право користування житловими кімнатами площею 17,4 кв.м. та 12,6 кв.м. з балконом у квартирі АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7 народження на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 народження судовий збір у розмірі 640 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: