06 липня 2018 року
м. Рівне
Справа №569/4362/15-ц
Провадження №22-ц/787/871/2018
Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Рішення суду першої інстанції ухвалене в м. Рівне
Рівненської області об 11 год. 30 хв. 17.10.2017 р.
Повне рішення складено: 18.10.2017 р.
Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Бондаренко Н.В.
секретар судового засідання: Брикса Ю.Ю.
за участі: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4; про стягнення боргу і звернення стягнення на будівлю,
У листопаді 2014 року в Рахівський районний суд Закарпатської області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 500 000 доларів США, еквівалент чого в національній валюті просив визначити на день ухвалення рішення по суті, а також звернути стягнення на будівлю туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача". Мотивуючи позов, вказував про прострочення відповідачем своїх боргових зобов'язань, наслідком чого має бути стягнення грошових коштів через звернення на предмет застави - будівлю туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача".
У березні 2015 року до Рівненського міського суду ОСОБА_3 пред'явив позов до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною, покликаючись на те, що він не позичав спірної суми грошових коштів, тобто позика є безгрошовою. Вважав, що дана обставина може бути підтверджена висновком експерта у почеркознавчій експертизі.
16 вересня 2015 року Рівненським міським судом об'єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Ухвалою Рівненського міського суду від 17 грудня 2015 року, що набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною залишено без розгляду.
13 червня 2017 року Рівненським міським судом залучено ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Рішенням Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4; про стягнення боргу і звернення стягнення на будівлю задоволено частково:
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь позивача 500 000 доларів США боргу, що за курсом Національного банку України на день ухвалення судового рішення (1 долар США = 26, 54 гривень) складає 13 270 000 гривень.
В задоволенні решти вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Задовольняючи позов і стягуючи заборгованість, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки факт неповернення відповідачем позичених грошових коштів на користь ОСОБА_5 в обумовлені договором порядок та строк стверджено сукупністю належних і допустимих доказів у справі.
Стосовно залишення позову про звернення на будівлю туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача" без задоволення, то судом ухвалено рішення з урахуванням преюдиційних обставин іншого рішення суду, що набрало законної сили, яким в цій частині оспорювана розписка визнана недійсною.
На рішення представником ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, яку 11 січня 2018 року Апеляційним судом Рівненської області залишено без змін, а рішення суду першої інстанції - без задоволення.
В подальшому апеляційну скаргу на рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року подано ОСОБА_3, який покликався на його незаконність і необґрунтованість через порушення норм матеріального та процесуального права.
На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом тих обставин, що спірна сума у 500 000 доларів США виникла за результатами поділу спільної господарської діяльності між сторонами, якою відповідач припинив займатися. Однак ця сума повинна була бути сплаченою позивачем на користь ОСОБА_3 у рахунок відступленого майна, а не навпаки. Тобто ОСОБА_2 підробив розписку, адже коштів не позичав - безгрошова позика, а самої розписки не писав. Вказував також, що 25 вересня 2010 року він був відсутній у м. Рахів, де написано розписку, станом на той час такого об'єкта як туристично-оздоровчий комплекс "Зелена дача" не існувало. Більше того, тоді він ще не мав відповідного речового права на земельну ділянку для комплексу. Тому припускає, що позивач при підробленні розписки скористався чистим аркушем паперу, де стояв його підпис.
Не згоден із висновком суду про те, що предметом позики є саме долар США, тоді як у розписці хоча зазначено про долар, однак не відомо, яка саме це валюта - американська, австралійська, канадська тощо. Тому вважав, що розписка не містить істотних умов договору позики - суми позики та валюти зобов'язання.
Щодо доводів про порушення норм процесуального права, то вказував, що його в судове засідання викликано не було, про час і місце розгляду справи належним чином не повідомлявся. Провадження у справі відкрито з порушенням вимог ч. 5 ст. 119, ч. 2 ст. 121 ЦПК України, а заявлені вимоги не оплачені судовим збором.
Суд не розглянув у порушення правил ст.ст. 27, 168 ЦПК України в попередній редакції заяву відповідача про роз'єднання позовних вимог. Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, залучено до участі в справі лише майже через рік після відповідного клопотання.
На його думку, 16 вересня 2015 року судом було об'єднано справи в одне провадження без додержання ст. 126 ЦПК України, внаслідок чого виникла плутанина у застосуванні норм матеріального і процесуального права, численні оскарження судових ухвал, що призвело до однобічного, необ'єктивного і швидкого вирішення відносин між сторонами.
Усупереч мотивації Рахівського районного суду, що дана в ухвалі від 31.03.2015 року, провадження у цій справі було відновлено через усунення обставин, що викликали його зупинення.
Крім того, суди першої і апеляційної інстанцій непослідовно, без урахувань попередніх рішень судів, помилково визначали, розгляд якої саме справи здійснюється, що, на думку заявника, свідчить про порушення судами норм процесуального права.
Вважав, що при розгляді справи підлягає встановленню факт написання відповідачем розписки про отримання позики, що може бути спростовано відповідною експертизою та показаннями свідків. На допиті свідків він не наполягав, оскільки повністю довірився юридичній компетентності свого представника. Між тим, професійний рівень представника не повинен позбавляти його права доводити обставини, які істотно вплинуть на розгляд справи про стягнення боргу.
Зважаючи на викладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення позову і стягнення 500 000 доларів США боргу, ухваливши в цій частині нове рішення - про відмову ОСОБА_2 у позовних вимогах.
Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи чи їх представниками не подавався.
Справа призначалася до судового розгляду неодноразово - на 12 червня, 20 червня та 6 липня 2018 року. Перше судове засідання було відкладено за заявою представника відповідача - адвоката ОСОБА_7 та його довірителя. Щодо другого засідання, то колегія суддів не володіла на день розгляду справи переконливими доказами, які би стверджували про факт обізнаності учасників справи та їх представників із датою та часом. До початку третього судового засідання представником ОСОБА_3 повторно подано заяву із аналогічною вимогою - про відкладення розгляду справи, адже він знаходитиметься в судових засіданнях у інших справах. Однак будь-яких доказів про поважність причин для її задоволення не надав, не долучив копій судових повісток про виклик до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Тобто станом на 6 липня 2018 року, а саме на день розгляду справи і прийняття постанови у справі, вже минуло понад шістдесят днів з дня відкриття апеляційного провадження 26 квітня 2018 року. Між тим, головуючий суддя з 9 липня 2018 року перебуватиме у щорічній відпустці по 27 липня 2018 року включно. За таких обставин апеляційний суд підстав для задоволення клопотання ОСОБА_7 не вбачає, оскільки причини його неявки є неповажними, суб'єктивними та спрямованими на затягування вирішення справи судом. Щодо чергової неявки його в судове засідання, то колегія суддів розцінює її як зловживання представником відповідача процесуальними правами.
В засідання апеляційного суду з'явився ОСОБА_2, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, про що надав відповідні пояснення.
Інші учасники справи та їх представники, бувши належним чином обізнаними про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про поважність причин своєї відсутності апеляційний суд не повідомляли.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників справи та їх представників, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 8 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Матеріалами справи встановлено, що 25 вересня 2010 року ОСОБА_3 було складено розписку, за умовами якої він отримав у борг від ОСОБА_2 500 000 доларів США для будівництва туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача". Факт позики відбувся до підписання цієї розписки, що вбачається з її змісту. Зобов'язання повернути отримані кошти за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги визначено трирічним строком - до 25 вересня 2013 року. У разі, коли борг до встановленої дати повернуто не буде, позичальник вказав про виконання своїх зобов'язань за рахунок будівлі туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача" у смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області, полонина "Драгобрат" (а.с. 6; т. 1).
У передбачений розпискою термін відповідач позичені кошти не повернув, з огляду на що у позикодавця виникло право вимоги на повернення позики. В зв'язку із цим у листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області із позовом про стягнення 500 000 доларів США в еквіваленті національної валюти станом на день ухвалення рішення, а також про звернення стягнення на заставне майно - будівлю туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача" в смт. Ясіня, полонина "Драгобрат", Рахівського району Закарпаської області (а.с. 2-3; т. 1).
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування належать норми матеріального права, про застосування яких покликався позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у частині стягнення заборгованості у 500 000 доларів США, еквівалентом чого на день ухвалення рішення була сума у 13 270 000 гривень (1 долар США = 26, 54 гривні).
При цьому судом було дано об'єктивну і безпосередню оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, на підставі чого суд зробив висновок про факт порушення цивільного суб'єктивного права позивача та необхідність його судового захисту.
Щодо звернення стягнення на заставне майно - туристично-оздоровчий комплекс "Зелена дача", то міським судом в позові про це відмовлено. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду в цій частині не оскаржувалося, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України воно не може бути предметом перегляду апеляційним судом.
Як обґрунтовано послався суд, наявність розписки, яка є чинною і правомірною, про передачу ОСОБА_2 за договором позики 500 000 доларів США на користь позичальника та зобов'язання останнього повернути предмет позики на користь позикодавця у визначений сторонами строк вказує про існування між ними договірних відносин з приводу позики, що регулюються § 1 Глави 71 Розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Правильно також суд визначив, що предмет позики, який виражений в іноземній валюті, повинен бути стягнутий в національній валюті - еквіваленті 500 000 доларів США на день ухвалення судом свого рішення. Висновок про це ґрунтується на правилах ст.ст. 524 і 533 ЦК України, з чим погоджується й колегія суддів.
Згідно ст.ст. 1046, 1047, 1049, ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.ст. 11, 509, 526, 530 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, норми ст. 614 ЦК України передбачають презумпцію винуватості боржника.
Згідно із ч.ч. 1, 2 цієї статті особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необмеженості), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги про спірні відносини між сторонами, що виникли із їхньої спільної підприємницької діяльності, а не із позикових зобов'язань, обставини підроблення ОСОБА_2 розписки на чистому аркуші, де вже стояв підпис відповідача, а також його відсутність у м. Рахів Закарпатської області в той день, яким датовано документ, колегія суддів виходила з такого.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. встановлених цим Кодексом.
Докази подають сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Між тим, будь-яких належних і переконливих доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову, що викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_3 надано не було, а апеляційним судом не було здобуто.
Не можна погодитися як з необґрунтованими і з твердженнями відповідача про підроблення розписки з тих мотивів, що станом на 25 вересня 2010 року туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача" ще не існувало, як він не мав тоді й речових прав на земельну ділянку, де цей комплекс розташований.
Натомість апеляційний суд вважає, що право на земельну ділянку у позичальника виникло на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2010 року, тобто до написання розписки позичальником. Ця обставина стверджується виданим 4 жовтня 2010 року державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯП №689606 (а.с. 5-5, зв.; т. 1). Право ж власності безпосередньо на туристично-оздоровчий комплекс "Зелена дача" виникло у ОСОБА_3 на підставі рішення Рахівського районного суду від 12 грудня 2011 року (а.с. 25-26; т. 1), проте цей факт не спростовує висновків про доведеність та обґрунтованість вимог позивача.
Щодо аргументів автора скарги про відсутність вказівки у розписці стосовно конкретно визначеної валюти позики, то колегія суддів згодна із висновками суду першої інстанції. Так, судом достовірно з'ясовано, що предметом позики є долари США. Приходячи до переконання про правильність такого твердження, апеляційний суд бере до уваги те, що станом на день написання розписки, тобто на 25 вересня 2010 року, офіційний курс Національного банку України 1 долара США складав 7, 91 гривень, тобто сума зазначеного у розписці еквівалента валюти іноземної - 500 000 доларів США до національної валюти - 3 955 000 гривень безперечно свідчить саме про валюту США (3 955 000 гривень : 500 000 доларів США).
ОСОБА_3, намагаючись спростувати в апеляційному порядку правильність висновків суду, покликається на порушення судом норм процесуального права, що полягало у неналежному повідомленні про час і місце розгляду справи, відкриття провадження у справі з порушенням вимог ч. 5 ст. 119, ч. 2 ст. 121 ЦПК України, відсутності оплати судового збору за всіма заявленими позовними вимогами, порушенні ст.ст. 27, 168 ЦПК України в попередній редакції щодо розгляду його заяви відповідача про їх роз'єднання.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Між тим, будь-яких доказів про існування таких фактів процесуально-правових порушень відповідачем надано не було, матеріали справи не містять, а колегією суддів їх не було здобуто.
З тих самих міркувань апеляційний суд не згоден і з доводами апеляційної скарги про залучення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, лише майже через рік після заявлення відповідного клопотання, об'єднання справи 16 вересня 2015 року в одне провадження без додержання ст. 126 ЦПК України та суперечливість мотивації відновлення провадження у справі 31 березня 2015 року.
Також такими, що не заслуговують на увагу, є аргументи відповідача про те, що суди першої і апеляційної інстанцій непослідовно, без урахувань попередніх рішень судів, помилково визначали, розгляд якої саме справи здійснюється.
Голослівними та необґрунтованими колегія суддів вважає посилання автора скарги на те, що при розгляді справи підлягав установленню факт написання відповідачем розписки про отримання позики, що може бути спростовано відповідною експертизою та показаннями свідків. Натомість такий факт, на переконання колегії суддів, було встановлено сукупністю перевірених належних і допустимих доказів у справі.
Щодо клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи в апеляційному суді, то колегія суддів ураховує те, що 8 грудня 2014 року представником ОСОБА_3 уже заявлялося таке ж саме клопотання (а.с. 35-36; т. 1). 16 грудня 2014 року Рахівський районний суд Закарпатської області своєю ухвалою задовольнив його і призначив експертизу, на вирішення якої поставив питання про вчинення відповідачем чи іншою особою підпису в розписці, а також про відповідність машинописного тексту у розписці тій даті, що зазначена. Оплату експертизи, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, було покладено на ОСОБА_3 (а.с. 42; т. 1).
Вимогу ж судового експерта оплатити проведення експертизи ОСОБА_3 виконано не було, а тому матеріали справи повернуто без виконання (а.с. 45-48; т. 1).
Згідно із ч. 1 ст. 146 ЦПК України в редакції, що діяла на час призначення експертизи, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Таким чином, обставина невиконання ОСОБА_3 вказівок суду та експерта щодо оплати судової почеркознавчої експертизи засвідчила його ухилення від проведення експертизи, а тому розцінюється апеляційним судом не на його користь. При цьому законних підстав для призначення апеляційним судом повторної почеркознавчої експертизи не встановлено.
Більше того, на а.с. 10-13; т. 3, міститься висновок №73\74 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та матеріалів документів за матеріалами цивільної справи №569/10617/15-ц від 12.02.2016 року. Дану експертизу проведено в іншій цивільній справі - за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною та визнання будівлі як забезпечення повернення позики і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання дійсним договору позики. Висновком експерта встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3, розташований під текстом розписки від 25.09.2010 року, складеній від імені ОСОБА_3 про отримання ним від ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 500 000 доларів США, виконаний самим ОСОБА_3 Встановити давність виконання друкованих текстів розписки не видалося можливим (а.с. 10-13; т. 3).
Цей висновок експерта було застосовано Рівненським міським судом при ухваленні 25 листопада 2016 року рішення, що набрало законної сили, і оцінено його як належний та допустимий доказ у справі (а.с. 7; т. 3).
Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З приводу допиту свідків у засіданні апеляційного суду, про що заявлено відповідачем клопотання, то колегія суддів бере до уваги роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Абзац другий п. 12 цієї постанови вказує, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у Цивільному кодексу України визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК України).
Наявні на а.с. 79-80, 81-82, 83, 84, 85; т. 3, письмові пояснення осіб, викладені в довільній формі машинописним або рукописним текстом, усупереч їхній назві в жодному разі не є показаннями свідків чи письмовими доказами. Тому колегія суддів вважає їх недопустимими доказами у справі і до уваги не бере.
Не можна погодитися і з аргументами заявника про непрофесіоналізм свого представника, внаслідок чого до суду не було подано докази, які істотно вплинули би на вирішення спірних відносин, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тобто ця обставина сама по собі не може бути поважною причиною для прийняття нових доказів апеляційним судом.
Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Підставою для залишення рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції при його ухваленні норм матеріального та процесуального права.
Щодо зупинення 14 травня 2018 року дії оскаржуваного рішення, то, з огляду на залишення апеляційної скарги ОСОБА_3 без задоволення, його дія поновлюється з прийняттям апеляційним судом цієї постанови.
В силу правил ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, слід віднести на його рахунок.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена: об 11 год. 50 хв. 06.07.2018 р.
Головуючий:
Судді: