04 липня 2018 року
м. Рівне
Справа № 569/2952/17
Провадження № 22-ц/787/696/2018
Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
головуючого Гордійчук С. О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Брикса Ю.Ю.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3,
відповідач, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2018 року, ухваленого в складі судді Куцоконя Ю.П., у справі № 569/2952/17,
В лютому 2017 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3, звернулася з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення втраченої вигоди за користування земельними ділянками .
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,18 га за адресою по вул. Корнинській, 35 а в м. Рівне на якій розташований незавершений будівництвом будинок, 1/3 частини якого належить на праві власності ОСОБА_1, а 2/3 частини - відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Внаслідок укладення 12 грудня 2008 року договорів дарування, на даний час земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2С, ОСОБА_3 по 0,06 га кожному. Зазначає, тому 06 вересня 2008 року передала належну їй земельну ділянку фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 у користування для будівництва тепличного комплексу. Згідно умов договору оренди річна орендна плата становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що за період з 2007 року по 2016 рік складає 137524,88 грн. Вказує, що відповідачі чинять перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою, а тому використовувати її за призначенням орендар не може, а тому оцінює втрачену вигоду в розмірі орендної плати згідно умов договору оренди, яку просить стягнути з відповідачів.
В червні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3, про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельну ділянку.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_5 набули право власності на 2/3 частини незавершеного будівництвом будинку, що розташований на спірній земельній ділянці, а тому на підставі ч.1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, перейшло і право власності на 2/3 частини земельної ділянки, на якій цей будинок розташований, тобто на частину земельної ділянки площею 0,12 га.
Просять визнати недійсними державні акти серії ЯЖ №614114, ЯЖ №614115, ЯЖ №614116 на земельні ділянки по вул. Корнинська, 35 в м. Рівне належні позивачам та скасувати їх державну реєстрацію і визнати за ними право спільної сумісної власності на 2/3 частини (0,12 га) вказаної земельної ділянки.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення втраченої вигоди за користування земельними ділянками, відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3, про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельну ділянку, відмовлено.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову мотивовано тим, що договір оренди землі не відповідає наведеним вимогам законодавства, а тому не може бути прийнятий судом як належний доказ існування орендних відносин. Договір укладено від імені позивача на всю земельну ділянку, хоч її частина 12 грудня 2008 року була відчужена на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3С, що свідчить про відсутність існування між сторонами договору орендних відносин. Суд виходив також з того, що позивач у договорі оренди неправомірно змінила цільове призначення земельної ділянки з земель житлової та громадської забудови на землі сільськогосподарського призначення без розроблення відповідного проекту землеустрою щодо її відведення, передача земельної ділянки за актом приймання-передачі не відбувалася, а тому такий договір не набрав чинності.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову мотивовано тим, що сторони є співвласниками незавершеного будівництвом будинку по вул. Корнинська, 35а в м. Рівне, який не здано в експлуатацію, а сам будинок не поділено в натурі і реальні частки сторін у праві власності не визначені, як не визначені і частки сторін у вартості будинку, тому позовні вимоги ОСОБА_4А та ОСОБА_5 є передчасними.
У поданій апеляційній скарзі в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення у вказаній в частині скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано наявність чинних рішень Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2006 року та від 01 липня 2011 року, якими вирішувалось питання усунення перешкод в користуванні спірними земельними ділянками, що належить їй та її дітям. Суд залишив поза увагою, що вказані ділянки більше десяти років захоплені відповідачами, які користуються ними без будь-яких прав. Суд не розглянув Акти державної виконавчої служби м. Рівне, якими зафіксовано невиконання зазначених рішень судів відповідачами та звернув увагу та доказів відкриття кримінального провадження по вказаному факту. Вказує, що відповідачі чинять перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою, а тому використовувати її за призначенням позивачі не можуть і не можуть належним чином оформити орендні відносини з потенційним орендарем.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_7 вказує, що рішення суду в оскаржувані частині законне та обґрунтоване, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що позивачем неправомірно змінено цільове призначення земельних ділянок, а тому укладений договір оренди від 06 вересня 2008 року не має будь-яких юридичних наслідків.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
В частині відмовлених позовних вимог щодо відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3, про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельну ділянку, рішення суду не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.
З матеріалів справи вбачається, що сторони є співвласниками незавершеного будівництвом будинку по вул. Корнинській, 35-а в м. Рівне, 1/3 частини якого належить ОСОБА_1, а 2/3 частини - відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,18 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №056421 від 02 червня 2005 року, виданого на підставі рішення Рівненського міського суду від 10 лютого 2005 року по справі №2-920, вказана земельна ділянка належала на праві власності ОСОБА_1
12 грудня 2008 року ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_2С, ОСОБА_3 2/3 частини спірної земельної ділянки (0,12 га).
На час розгляду справи судом першої інстанції земельна ділянка по вул. Корнинській, 35-а в м. Рівне з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд належала на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2С, ОСОБА_3 по 0,06 га кожному, що підтверджується державними актами серії ЯЖ №614114 від 04 червня 2009 року, серії ЯЖ №614115 від 04 червня 2009 року, серії ЯЖ №614116 від 04 червня 2009 року (а.с.12-14).
Вказані обставини сторонами визнаються та не оспорюються.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною2 статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
Вбачається, що 06 вересня 2008 року ОСОБА_1 уклала договір оренди з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,18 га, що належить орендодавцю на праві приватної власності згідно державного акта серії ЯА №056421 від 2 червня 2005 року. Річна орендна плата за вказаним договором мала становити 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. В пункті 15 сторони узгодили, що земельна ділянка передається в оренду для потреб фізичної особи підприємця ОСОБА_6, а саме для вирощування сільськогосподарської продукції та садівництва. Передача в оренду земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення (п.17 договору) за актом приймання-передачі (п. 18 договору). При цьому орендар зобов'язувався збудувати тепличний комплекс, провести механічний, крапельний полив та опалення теплиць в зимовий період. Пунктом 34 договору оренди передбачено, що договір оренди набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Оскільки сторонами не було проведено державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що орендні відносини між ОСОБА_1М та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 фактично не виникли та спірна земельна ділянка в оренду не була передана.
За відсутності реальних належним чином зареєстрованих орендних відносин, ОСОБА_1 не могла отримати дохід від передачі спірної земельної ділянки в оренду будь-якій особі, в тому числі й фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, а тому доводи позивачів про те, о вони могли б отримати дохід від здачі землі в оренду є припущеннями.
Крім того, будь-яких доказів, що ОСОБА_1 завдані збитки в зв'язку з неналежним чином оформленням з вини відповідачів зазначеного договору оренди та що між протиправною поведінкою ОСОБА_5 та можливою шкодою у вигляді упущеної вигоди існує причинний зв'язок, позивачами не надано, а судом таких доказі не здобуто.
Разом з тим, ОСОБА_1, уклавши 06 вересня 2008 року договір оренди щодо земельної ділянки площею 0,18 га, в подальшому 12 грудня 2008 року відчужила частину земельної ділянки за договором дарування на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожному по 0,06 га, чим фактично в односторонньому порядку розірвала договір оренди землі, оскільки будь-яких змін у вказаний договір внесено не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі чинять перешкоди позивачам в користуванні спірною земельною ділянкою, а тому вони через постійні конфлікти не можуть використовувати таку земельну ділянку за призначенням та належним чином оформити орендні відносини з потенційним орендарем, в результаті чого їм завдано збитки у вигляді втраченої вигоди, є такими, що не заслуговують на увагу.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою та в процесі апеляційного провадження, позивач реалізувала свої процесуальні права щодо наведення обґрунтованих доводів та заперечень у справі, проте не спростувала належними та допустимими доказами висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 06 липня 2018 року.
Головуючий :
Судді :