06 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 914/2136/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
розглянувши матеріали касаційної Львівського комунального підприємства "Збиранка" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді Бойко С.М., Бонк Т.Б.) та рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 (суддя Березяк Н.Є.) у справі № 914/2136/17
за позовом Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області
до Львівського комунального підприємства "Збиранка"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача 1) Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, 2) Державна екологічна інспекція у Львівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача Львівська міська рада
про приведення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 3,8680 га у придатний для використання стан шляхом звільнення від відходів
13.06.2018 Львівське комунальне підприємство "Збиранка" через Львівський апеляційний господарський суд подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі № 914/2136/17.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 292 Господарського процесуального кодексу України та підлягає поверненню з огляду на таке.
За змістом пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.
Разом з цим особи, що звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту", а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.
Касаційна скарга Львівського комунального підприємства "Збиранка" зазначеним вимогам не відповідає. В касаційній скарзі скаржник посилається на обставини справи, проте, не зазначає, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустилися, на думку скаржника, суди попередніх інстанції у прийнятті оскаржуваних судових рішень, у чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином це вплинуло на прийняття зазначених судових рішень. Саме лише посилання на те, що скаржник вважає оскаржувані судові рішення такими, що прийняті в результаті неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, не є належним виконанням зазначено вище положення Господарського процесуального кодексу України, чинного на момент звернення з касаційною скаргою у цій справі.
Тобто, в касаційній скарзі має бути чітко викладено зміст порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права з обґрунтуванням порушених норм законодавчими актами та вказуватися конкретні їх пункти та статті.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та оцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.
Приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) такими підставами є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про застосування до поданої касаційної скарги наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) у вигляді повернення касаційної скарги без розгляду.
Керуючись статтями 234, 290, 292, 301 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, суд
1. Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Збиранка" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/2136/17 повернути.
2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з доданими до скарги матеріалами, в тому числі оригінал платіжного доручення № 1418 від 12.06.2018 на суму 3 200,00 грн, іншим учасникам справи - копію ухвали.
3. Касаційну скаргу залишити в касаційному господарському суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.