Справа № 802/1025/18-а
Головуючий у 1-й інстанції:Поліщук І.М.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
05 липня 2018 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,
секретар судового засідання: Бондаренко С.А.,
за участю:
позивача :ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
представника третьої особи - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці: Малик Яни Сергіївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (ухвалене в м. Вінниці 30.05.2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання протиправним та скасування рішення,
В квітні 2018 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання протиправним та скасування рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач безпідставно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 49862518 від 19.03.2018 року з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини № 64511/12 від 19.11.2015 року, оскільки рішення Європейського суду з прав людини в частині зобов'язання виконати рішення національних суду, ухвалених на його користь, залишилось не виконаним. Зокрема, як зазначає позивач, рішення національного суду, а саме Ленінського районного суду міста Вінниці по справі №2-а-208/2011, виконане не в повному обсязі, оскільки пенсія з 23.07.2011 року і по теперішній час нараховується та виплачується йому в меншому розмірі.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 49862518 від 19.03.2018 року
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року підлягає скасуванню.
03 липня 2018 року до суду від Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просить суд відмовити в її задоволенні.
Інші сторони своїм правом передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу позивача.
Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити.
Представник Управління Пенсійного фонду України у м.Вінниці заперечувала щодо задоволення вимог апеляційної скарги. Просила суд відмовити в її задоволенні.
Інші сторони в судове засідання не з'явились. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи неоспорені факти про те, що постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2012 року, задоволено позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці. Зокрема, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 пенсії по інвалідності в повному обсязі відповідно до ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування"; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 державної та додаткової пенсії у відповідності до ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком (державна пенсія) та 75% мінімальної пенсії за віком (додаткова пенсія), яка встановлюється у відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом починаючи з 06.06.2010 року.
Зважаючи на тривале невиконання державою Україна рішення суду, ОСОБА_2 подав заяву до Європейського суду з прав людини, яка була задоволена (справа "Юрій Олексійович Щічка проти України і 572 інших заяв" № 64511/12 від 19.11.2015 року).
19.11.2015 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення щодо схвалення умов односторонньої декларації у справі "Юрій Олексійович Щічка проти України та 572 інші заяви". Вказаним рішенням Європейський суд об'єднав заяву ОСОБА_2 та 572 інші заяви, подані проти України іншими заявниками.
Відповідно до вказаного рішення Європейського суду Уряд України повинен протягом трьох місяців сплатити кожному заявнику 1000 євро, що є відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди та судових і інших витрат, а також виконати рішення національних судів, які ще підлягають виконанню. У випадку несплати цих сум протягом зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язався сплатити пеню за період з моменту спливу тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку у розмірі граничної позичкової станки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано гри відсоткові пункти.
22.12.2015 року з Європейського суду з прав людини надійшло повідомлення про ухвалення ним рішення у справі "Юрій Олексійович Щічка проти України та 572 інші заяви" та зазначено, що протягом трьох місяців від цієї дати рішення має бути виконано.
20.01.2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. за наслідками розгляду Службової записки в.о. Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 04.01.2016 року №704/12.0.1-48-16 про виконання рішення №64511/12 від 19.11.2015 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№49862518.
В подальшому, платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 01.03.2016 № 1187 на користь позивача перераховано кошти у розмірі 29500,82 грн. (гривневий еквівалент 1000 євро згідно з курсом Національного банку України).
17.02.2017 року платіжним дорученням Міністерства юстиції України №28 перераховано заборгованість за виконання рішення національного суду (Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11) у розмірі 33752,60 грн.
Також встановлено, що платіжним дорученням Міністерства юстиції України №109 від 26.01.2018 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 1041,74 грн.
З огляду на викладене, постановою головного державного виконавця від 19.03.2018 виконавче провадження №49862518 з примусового виконання Рішення Європейського суду з прав людини "Юрій Олексійович Щічка проти України та 572 інші заяви" №64511/12 від 19.11.2015 закінчене, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" та ч. 5 ст. 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України.
Статтею 2-3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.
Так, статтею 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;
б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.
Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження. Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 № 784 установлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, в яких Україна є стороною, здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
Статтею 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлений порядок виплати відшкодування.
Так, виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.
Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження".
Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Водночас, Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.
В свою чергу п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Даючи правову оцінку доводам апелянта стосовно протиправності дій відповідача щодо винесення постанови №49862518 від 19.03.2018 про закінчення виконавчого провадження колегія суддів зазначає слідуюче.
Як встановлено з матеріалів справи, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ та частини 5 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 1187 від 01.03.2016 у розмірі 29500,82 грн. (еквівалент 1000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 28 від 17.02.2017 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 33752,60 грн. та платіжним дорученням Міністерства юстиції України №109 від 26.01.2018 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 1041,74 грн.
Разом з тим, в апеляційній скарзі апелянт не заперечує факт виплати йому зазначених сум, однак, вважає, що рішення Європейського суду з прав людини № 64511/12 від 19.11.2015 року, в частині зобов'язання виконати рішення національних судів, ухвалених на його користь, залишилось не виконаним, оскільки рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11 виконане не в повному обсязі.
Таким чином, мотиви, на які представник позивача посилається, як на доказ протиправності оскаржуваного у даній справі рішення, фактично зводяться до відсутності, на його думку, факту повного виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11.
В той же час, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказані доводи апелянта, з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що оцінка обставинам виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11 уже надавалась Вінницьким окружним адміністративним судом в межах розгляду адміністративної справи №802/438/17-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці та Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 49862518 від 03.03.2017 року.
За наслідками розгляду даної справи №802/438/17-а Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято постанову від 17.10.2017 року, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_2, а також визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 49862518 від 03.03.2017 року.
Колегія суддів зауважує, що вказана постанова набрала законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 року.
Як вбачається зі змісту згаданої постанови, суд дійшов висновку про повне виконання рішення національного суду щодо позивача, а саме - постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11.
В той же час, Вінницький окружний адміністративний суд вказав про відсутність повного виконання рішення Європейського суду з прав людини № 64511/12 від 19.11.2015 року, оскільки залишився не проведений розрахунок пені, у зв'язку з несвоєчасною сплатою державою-відповідачем належних ОСОБА_2 сум коштів. Із наведеними висновками суду першої інстанції також погодився і Вінницький апеляційний адміністративний суд.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт повного виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11 є встановленим постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2017 року (справа №802/438/17-а), яка набрала законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 року, а тому, згідно положень ч. 4 ст. 78 КАС України, не потребує додаткового доказування.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що представником апелянта та позивачем, як в апеляційній скарзі так і під час апеляційного розгляду справи зазначено, що постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 19.03.2018 року ВП№49862518 про закінчення виконавчого провадження є незаконною, так як на їх думку не виконано рішення національних судів.
При цьому, обґрунтовують свою позицію щодо незаконності рішення відповідача не доказами та обставинами, які можуть вказувати на протиправність дій саме Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а тим, що Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці - яка є третьою особою у справі не правомірно з 23.07.2011 року зупинило виплату пенсії ОСОБА_2, яке було передбачено рішеннями національних судів та в подальшому здійснило її перерахунок, що призвело до зменшення розміру пенсії, в чому, на думку апелянта, і вбачається невиконання рішення Європейського суду відносно ОСОБА_2
Однак, судова колегія не може погодитись з такими аргументами та доказами апелянта і його представника виходячи з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка Сергія Володимировича, про закінчення виконавчого провадження ВП №49862518 від 19.03.2018 року.
Тобто, як вбачається з мотивувальної та прохальної частин адміністративного позову та апеляційної скарги підставою для звернення до суду позивачем стало саме незаконність рішення у винесенні вищевказаної постанови про закінчення виконавчого провадження.
Тобто, позивач і його представник, як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції мали б навести достатні та належні докази, виходячи зі ст.ст. 72-73 КАС України, щодо предмету адміністративного позову, які б підтверджували порушення саме відповідачем законодавства з вказаного питання.
Однак, в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що доказом незаконних дій відповідача є неправомірне зупинення третьою особою, а саме Управлінням Пенсійного фонду України у м. Вінниці виплати пенсії його довірителю - ОСОБА_2 та перерахунок її в сторону зменшення, що на його думку являється неповним виконанням рішення Європейського суду з вказаних питань тому, в даному випадку відповідач завчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Судова колегія зазначає, що предметом позову являється не оскарження незаконності рішення, дій чи бездіяльності третьої особи - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, а оскарження рішення іншого органу, а саме Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Суд зауважує, що позивач не позбавлений права оскаржити рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці від 23 липня 2011 року.
Даючи оцінку доводам апелянта стосовно того, що ОСОБА_2 не сплачено пеню за прострочення виконання рішення національного суду, як на обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови, судова колегія зазначає наступне.
Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини в України визначений Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яким, в свою чергу, передбачена певна процедура, тобто послідовність дій, зокрема, державних органів, спрямована на виконання відповідного рішення Європейського суду.
Згідно ст. 8 вказаного Закону, виконання такого рішення, а саме виплата відшкодування стягувачеві здійснюється у тримісячний строк з моменту набрання Рішенням статусу остаточного або у строк встановлений у рішенні, при цьому за порушення встановленого строку на суму відшкодування нараховується пеня встановлена таким Рішенням.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави стверджувати, що нарахування пені за невиконання рішення здійснюється саме за прострочення виплати відшкодування (сатисфакції) на розмір його суми виходячи з розміру пені встановленої самим рішенням, однак не за прострочення виконання самого рішення національного суду, у зв'язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що твердження позивача з цього приводу, є безпідставними.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Вінницьким апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 14.12.2017 року, постановленій за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2017 року (справа №802/438/17-а) також було вказано на безпідставність таких посилань апелянта.
В той же час, колегія суддів зауважує, що вказану постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2017 року набрала законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 року позивач в апеляційному порядку не оскаржував, що свідчить про його згоду як із самим рішенням, так і з мотивами його прийняття.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Таким чином, враховуючи те, що факт виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.01.2011 року у справі № 2-а-208/11 є встановленим постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2017 року (справа №802/438/17-а), яка набрала законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 року, та згідно положень ч. 4 ст. 78 КАС України не потребує додаткового доказування, а також беручи до уваги наявні у матеріалах справи докази сплати позивачу сум коштів, визначених рішенням Європейського суду з прав людини № 64511/12 від 19.11.2015 року, в тому числі пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відповідач приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№49862518 від 19.03.2018 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведені обставини. суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції цілком обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, в той час як доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують вказаної позиції суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг щодо неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справ, то колегія суддів вважає, що підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.272,328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Граб Л.С.