04 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/377/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Бондара В.О.
суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду, від 10.05.2018, суддя Біленський О.О., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004 повний текст складено 11.05.18 по справі № 820/377/18
за позовом ОСОБА_1
до Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, Валківської районної державної адміністрації Харківської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Валківського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області та Валківської районної державної адміністрації Харківської області ( далі - відповідачі) в якому, з урахуванням зменшених позовних вимог, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної Валківською районною державною адміністрацією Харківської області, №16 від 03 жовтня 2017 р. щодо відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з місяця взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (вересень 2017 р.);
- зобов'язати комісію з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворену Валківською районною державною адміністрацією Харківської області, та Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з моменту припинення її виплати - з 01.03.2016 року;
- зобов'язати Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01.03.2016 р. по 31.08.2017 р. включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ОСОБА_2 з 2008 року здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, яке видано Пенсійним фондом України 24.12.2008 р. 3 метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Луганської області позивач змушена була покинути місце проживання у м. Красний Луч, Луганської обл., та прибула у вересні 2017 року до Валківського району Харківської області, смт Старий Мерчик, де була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою №0000324133 від 11.09.2017 р. Внаслідок проведення активної фази АТО на території Луганської області, у зв'язку із припиненням роботи банківських установ та відділень поштового зв'язку, вона не змогла отримати суми своєї пенсії за період з березня 2016 року по серпень 2017 року включно. Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області за зверненням позивача поновило виплату пенсії з 11.09.2017 р., такі дії Валківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області були здійсненні відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ №365 від 08.06.2016 року, та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 16 від 03 жовтня 2017 року. Позивач вважає протиправним рішення щодо відновлення виплати їй пенсії з місяця взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (вересень 2017 р.), а не з моменту припинення її виплати (тобто з 01.03.2016р.), у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_2) до Валківського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40387023, 63002, Харківська обл., Валківський р-н. м. Валки, вул. Пушкіна, буд. 26) та Валківської районної державної адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 24280323, 63002, Харківська обл., Валківський район, м. Валки, пл. Центральна, буд. 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Зобов'язано Валківську районну державну адміністрацію Харківської області (код ЄДРПОУ 24280323, 63002, Харківська обл., Валківський район, м. Валки, пл. Центральна, буд. 2) розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2017 року щодо здійснення повернення сум недоотриманих соціальних виплат ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_2) за період з 01.03.2016 р. по 31.08.2017 р. включно, відповідно до законодавства.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 року та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 з 2008 року здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, яке видано Пенсійним фондом України 24.12.2008 року.
Гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована у місті Красний Луч, Луганської області, звернулася до управління праці та соціального захисту населення 24 листопада 2014 року та отримала довідку № НОМЕР_3 від 24 листопада 2014 року за фактичним місцем проживання: 63011, Харківська область, Валківський район, сел. Старий Мерчик, вул. Театральна, б. 78, кв. 12.
На підставі отриманої довідки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" гр. ОСОБА_1 отримувала пенсію з липня 2014 року по лютий 2016 року включно, що підтверджується базою даних отримувачів соціальних виплат.
До управління праці та соціального захисту населення надійшов лист Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 22 лютого 2016 року № 01-46/05/1532 щодо проведення роботи по здійсненню перевірки по спискам Служби безпеки України. В списки було включено 138 внутрішньо переміщених осіб Банківського району, в тому числі гр. ОСОБА_1
Перевіркою було встановлено, що гр. ОСОБА_1 не проживає за заявленою нею фактичною адресою, відсутність за місцем фактичного проживання було підтверджено складеним актом від 10 березня 2016 року, який міститься в матеріалах справи. Вказаний факт не заперечувався позивачем.
В подальшому правлінням праці та соціального захисту населення в базі переселенців до електронної картки гр. ОСОБА_1 було проставлено ознаку: "не перебування за фактичним місцем проживання".
На виконання вищезазначеного листа Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, управлінням праці та соціального захисту населення було здійснено обмін електронною інформацією про переселенців з Банківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області внаслідок чого гр. ОСОБА_1 даним органом було призупинено соціальні виплати (пенсію).
В подальшому управлінням праці та соціального захисту населення здійснювався контроль та було встановлено, що гр. ОСОБА_1 жодного разу не продовжувала термін дії довідки та не була зареєстрована територіальним підрозділом органу державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", в редакції Закону станом на 01 січня 2016 року.
В зв'язку з не продовженням на протязі тривалого часу гр. ОСОБА_1 довідки внутрішньо переміщеної особи та відсутністю її за фактичним місцем проживання, наказом начальника управління праці та соціального захисту населення від 23 березня 2016 року № 7 було скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи гр. ОСОБА_1, що підтверджується копією витягу із списку внутрішньо переміщених осіб, яким скасовано довідки.
11 вересня 2017 року гр. ОСОБА_1 звернулася до управління праці та соціального захисту населення за отриманням нової довідки внутрішньо переміщеної особи, яку їй було видано за №0000324133 від 11 вересня 2017 року, що підтверджується наявними матеріалами справи.
На підставі отриманої довідки позивач 11.09.2017 року особисто звернулась до Валківського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області з заявою про поновлення виплат пенсії з 01.03.2016 року.
З урахуванням інформації наданої Валківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області (у вигляді списку) про внутрішньо переміщених осіб, які звернулися з заявами про відновлення соціальних виплат (пенсії), 03 жовтня 2017 р. комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було розглянуто питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в тому числі гр. ОСОБА_1 За наслідками розгляду комісією, на виконання пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року за № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (орган, який здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства) було прийнято рішення про відновлення соціальних виплат гр. ОСОБА_1 з місяця взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (вересень 2017 року).
Також, з наявних матеріалів справи вбачається, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №17 від 27.10.2017 року, гр. ОСОБА_1 залишено без змін рішення №16 від 03.10.2017 року.
Не погоджуючись із діями відповідачів позивач звернувся до суду із даним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, виплату позивачу пенсії було припинено з 01.03.2016 року.
03 жовтня 2017 р. комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення №16 про відновлення соціальних виплат гр. ОСОБА_1 з місяця взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а саме з вересня 2017 року, при цьому не було вирішено питання повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.
Частково задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції зроблено висновок, що Валківською районною державною адміністрацією Харківської області питання повернення сум недоотриманих соціальних виплат ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 р. по 31.08.2017 р. включно, відповідно до законодавства ще не розглянуто, тому позовну вимогу щодо зобов'язання Валківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01.03.2016 р. по 31.08.2017 р. включно, суд вважає передчасною та такою, що не підлягає задоволенню. Таким чином, судом зроблено висновок про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Валківської районної державної адміністрації Харківської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2017 року щодо здійснення повернення сум недоотриманих соціальних виплат ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 р. по 31.08.2017 р. включно, відповідно до законодавства.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058-IV) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтею 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058 за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що Валківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з 01.03.2016 року.
Пенсійний орган посилається на рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам соціального захисту населення, яким позивачеві відмовлено у поновлені виплати пенсії у зв'язку з непідтвердженням останнім місця фактичного проживання.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).
Підстави припинення виплати пенсії встановлені статтею 49 цього Закону, за приписами частини першої якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Виходячи з наведених норм закону, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з березня 2016 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам соціального захисту населення, не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.
Крім того, в рішенні комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам соціального захисту населення йдеться про соціальну виплату, яка призначається та виплачується за дотримання певних умов. Пенсія не є соціальною виплатою. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом України № 1058-IV, а тому дії відповідача щодо припинення позивачу виплати пенсії з 01 березня 2016 року є протиправними.
Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Посиланням відповідача, як на підставу припинення пенсійних виплат, на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон України № 1058-IV має вищу юридичну силу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах сформовано Верховним судом у постановах від 13.03.2018 року (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 року (справа № 234/2389/17).
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість власних дій, що є предметом оскарження позивачем.
Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, щодо припинення виплати позивачу пенсії.
Суд апеляційної інстанції також враховує положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини суд апеляційної інстанції застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.
Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Суд апеляційної інстанції застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку щодо протиправності дій відповідача з приводу припинення позивачу нарахування та виплати пенсії.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов'язання відповідача відновити виплату позивачу призначеної пенсії з моменту припинення - 01.03.2016 р. та провести виплату.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 по справі № 820/377/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної Валківською районною державною адміністрацією Харківської області, №16 від 03 жовтня 2017 р. щодо відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з місяця взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (вересень 2017 р.);
Зобов'язати комісію з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворену Валківською районною державною адміністрацією Харківської області, та Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з моменту припинення її виплати - з 01.03.2016 року;
Зобов'язати Валківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01.03.2016 р. по 31.08.2017 р. включно.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)В.О. Бондар
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Калитка
Повний текст постанови складено 06.07.2018.