21 червня 2018 року м. Рівне №817/1212/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України
визнання протиправним та скасування вимоги,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування вимоги від 05.03.2018 №Ф-4229-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 8448 грн. зі сплати єдиного внеску та рішення про результати розгляду скарги від 19.04.2018 №5653/Ш/99-99-11-02-02-25.
Ухвалою від 21.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За змістом позовних вимог, позивач покликається на те, що він є фізичною особою-підприємцем та пенсіонером. При цьому, позивач обрав пенсію за вислугу років, так як мав одночасно право на вибір з двох різних видів пенсії: за віком та за вислугу років, а тому вважає, що набув прав, що пов'язані з певним віком, в тому числі право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач стверджує, що оспорюваним рішенням та вимогою відповідач створює позивачу перепони в реалізації його конституційних прав, які полягають в надмірному покладанню на нього обов'язку всупереч законодавства щодо сплати єдиного внеску, чим нівелюється принцип верховенства права та є намаганням застосувати положення закону, яке значно обмежує його конституційні права громадянина України. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.
07.06.2018 на адресу суду надійшов відзив відповідача 1 - Головного управління ДФС у Рівненській області на позовну заяву (а.с.54-57). На обґрунтування своїх заперечень відповідач 1 зазначив, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію на вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не є пенсіонерами за віком у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах. Повідомив, що станом на 05.03.2018 згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача за ним рахується заборгованість на загальну суму 8448 грн., яка виникла на підставі квартальних нарахувань по звіту єдиного соціального внеску від 08.02.2017. Вважає, що відповідачем 1 обґрунтовано та правомірно виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.03.2018 за №Ф-4259-17. За таких обставин, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
08.06.2018 на адресу суду надійшов відзив відповідача 2 - Державної фіскальної служби України на позовну заяву (а.с.66-67), в якому відповідач-2 позовні вимоги не визнає. На обґрунтування заперечень зазначає, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію на вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не є пенсіонерами за віком у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах. Вважає, що оскаржувана вимога від 05.03.2018 №Ф-4229-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 8448 грн. зі сплати єдиного внеску та рішення про результати розгляду скарги від 19.04.2018 №5653/Ш/99-99-11-02-02-25 прийняті в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.
З 15.08.2000 ОСОБА_2 отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №95/5386 від 29.05.2001 (а.с.43) та одночасно є фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування.
05.03.2018 Головним управлінням ДФС України в Рівненській області виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-4259-17 на загальну суму 8448 грн.(а.с.38).
Не погодившись з правомірністю вказаної вимоги позивач оскаржив її в адміністративному порядку (а.с.44-45), однак рішенням від 19.04.2018 за №5653/Ш/99-99-11-02-02-25 Державна фіскальна служба України залишила без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.03.2018 за №Ф-4259-17, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.46-47).
У зв'язку з цим, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010.
Відповідно до статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт четвертий частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з положеннями частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (в редакції, чинній до 01.01.2018, тобто в період нарахування позивачу єдиного соціального внеску) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Цією нормою передбачено вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XI від 05.11.1991 трудові пенсії діляться на пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Також, згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене частиною першою статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XI від 05.11.1991 та частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.
Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, яке здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів і не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.
Пенсії за вислугу років відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення"№1788-XI від 05.11.1991 встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Частиною першою статті 8 цього Закону встановлено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, законодавцем визначено, що пенсія за віком та пенсія за вислугу років є різними державними пенсіями, відмінність яких зумовлена юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.
Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992 і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, не зважаючи на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для пенсії за віком.
Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року № 826/28012/15, а також Верховним Судом України у постанові від 15 квітня 2014 року № 21-59а14 та постанові № 822/4655/14 від 23 лютого 2016 року.
При цьому, суд звертає увагу, що статтею 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримує пенсію за вислугу років, яку на виконання положень статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 обрав самостійно, про що ним вказано і в позовній заяві.
Отже, оскільки при досягненні пенсійного віку позивач не перейшов на пенсію за віком, то він не набув право на пільгу, передбачену частиною четвертою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010.
А отже, відповідно до пункту першого частини другої статті 6 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону).
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, в тому числі обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, визнається недоїмкою.
Як свідчать матеріали справи та дані облікової картки платника єдиного внеску, станом на 30.04.2018 сума боргу позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить 8448 грн.(а.с.76-80).
В силу вимог частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Головне управління ДФС у Рівненській області, формуючи та надсилаючи позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.03.2018 за №Ф-4259-17, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дана вимога в повній мірі відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, пропорційності та своєчасності, а відтак до скасування не підлягає.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що Законом України від 03.10.2017 №2148 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким в тому числі внесено зміни частини четвертої статті четвертої цього Закону.
Так, з 01.01.2018 відповідно до частини четвертої статті четвертої Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, з 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, досягли пенсійного віку та отримують пенсію (незалежно від її виду) звільняються від сплати за себе єдиного внеску. В даному випадку, позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 2017 року, тобто до набрання чинності змін, внесених до цієї статті.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування рішення про результати розгляду скарги від 19.04.2018 №5653/Ш/99-99-11-02-02-25, суд відмовляє у її задоволенні з огляду на таке.
Статтею 56 ПК України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Так, згідно з абзацом третім пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Оскаржуване рішення ДФС України прийняте за результатами вирішення податкового спору під час адміністративного оскарження.
Пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з наведених процесуальних норм слідує, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
В даному випадку оскаржуване рішення не містить приписів вчинити обов'язкові дії позивачу та не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень (актом індивідуальної дії) у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання припису, саме по собі воно не породжує будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджає реалізації права позивача (оскарження до суду вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Правові підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 35342) в позові до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (код ЄДРПОУ - 39394217, 33023 м.Рівне, вул.Відінська, 12), Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, 04053 м.Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-4229-17 від 05.03.2018 та рішення про результати розгляду скарги від 19.04.2018, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 21 червня 2018 року.
Суддя Друзенко Н.В.