Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 липня 2018 р. Справа№805/4144/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (далі - УПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05.07.2016 року вона зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 та звернулась із заявою про передачу її пенсійної справи за новим місцем реєстрації. З 01.09.2016 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області. Проте з лютого 2018 року нарахування пенсійних виплат їй було припинено.
Виходячи з наведеного, позивач просить визнати неправомірними дії УПФ щодо припинення виплати пенсії з 01.02.2018 року та зобов'язати УПФ перерахувати заборгованість з пенсійних виплат з 01.02.2018 року та в подальшому виплачувати пенсійні виплати у визначеному розмірі на загальних підставах.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
20 червня 2018 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній посилаючись на ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вважає, що особа, яка прописалась на контрольній території України, після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою.
Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто в органи Пенсійного фонду за місцем реєстрації в якості переселенця та надати оригінали документів, що підтверджують особистість, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території (для громадян зареєстрованих як переселенці в органах державної влади тощо) та документи для нарахування пенсійних виплат через банківську установу «Державний ощадний банк України».
Крім того, на думку представника відповідача, якщо позивач не погоджується з припиненням виплати пенсії, він має право звернутися особисто з відповідною заявою до управління і лише в разі отримання від управління відмови в поновленні виплати пенсії, має право оскаржити цю відмову в судовому порядку. Жодного рішення про відмову в поновленні виплати пенсії управлінням не приймалось. У зв'язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України (а.с. 18-19).
Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами. Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Однак, згідно листа УПФ від 10 квітня 2018 року № 6766/02, з 01.02.2018 року виплата пенсії позивачу призупинена, після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб. Також вказано, що довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за місцем проживання, позивачем не надано (а.с. 21).
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з 01.02.2018 року у зв'язку з не наданням довідки про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за місцем проживання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Разом з цим, відповідачем не надано, на вимогу суду, будь-якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу. Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не приймалося відповідного рішення.
Відповідно до абз. 2 п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абз .2 п. 4 Правил).
Згідно з відміткою в паспорті позивача щодо місця проживання, 05 липня 2016 року її знято з реєстраційного обліку в місті Харцизьк, і в цей же день зареєстровано за новим місцем проживання в місті Краматорську. (а.с. 19).
Суд зазначає, що вищезазначений запис про реєстрацію внесений уповноваженим органом у встановленому законом порядку.
З урахуванням встановлених обставин, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII та постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, № 136 від 18.02.2016 року, № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується матеріалами справи.
Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № К/9901/163/17 №234/11095/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей», № 509 від 01.10.2014 року «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», №365 від 08.06.2016 року «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», №136 від 18.02.2016 року «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування», оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 02 березня 1999 року № 2-рп//99, суд вважає безпідставними, оскільки, як свідчить зміст цих рішень, Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, припинивши (призупинивши) виплату пенсії та не виплачуючи позивачу пенсію з 01 лютого 2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера, в тому числі шляхом зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії починаючи з 01 лютого 2018 року.
Окрім того, беручи до уваги те, що позивач не є внутрішньо переміщеною особою, зареєстрований у встановленому законом порядку на території, де органи державної влади здійснюють повноваження у повному обсязі у розумінні Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», на нього не розповсюджується вимоги постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, № 136 від 18.02.2016 року, № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року в частині виплати пенсії виключно через рахунки та мережу установ публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що УПФ протиправно припинило виплату пенсії позивачу з 01.02.2018 року.
Між тим, щодо позовних вимог про зобов'язання УПФ в подальшому виплачувати пенсійні виплати у визначеному розмірі на загальних підставах, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, згідно вищезазначених норм чинного законодавства, можливість судового захисту передбачена саме для особи, права, свободи та інтереси якої порушено з боку суб'єктів владних повноважень.
На думку суду позовні вимоги про зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати пенсійні виплати у визначеному розмірі на загальних підставах є вимогами щодо захисту прав позивача на майбутнє. Суд не може здійснювати захист прав та законних інтересів позивача на майбутнє, оскільки немає можливості встановити чи будуть вони порушені в майбутньому.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) починаючи з 01 лютого 2018 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: АДРЕСА_1, 84300, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 528 (п'ятсот двадцять вісім) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Лазарєв В.В.