04 липня 2018 року Справа № 804/3879/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В. розглянувши у спрощеному провадженні (письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (Ізраїль, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
30 травня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати пенсійну справу або відновити її, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання позивача до Ізраїлю, відповідачем припинено виплату пенсії останньому та за результатами розгляду звернення з цього приводу позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у поновленні зазначених виплат. Позивач зазначає, що він як громадянин України, який проживає за межами території України має такі ж самі конституційні права, як громадянин України проживаючий на території України, а саме має право на отримання пенсії та інших виплат.
Ухвалою суду від 04.06.2018 року було відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, згідно статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою судом було витребувано від відповідача належним чином завірену копію пенсійної справи позивача та надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
19 червня 2018 року представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що згідно п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, заява про перерахунок пенсії, поновлення виплати пенсії подається заявником особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, проте ОСОБА_1, на думку відповідача, не має законних підстав для поновлення виплати пенсії на території України, оскільки звернення до органів пенсійного фонду було здійснено через довірену особу, а не особисто, крім того не було надано документів, підтверджуючих постійне місце проживання (реєстрації) в Україні.
Виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув адміністративну справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 01.11.1984 року ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком.
До листопада 1995 року ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_2
З листопада 1995 року ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку із чим виплату пенсії їй було припинено.
21 лютого 2018 року позивач через представника звернувся до Лівобережного відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок та поновлення виплат пенсії за віком з 07.10.2009 року, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити запит пенсійної справи, інших недостатніх для поновлення виплати пенсії документів.
До заяви були додані:
- нотаріально засвідчена копія довіреності, паспорта;
- копії картки платника податків, трудової книжки та вкладишу до трудової книжки;
- копія паспорта представника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 423/02-06/24 від 07.03.2018 року позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком.
Позивач вважаючи припинення виплат пенсії та відмову у поновленні виплати пенсії протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення, звернуся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до п. 1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Також, що стосується посилань пенсійного органу на необхідність особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії, то суд зазначає, що подання заяви від імені пенсіонера належним представником останнього не може бути підставою для відмови в поновленні пенсійних виплат, оскільки згідно п. 1.1 Порядку, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Таким чином, посилання відповідача на те, що заяву про поновлення виплати пенсії всупереч п.1.5 Порядку не було подано особисто, є необґрунтованими, оскільки, згідно з наведеним пунктом заява про поновлення виплати пенсії може бути подана через законного представника, як це і було зроблено ОСОБА_1 - її представник ОСОБА_4 має відповідну довіреність на вчинення дій від імені позивача.
Рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, а саме п. 2 ч. 1 ст. 49 - друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у неї виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.
Суд зазначає, що право особи звернутися до органів пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії через свого представника прямо передбачено статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, враховуючи відсутність у позивача постійного місця проживання на території України, суд вважає можливим звернення представника позивача із заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Отже, висновки пенсійного органу стосовно відсутності підстав для поновлення та виплати пенсії позивачу є безпідставними та такими що суперечать приписам чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати позивачу пенсії за віком.
Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні виплати пенсії є протиправним, то відновлення порушеного права позивача можливе шляхом зобов'язання відповідача поновити зазначені виплати.
Щодо відновлення порушеного права позивача з 07.10.2009 року, суд зазначає, наступне.
Частинами першою та третьою ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Положення статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Такий висновок суд робить, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки судом встановлено, що виплату пенсії було припинено з вини відповідача, то відповідно до спірних правовідносин має застосовуватись друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі № 646/6250/17.
Щодо решти позовних вимог, а саме: про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 07.10.2009 р., як непрацюючому пенсіонеру, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Вказані вимоги фактично спрямовані на поновлення порушених прав позивача.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За приписами ч. 2 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де:П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Тобто, відповідач при розрахунку пенсії повинен враховувати страховий стаж та заробітну плату позивача та прийняти до уваги, що пенсія позивачеві повинна обраховуватись у розмірі, не нижчому рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
Абзацом 3 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
За змістом ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік страхового стажу пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Згідно ст. 1 Закону України "Про соціальний статус дітей війни" дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та, станом на 2 вересня 1945 року їй виповнилось 16 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент відновлення права позивача за РКСУ№ 25-рп/2009), пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
Суд зазначає, що взагалі, норми ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є імперативними та свідчать, що підставою для перерахунку пенсії є становлення нового розміру прожиткового мінімуму, а перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
При цьому, в силу ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ст. 2 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення").
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Крім того, відповідно до п. 2.21 Порядку 22-1 документом, що підтверджує, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є, зокрема, трудова книжка, а з трудової книжки позивача вбачається, що позивач є непрацюючим пенсіонером з наявним понаднормовим стажем.
Крім того, суд зазначає, що з 01.10.2017 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII розпочато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ.
Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Таким чином, враховуючи, що розглядом справи доведено протиправність оскаржуваного у справі рішення відповідача, суд, поновлюючи права позивача, зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (Ізраїль, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 423/02-06/24 від 07.03.2018 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (Ізраїль, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі 04 липня 2018 року.
Суддя Н.В. Боженко