Іменем України
04 липня 2018 року
м. Київ
справа № 818/521/16
адміністративне провадження № К/9901/11642/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 818/521/16
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій;
за касаційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Сумського окружного адміністративного суду (у складі судді Осіпової О. О.) від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (у складі суддів: Бенедик А. П., Калиновського В. А., Філатова Ю. М.) від 22 серпня 2016 року, встановив:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У квітні 2016 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 7260,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 56,68 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не забезпечено виконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2015 році.
3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у повному обсязі, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
7. 30 січня 2018 року касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі № 818/521/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
8. Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
9. Станом на 04 липня 2018 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наданого відповідачем Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у 2015 році становила 10 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників у підприємства - 0 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 особа.
11. Згідно з копіями штатних розписів ФОП ОСОБА_2, введених в дію з 01 січня 2015 року та 01 вересня 2015 року, кількість його штатних працівників складала 10 осіб, з яких 9 одиниць - водії автотранспортних засобів та 1 - механік автомобільної колони (гаража).
12. Звіти до квітня 2015 року до територіального органу Державної служби зайнятості Відповідачем не подавалися, оскільки до 22 квітня 2015 року у транспортному відділі на посаді водія автотранспортних засобів працював 1 інвалід - ОСОБА_4 за трудовим договором від 09 грудня 2014 року №2994-14, який звільнився з посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.
13. Після подання інвалідом заяви про звільнення, відповідачем у квітні 2015 року подано до Сумського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В подальшому така звітність подавалася до центру зайнятості в травні, червні, липні, серпні, вересні та жовтні 2015 року, в якій були заявлені вакансії для осіб з інвалідністю - «водій автотранспортних засобів».
14. Враховуючи, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, залишились не зайнятим, на думку позивача, ФОП ОСОБА_2 повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника, в розмірі 7260,50 грн. Крім того, через затримку сплати адміністративно-господарських санкцій, підприємству нарахована пеня у розмірі 56,68 грн.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із виконання відповідачем вимог чинного законодавства щодо організації працевлаштування інвалідів, адміністративно-господарські санкції та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нараховані позивачем безпідставно, оскільки доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідача по сплаті штрафних санкцій не надано та вина відповідача не доведена.
16. В своїй оцінці суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
16.1. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
16.2. Частиною 1 ст. 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
16.3. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону).
16.4. Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.
16.5. При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
16.6. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
16.7. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
16.8. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
16.9. Згідно ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
16.10. За змістом ст. 18-1 Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
16.11. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VІ роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).
16.12. Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
16.13. Отже, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про зайнятість населення», відмінено норму щодо обов'язкової щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць.
17. Відповідачем звіти до квітня 2015 року до територіального органу Державної служби зайнятості не подавалися, оскільки до 22 квітня 2015 року у нього працював 1 інвалід за трудовим договором, який звільнився з посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. У квітні 2015 року, а також в подальшому в травні, червні, липні, серпні, вересні та жовтні 2015 року ФОП ОСОБА_2 подавались до Сумського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в яких були заявлені вакансії для осіб з інвалідністю - «водій автотранспортних засобів».
Вказане свідчить, що відповідачем завчасно до спливу передбаченого п. 2.1 Порядку «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, строку подано до територіального органу Державної служби зайнятості України звітність про вакансію, що мала утворитися, а також після звільнення інваліда з посади водія автотранспортних засобів щомісячно до жовтня 2015 року включно продовжував подавати звіти за формою № 3-ПН.
18. Проте, на запропоновану вакансію особи з інвалідністю, які перебували на обліку безробітними в Сумському міському центрі зайнятості, не направлялися; інформація щодо можливості працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями на ФОП ОСОБА_2 була розміщена в оперативній базі даних центру зайнятості та секторі самостійного пошуку роботи для клієнтів та відвідувачів, про що свідчить відповідь на запит Сумського обласного ВФСЗІ.
19. На підставі викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач вжив залежних від нього заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися, підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій відсутні.
20. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:
- судами не досліджено та не встановлено причини ненадання відповідачем звітів за Ф-3ПН за листопад та грудень місяць 2015 року;
- надіслання звітів на формою № 3-ПН до центру зайнятості може свідчити про виконання відповідачем відповідної вимоги ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», а не вимог ст. 19, 20 цього Закону, які встановлюють норматив робочих для працевлаштування інвалідів та обов'язок особи, що використовує найману працю, забезпечувати працевлаштування інвалідів і сплачувати адміністративно-господарські санкції, якщо на підприємстві чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативами, передбаченими ст. 19 закону;
- відповідач не інформував належним чином органи працевлаштування про наявність на його підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому жодного інваліда не було направлено відповідачеві для забезпечення працевлаштування;
- в даному випадку відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях відповідача вини у вчиненні господарського правопорушення, оскільки ФОП ОСОБА_2 вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» виконано. А отже, підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відсутні.
23. Щодо доводів касаційної скарги про неналежне інформування відповідачем органи працевлаштування про наявність на його підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме ненадання звіту форми № 3-ПН за листопад та грудень 2015 року, слід зазначити наступне.
24. Обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
25. Тобто, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
26. Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, відповідно до якої форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
27. Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
28. Отже, на час спірних правовідносин (у 2015 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
29. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17(К/9901/5558/17).
30. Як свідчать матеріали справи, відповідачем вказаний обов'язок виконано, а також встановлено, що відповідачем вжиті залежні від нього передбачені законодавством заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та інформування центр зайнятості про наявність вакансії. Проте центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.
31. Враховуючи викладене, Суд зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують їх висновків та ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм. Судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.
32. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
33. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
34. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
35. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 242, 341, 343, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі № 818/521/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Суддя В. М. Кравчук
Суддя О. П. Стародуб