04 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 646/8671/17
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.
секретарі судового засідання: Жданюк А.О.
за участі:
позивача, представника позивача ОСОБА_1. ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року по справі № 646/8671/17 (головуючий І інстанції: Єжов В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання неправомірними рішень про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання здійснити призначення та виплати пенсії за вислугу років,
14 грудня 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач), звернувся до Червонозаводського районного суду з позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова в якому просив суд:
визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру»;
скасувати рішення відповідача від 08.12.2017 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», які направлені йому з листами від 13.12.2017 № 15111/48-02 і від 18.12.2017 № 15457/48-02;
зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років з 08.12.2017 з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року позов задоволено в повному обсязі.
Визнано неправомірними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та скасовано рішення Слобожанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 08.12.2017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», які направлені йому з листами від 13.12.2017 № 15111/48-02 і від 18.12.2017 № 15457/48-02.
Зобов'язано Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 08.12.2017 з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІу редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, пославшись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, яке прийняте з порушенням норм матеріального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт наголошує на тому, що з 01 червня 2015 року в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються так, як на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії (08.12.2017) частини тринадцята та вісімнадцята статі 50-1Закону України "Про прокуратуру" втратили чинність.
Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги та заперечував проти задоволення позову. Вказував на відсутності права позивача на призначення йому пенсії з наведених позивачем підстав.
Позивач та його представник в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги у повному обсязі. Надали письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій вказували на невірно сформовані вимоги скарги, не рішення ні номер справи не відноситься до позивача. Вказували на суперечливість апеляційної скарги та її необґрунтованість щодо права позивача на пенсійне забезпечення. Позивач наголошує, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, була чинною ст..86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-УІІ від14.10.2014 року щодо пенсійного забезпечення прокурорів. Проте вона не підлягає застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки порушуватимуся вимоги Конституції України. З огляду на положення Конституції України, практику Європейського Суду з прав людини наполягає на застосуванні положень ст..50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 р. в редакції від 12.07.2001 р. №26623-ІІІ та недопустимості звуження прав позивача в сфері пенсійного забезпечення. Наголошує, що право виходу на пенсію як прокурор за вислугою років набув після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на відповідних посадах не менше 10 років. Крім того, вказує на порушеному порядку та незаконності відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 08.12.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявами про призначення пенсії за вислугу років з часу звернення із розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати, без обмеження її максимального розміру на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ (надалі - Закон №1789), а також статей 8, 21, 22, 58, 64 Конституції України, до якої надав необхідний пакет документів (а.с.92, 93).
Відповідно до представленого суду апеляційної інстанції матеріалів розгляду заяви позивача, протоколу 3664 від 08.12.2017 року, розрахунку стажу загальний стаж складає 24 р. 2 міс. 1 день, з яких прокурорсько-слідчий стаж складає 13 років 8 міс. 23 дн.. Визнаючи умови призначення пенсії, залік до стажу здійснений виходячи з 21 р. 10 міс. 9 днів (а.с.94, 95). Зазначене не є спірним в межах цього спору.
Рішеннями відповідача від 08.12.2017 року, направленими позивачу з листами від 13.12.2017 № 15111/48-02 та від 18.12.2017 № 15457/48-02, відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років внаслідок відсутності права на її призначення, як з огляду на відсутності необхідного стажу роботи, відповідно до вимог п.5 Прикінцевих положень Закону №213-У111, так і втрати чинності положень ст..50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції висновувався на тому, що дії та рішення відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» є неправомірними, а тому позовні вимоги обґрунтовані.
Здійснюючи апеляційний перегляд судового рішення та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Колегія суддів зазначає, що позовна заява по суті сформованого предмету позовних вимог, утримує в собі підстави звернення до суду, якими позивач обґрунтовує своє право на призначення йому пенсії за вислугу років та у визначеному розмірі 90 % згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», що складає суть порушеного питання та вплив на таке право позивача в сфері пенсійного забезпечення.
Основним спірним питанням в межах спірних правовідносин, є надання належної правової оцінки обґрунтованості підстав звернення позивача до органів пенсійного фонду за призначенням пенсій за вислугою років, та як наслідок правомірності прийняття відповідачем відмови у призначенні відповідної пенсії на заявлених позивачем підставах.
Відразу колегія суддів наголошує, що в межах спірних правовідносин, заявлені вимоги позивача стосовно оскарження ним дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», не можна вважати належним способом судового захисту ні з огляду на положення вимог КАС України, ні з огляду на положення вимог Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне державне пенсійне страхування». Такі дії не породжують жодних юридично значимих наслідків для позивача. Саме рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.12.2017 року створюють для позивача правові наслідки та мають вплив на певні його права, в тому числі щодо оскарження у встановлений законом спосіб, як то в адміністративному або в судовому порядку. Тому, заявлені вимоги позивача з оскарження дій відповідача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог про оскарження рішення про відмову у призначені пенсії від 08.12.2017 року та зобов'язання призначити пенсію за вислугою років з 08.12.2017 з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, відповідно до ч.1 ст.86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Як встановлено судами, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за правилами ст..50-1 Закону №1789-ХІІ загальна вислуга років позивача складала 21 рік 10 місяців 09 днів, з яких в органах прокуратури - 13 років 08 місяців 23 дні.
В межах справи, позивач не ставив в предмет спору питання з приводу зарахування або не зарахування до стажу певних періодів роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст..86 Закону №1697-УІІ.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність (окрім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1), на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
З такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001р. (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001р.) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011р.), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
В подальшому мало місце зміни до положень частини 1 цієї статті 50-1 (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011р.), якою було визначено право прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не меншого, ніж визначеного у цій статті.
При чому колегія суддів звертає увагу, що аналізом наведених норм, як у випадку встановленому ч.1 ст.50-1 Закону, так і ч.1 ст.86 Закону №1697, законодавець обумовлює право на пенсійне забезпечення за вислугу років при наявності наведених умов для таких осіб, у випадку, якщо така особа реалізує його шляхом звернення до органів пенсійного фонду. Тобто, саме на день звернення така особа повинна мати певний стаж роботи, щоб отримати право на пенсію за вислугою років.
Окрім того, внаслідок змін до ст..50-1 Закону щодо права на призначення пенсії, по новому було врегульоване питання також щодо розміру обчислення такої пенсії.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року, що мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникало право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права, а починаючи з внесення до неї змін та її скасуванні право виникало за наявності набутого іншого стажу, період якої наведений у цій статі. При цьому, таке право виникало в силу вимог закону, в той же час реалізація такого права у зазначених осіб могло виникати якщо воно було фактично реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії та відповідними документами.
Позивач не надав належних та допустимих доказів, що він у період дії вимог ст..50-1 Закону реалізував своє право та звертався з заявою про призначення йому пенсії.
При чому, позивач в контексті вимог вимагає фактично врахувати у повній мірі його стаж роботи станом на момент звернення до пенсійного фонду за призначення пенсії, в той же час до правовідносин, що регулювали питання не лише наявності певного стажу, але ж і до розміру, який залежав від такого стажу.
За встановлених у цій справі обставинами, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 1 жовтня 2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, не реалізував право на звернення на той час, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у вказаній редакції).
Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі №33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17 і підстав для відступу від неї не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Відповідно до зазначеного, Відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначені пенсії діяв на підставі, у межах повноважень та згідно чинного законодавства України, а тому не порушив права та законні інтереси позивача. Доводи та вимоги позивача щодо врахування набутого за час роботи в органах прокуратури станом на час звернення до органів пенсійного фонду додаткового стажу, який має враховуватися станом на час дії норми ст..50-1 Закону, є безпідставними та такими, що не узгоджуються з вимогами законодавства. У час дії положень ст..50-1 наведеного Закону, позивач не реалізував належними чином свого права на звернення до відповідача з вимогами про призначення пенсії.
Відповідач не мав правових підстав для застосування до спірних правовідносин положення норм ст..50-1 Закону №1789-ХІІ, що регулювали питання призначення пенсії, в редакції чинній, яка регулювала по іншому питання правила, підстави призначення пенсії за вислугу років, норми яких на теперішній час існують в іншій редакції закону, та у інший спосіб регулюють спірні правовідносини. Такої правової можливості не має також і суд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за його заявою від 08.12.2017 р. діяло у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України і не порушувало права та законні інтереси позивача, то у задоволенні позову ОСОБА_1 із заявлених ним підстав для призначення пенсії та сформованих вимог необхідно відмовити.
Жодні доводи сторони позивача не доводять право позивача на призначення йому пенсії у відповідності до ст..50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 р.) та не спростовують законності прийнятої відмови з боку відповідача щодо призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі цієї норми.
Посилання сторони позивача на те, що в апеляційній скарзі відповідач вимагав скасувати судове рішення від 23.03.2018 року по справі 646/8326/17 як таке, що не має відношення до позивача, як на підставу у відмові у задоволенні апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не впливають на суть спірного питання щодо відсутності права позивача на призначення йому пенсії на підставі ст..50-1 Закону України «Про прокуратуру». При чому, що колегія суддів звертає увагу, що при поданні 13.04.2018 року апеляційної скарги у вимогах дійсно було посилання на скасування рішення суду від 23.03.2018 року по справі 646/8326/17 в частині задоволення позову ОСОБА_1, в той же час, після усунення недоліків апеляційної скарги, відповідачем було правильно сформовані вимоги та правильно зазначено дату та номер адміністративної справи, що є предметом теперішнього апеляційного перегляду (а.с.83).
Наведенні стороною позивача доводи щодо безпідставності відкриття апеляційного провадження, спростовуються матеріалами справи та відповідна оцінка наголошувалась при прийнятті рішення щодо заявленого позивачем відводу колегії суддів. Будь-яких порушень вимог процесуального законодавства при відкритті апеляційного провадження допущено не було, а наведені доводи не можуть бути підставою для залишення незаконного рішення суду першої інстанції, яким всупереч вимогам законодавства вирішене питання щодо права позивача на призначення йому пенсії, якого ОСОБА_1 не має, та заявив до суду безпідставні вимоги.
Враховуючи обраний спосіб судового захисту в межах спірних правовідносин, положення п.20 ч.1 ст.4, ч.6 ст.12, ч.3 ст.257 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про незначну складність цієї справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Надання неналежної правової оцінки фактичним обставинам справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи по суті заявлених вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів, з урахуванням приписів ст.317 КАС України дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нової про відмову в задоволенні позову з наведених вище судом апеляційної інстанції підстав.
Керуючись ст. ст. ч.6 ст.12, 23, 31, 33, 90, 257, 263, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова - задовольнити.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року по справі № 646/8671/17- скасувати та ухвалити нову постанову.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню, а у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У повному обсязі складена 05 липня 2018 року.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6