03 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1625/17
Категорія: 8 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача-головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Джабурія О.В., Семенюка Г.В.,
секретар - Ханділян Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточнень (а.с.148,т.1; 154,т.1;18,т.2; 42-44,т.2), просила визнати кінцевими та сплаченими у повному обсязі сплачені податки за період СПД; визнати таким, що у позивача на законодавчому рівні не утворилась, та не могла утворитися будь-яка заборгованість, у т.ч. ЄСВ, за час ведення суб'єкта підприємницької діяльності, та після припинення СПД, так як на те мали місце, та є визначальні, вагомі, ґрунтовні, беззаперечні підстави й докази, джерела інформації, котрі заслуговують переконливої довіри; зобов'язати Кабінет Міністрів України негайно прийняти відповідні заходи щодо забезпечення верховенства права, щодо запобігання порушень прав позивача, пов'язаних з питанням щодо періоду ведення СПД (суб'єкта підприємницької діяльності), реалізації прав ОСОБА_2 в національному суді всіх інстанцій і за межами суду, вжити відповідних заходів, якими запобігти зловживанню суб'єктами владних повноважень (і т.д.) своїми службовими становищами, запобігти допущення правопорушень суб'єктами владних повноважень, що мають певні протиправні цілі і наміри, запобігти допущення ними саме свавілля, беззаконня, запобігти придумувати і незаконно стягувати так звані (під приводом) заборгованості, що не відповідають дійсності, запобігти геноциду здійснює з почуттям безкарності, зокрема, УПФУ (мається на увазі і начальник УПФУ), зазіхати на майно будь-якого виду, в т.ч. грошового, в т.ч. на пенсію позивача, таким чином, запобігти створювати загрози і зазіхати на здоров'я і життя ОСОБА_2; зобов'язати Кабінет Міністрів України для удосконалення законодавства та КАСУ в межах його (відповідача) компетенції видати Постанови і Розпорядження, які є обов'язковими до виконання, внести і ініціювати прийняття наступних змін і доповнень до відповідних законів, в законодавчо-нормативні акти виходячи з викладеного в позові, заявах, та клопотаннях, з метою запобігання порушенням законодавства, прав позивача, забезпечення захисту і відновлення законних, гарантованих прав та інтересів ОСОБА_2; з метою удосконалення законодавства та КАСУ зобов'язати Кабінет Міністрів України в межах його компетенції видати Постанови і Розпорядження, які є обов'язковими до виконання, внести і ініціювати прийняття наступних змін і доповнень до відповідних законів, в законодавчо-нормативні акти: строк давності звернення до суду зі сторони ДФС, УПФУ, ЄДР, контролюючими органами та іншими органами, управліннями, суб'єктами владних повноважень і т.д. не може бути більше ніж громадянами, фізичними особами, юридичними особами, які не конституційно, суперечить принципам рівноправності; строк звернення до суду контролюючими органами, суб'єктами владних повноважень (в т.ч. ДФС, ЄДР, УПФУ) щодо стягнення заборгованості суб'єктами владних повноважень, недоїмки, пені або штрафів застосувати термін давності - добу з дня виявлення, наявність заборгованості визначається і встановлюється лише в суді, тобто строк звернення до суду (державними органами встановити) - добу, в іншому випадку вважати заборгованість у громадян, СПД відсутньою; вимоги по заборгованості, недоїмці, пені, штрафах щодо ЄСВ не застосовувати до осіб, які вели підприємницьку діяльність, зокрема, на єдиному податку включно 2012р. і заявили про припинення СПД до 2013р., в т.ч. фізичним особам-підприємцям на єдиному податку; прийняти терміново (в найближчі терміни) статтю і доповнити КАС України: про право на подачу зустрічного позову, однорідних вимог і одночасного їх розгляду з первісним позовом саме лише зі сторони фізичних осіб, юридичних осіб, крім суб'єктів владних повноважень і т.д., у зв'язку з чим виключить односторонній розгляд лише позовів суб'єктів владних повноважень, вигадування заборгованостей зі сторони суб'єктів владних повноважень, виключить зловживання службовим становищем як з боку суб'єктів владних повноважень, так і суду/суддів; виключити і не розглядати позови суб'єктів владних повноважень в скороченому провадженні, тим більше без відома та згоди відповідача звичайних громадян, фізичних осіб-підприємців, оскільки породжує правопорушення, таким чином виключити односторонній розгляд і прийняття незаконних, неправосудних рішень на користь органів владних повноважень, у недопущення фактів порушення прав громадян і т.д.; до статті107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та КАСУ внести доповнення щодо відповідальності УПФУ, його органів і посадовими особами за період їх діяльності, уточнити в залежності якими законами, в т.ч. в коментарях до закону більш розширено, доступно викласти яку відповідальність, за які порушення вони несуть; в адміністративних правовідносинах між фізичними особами та органами владних повноважень судовий збір визначити по завершенню розгляду справ і прийняття остаточного рішення, щоб виключити перешкода особам, громадянам до правосуддя, зловживання правами суб'єктами владних повноважень, відбити охоту придумувати неіснуючі заборгованості, тобто владні повноваження повинні оплачувати до подачі позовів, а інші учасники, в. т.ч. фізичні особи, громадяни якщо рішення не на їхню користь, то оплатити після прийняття остаточного рішення судом, враховуючи матеріальний стан; у разі оскарження фізичними особами, страхувальниками, застрахованими особами дій, бездіяльності, рішень суб'єктів владних повноважень термін оскарження припиняти (чи не закінчується) з моменту початку з'ясування обставин, процедури узгодження, подання скарги до органів владних повноважень та/або позову до суду, тобто термін оскарження в суді не закінчується; щоб уникнути зловживання і недобросовісності строками, уникнути затягування часу суб'єктами владних повноважень і судами/суддями, виключити можливість суб'єктами владних повноважень і необ'єктивними суддями позбавляти можливості і права захистити порушених прав, виключить втрату строку звернення до суду та розгляду звернення судом; рішення контролюючих органів, суб'єктів владних повноважень про стягнення заборгованості від фізичних осіб, підприємців, за період ведення СПД, зокрема, на ведення на єдиному податку з 01.01.2011р. в т.ч. по ЄСВ, підлягали розгляду лише в суді, рішення органів владних повноважень не є виконавчим документом, вимоги контролюючих органів, органів владних повноважень (державних органів), не визнані фізичною особою-підприємцем, діяльність якого припиняється і припинялася, якщо кредитор у місячний строк з дня одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, а також вимоги, не задоволені через відсутність майна, вважаються погашеними; суб'єкти владних повноважень, котрі не звернулись до суду протягом 2011р. в місячний строк, вважати строк звернення до суду вичерпаним, в зв'язку з чим відсутні повноваження звертатися до суду; за період ведення СПД до 2013р., заборгованості по ЄСВ не нараховуються у СПД з 2010р. включно 2012р., які заявили про припинення СПД в т.ч. СПД на єдиному податку; у СПД на єдиному податку, які ведуть діяльність до 2013р. оплатили єдиний податок до 2013р. відсутня заборгованість по ЄСВ, у зв'язку з чим вимоги державних органів про примусове стягнення з ЄСВ вважати незаконними; про права і обов'язки повідомити фізичних осіб, громадян і т.д. з повідомленням про вручення, інші вважаються недійсними, тобто не враховуються; надіслані та вручені без позначення строку, та при неможливості визначення дати вручення - рахувати не врученими, та неповідомлення; термін відліку починати з наступного дня після вручення з повідомленням про вручення, виключити слово «з дня вручення» оскільки вручаються пізно, в основному по закінченню дня, або після робочого дня, у зв'язку несправедливо зменшується строк на вивчення, підготовку, складання та відправлення звернень; будь-які Постанова та закон повинні починатися зі змісту статті3 Конституції України; при утворенні конфлікту інтересів, що не однозначного трактування законів і норм законів, то рішення приймаються на користь осіб, громадян, платника податків, внесків, обов'язкових платежів і т.д.; внести зміни до закону і т.д. щодо депутатів, про зняття з них (до єдиного) недоторканності, щоб несли відповідальність кожен з них окремо і спільно за прийняті ними антинародні і антиконституційні закони, за несумлінне ставлення до своїх обов'язків, за бездіяльність і за обман, порожні обіцянки, за порушення прав громадян, а голосування депутатів має бути кожного персонально оприлюднене, тобто доступно для народу з яких питань який депутат як голосував; у разі неналежного повідомлення судом/суддею сторону, та вплив вказаного фактору на прийняття негативного рішення судом, слід переглядати рішення в суді тієї ж інстанції без оплати стороною судового збору, щоб уникнути винесення передчасних, неправосудних рішень, змушення судом оскарження стороною рішення суду, затягування часу, тобто щоб уникнути неналежного, протиправного користування службовим становищем; щоб уникнути створення громадянам (ОСОБА_2.) перешкод до правосуддя, підставами для повернення судом позову можуть бути лише якщо за одними і тими самими підставах, до одних і тих же сторін, за одними і тими ж обставинами вже прийнято рішення позитивне або негативне, а не тому що вже подавався позов вимушено при спробі домогтися справедливості або відмовлено у відкритті провадження; не повертати позови громадянам у зв'язку з тим, що є такий вже позов, а дати позивачеві можливість і право об'єднати їх і визначити переважний позов, таким чином позбавить недобросовісно суддями користуватися правом повернення позову, таким чином виключити можливість незаконного створення перешкоди до правосуддя, затягування часу; виключити можливість створювати видимість виконання дій судом/недобросовісними суддями, вірніше грати в судовий розгляд і займати недобросовісно чуже місце; створити можливість для особи, яка була стороною у справі дистанційно ознайомлюватися в повному обсязі зі справою.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що з народження ОСОБА_2 є громадянкою України. З середини квітня 2016р. позивач перебуває в статусі пенсіонера за віком, і відноситься до категорії непрацездатного населення, до категорії з низьким рівнем достатку, до категорії малозабезпечених не по своїй волі. Також, позивач стверджує, що у неї не виникали зобов'язання, вона не є платником єдиних соціальних внесків (ЄСВ) на загальнообов'язкове соціальне страхування, у неї були відсутні, та наразі відсутні зобов'язання платника додаткових єдиних внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не утворилося заборгованості. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади України, котрий відповідно до функцій, завдань, обов'язків, принципів повинен здійснити виконавчу владу безпосередньо, та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, тощо, повинен і зобов'язаний направити, та координувати роботу вказаних органів. Основними завданнями Кабінету Міністрів України є вжиття заходів щодо забезпечення прав, свобод людини і громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; діяльність якого спрямовується на забезпечення інтересів українського народу шляхом виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Кабінет Міністрів України зобов'язаний здійснювати постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України, та інших актів законодавства України, вживати заходів щодо усунення недоліків в роботі зазначених органів, в межах своєї компетенції видавати постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено:
- метод роботи та дії судді першої інстанції заздалегідь направлені на утворення апелянту перепон в реалізації та захисту її прав у суді , суддя продемонстрував зацікавленість в результаті розгляду справи з метою приховати порушення, якого припустився Білгород-Дністровським об'єднаним УПФУ в Одеській області
- суддя не вияснив суть та предмет позову, припустився дискримінації відносно апелянта, судді неодноразово заявлявся відвід, суд не дав мотивовану відповідь на доводи та аргументи позивача;
- судом не враховано, що законодавство відносно сплати Єдиного соціального внеску за період здійснення апелянтом підприємницької діяльності ( з липня 2007 року по 14.03.2001 року ) не розповсюджувалось та нею сплачені всі податки та обов'язкові платежі ;
- судом не враховано, що Кабінет Міністрів України може бути відповідачем в судах загальної юрисдикції та відповідно до статі 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» є вищим органом в системі органів виконавчої влади, основною метою діяльності якого є вжиття заходів по забезпеченню прав, свобод людини та громадянина. Проте що відповідач не керувався належно у повній мірі повноваженнями , не достатньо керувався діючим законодавством , не вживав та не здійснював своєчасно заходи щодо усунення недоліків підконтрольних установ, зокрема Білгород-Дністровським об'єднаним УПФУ в Одеській області, який за відсутності належних повноважень вживає протиправні заходи щодо стягнення надуманої заборгованості, а саме незаконно вираховується 20 % пенсії. Апелянт, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України», вважав, що судом порушені принципи «правової визначеності», правила регулюванні конфліктів заперечує, принципу стабільності оподаткування наявність будь-яких фінансових зобов'язань перед державою, а вжити і заходи підконтрольними відповідачу установами, які направлені на погашення такої заборгованості, ставить під сумнів її сутнісне право на достатній рівень життєвий рівень, передбачений статтями 22,46,48 Конституції України;
- також в апеляційній скарзі містяться претензії до рішень Одеського окружного суду по іншим справам де позивачем є ОСОБА_2 та, відповідно, до дій та рішень державної виконавчої служби, внаслідок виконання наведених вище рішень суду;
В підсумку апелянт зазначив, що в разі задоволення апеляційної скарги та визнання судом не достатніми (не в повному обсязі) та неналежного виконання відповідачем його завдань та функцій то і право не були порушені та обмежені, не було б загрози іі життю
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що 07.07.2005 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської області проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вчинено відповідний запис №25520000000001403, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом з'ясовано, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 знаходилась на спрощеній системі оподаткування, та була платником єдиного податку.
Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач - ОСОБА_2 з 08.07.2005року перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області.
Судом встановлено, що у зв'язку з несплатою ФОП ОСОБА_2 у добровільному порядку сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1288,80грн., Управлінням пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області на адресу ФОП ОСОБА_2 направлено Вимогу про сплату боргу №Ф 47-У від 05 травня 2011року, відповідно до якої сума недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягає сплаті, складає 1288,80грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012р. у справі №2а/1570/9232/2011, у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області про визнання бездіяльності, дій протиправними, незаконними, безпідставними, принизливими, образливими, встановлення відсутності та перевищення повноважень при складанні вимоги про сплату боргу та по нарахуванню додаткових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, визнання вимоги № ф 47 від 05.05.2011року в сумі 1288,80грн. за 2010рік незаконною, протиправною, безпідставною та її скасування, вважати її відкликаною та зобов'язання відкликати вимогу №ф 47, визнання боргу по додатковим нарахуванням єдиного внеску за 2011рік в сумі 979,59грн. незаконним, протиправним, безпідставним та скасувати його як такий, вважати його відкликаним та зобов'язання відкликати борг, зобов'язання видати довідку про відсутність різного роду заборгованості в строки до 3-х календарних днів, стягнення судових витрат, зобов'язання поновити з Державної податкової інспекції в м. Білгород-Дністровський довідку про відсутність заборгованості по податках і зборах та довідку про сплату єдиного податку впродовж підприємницької діяльності з липня 2005року по березень 2011року, відмовлено.
Зокрема, в межах розгляду означеної справи судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що за ФОП ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 2010рік у сумі 1288,80грн., та згідно довідки №2932/02 від 24.06.2011року ФОП ОСОБА_2 не сплачено єдиний внесок за І квартал 2011року в сумі 979,59грн.
З матеріалів справи вбачається, що 16.07.2014р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №25520060005001403 щодо припинення державної реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.
Судом встановлено, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2015р. у справі №815/5032/15 адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області задоволено, присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1288,80грн.
Судом також з'ясовано, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2017р. у справі №815/39/17 адміністративний позов Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задоволено, присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59грн.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Фактичною підставою для звернення позивача - ОСОБА_2 до Одеського окружного адміністративного суду з даним позовом слугувало не визнання заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1288,80грн., та зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн. При цьому, стверджуючи про визнання кінцевими та сплаченому у повному обсязі сплачені податки за період здійснення підприємницької діяльності, позивач також зазначала про протиправну бездіяльність відповідача полягала у тому, що він недостатнім чином проконтролював дії пенсійного органу та виконавчої служби щодо вжиття заходів на погашення заборгованості на підставі рішень суддів, які набрали законної сили. А також не вжиття заходів відповідачем щодо прийняття розпоряджень та постанов для удосконалення чинного законодавства в межах його компетенції.
Згідно статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014року №794-VII (зі змінами та доповненнями, далі Закон №794-VII ).
Статтею 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України, серед іншого, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
За змістом статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; 2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; 3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; 5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; 6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Згідно зі статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").
Згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено статті 41 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Згідно частини 1 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Отже з вказаного судом вбачається, що діяльність Кабінету Міністрів України в сфері забезпечення прав громадян, зокрема, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські передбачена законом.
У відповідності до положень статті 1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (N 3166-VI від 17.03.2011) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (частини 2 статті 3 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади").
Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України (частина 1 статті 6 ЗУ "Про центральні органи виконавчої влади").
На підставі частин 1, 2 статті 27 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України вносить проекти законів на розгляд Верховної Міністрів України відповідно до вимог Регламенту Верховної Міністрів України.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.
Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром України, віце-прем'єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство.
Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп'ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що в порядку адміністративного судочинства можуть оскаржуватися лише ті акти, дії чи бездіяльність КМУ які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, в яких цей орган реалізовує свої владні повноваження відносно прав , свобод та інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб.
Водночас відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Міністрів України.
Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Міністрів України, серед іншого, належить прийняття законів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002року №17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Статтею 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» передбачено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: 1) проектів законів, постанов; 2) проектів інших актів Верховної Ради; 3) пропозицій до законопроектів; 4) поправок до законопроектів.
Основні терміни, використані в цьому розділі та Регламенті, мають таке значення: 1) законопроекти - проекти законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру; 2) проект іншого акта - проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради; 3) пропозиції - внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті; 4) поправка - внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.
Отже, саме парламент є єдиним органом законодавчої влади в Україні, у зв'язку із чим внесення змін, та доповнень до положень чинного законодавства України віднесено до повноважень Верховної Ради України, а відтак фізична особа не наділена правом безпосереднього ініціювання та, відповідно, вимагати через суд внесення проекту акту Уряду, чи виступити з ініціативою його прийняття, а відтак, позивач - ОСОБА_2, в силу приписів чинного законодавства, не наділена правом виступати з ініціативою в прийняття актів Кабінету Міністрів України.
Практична реалізація громадянами права на звернення до Кабінету Міністрів України зі своїми нормативними пропозиціями можлива безпосередньо на підставі норм Конституції України, які є нормами прямої дії, з урахуванням положень Закону України «Про звернення громадян».
Водночас, жодних доказів на підтвердження звернення ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України зі спірних питань, позивачем до матеріалів справи не надано, отже суд кваліфікує такі вимоги позивача як намагання встановити контроль за діяльністю Кабінету Міністрів з метою вирішення спірних правовідносин щодо сплати податків та обов'язкових платежів у позасудовий спосіб.
З приводу позовних вимог про визнання кінцевим та сплаченим у повному обсязі сплачені податки за період зайняття підприємницькою діяльністю суд зазначає про таке, колегія суддів врахувавши наявність остаточних судових рішень з цього приводу та з огляду на предмет та підстави зазначеного адміністративного позову, не надає оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині , оскільки це буде зайвим та призведе до порушенням принципу правової визначеності.
Так, зокрема , у справі «Христов проти України» європейський суд з прав людини визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка передбачає принцип юридичної визначеності, є одним з основоположних аспектів верховенства права, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кінцевими та сплаченими у повному обсязі сплачені податки за період СПД; визнання таким, що у позивача на законодавчому рівні не утворилась, та не могла утворитися будь-яка заборгованість, у т.ч. ЄСВ, за час ведення суб'єкта підприємницької діяльності, та після припинення СПД, так як на те мали місце, та є визначальні, вагомі, ґрунтовні, беззаперечні підстави й докази, джерела інформації, котрі заслуговують переконливої довіри; зобов'язання Кабінету Міністрів України негайно прийняти відповідні заходи щодо забезпечення верховенства права, щодо запобігання порушень прав позивача, пов'язаних з питанням щодо періоду ведення СПД (суб'єкта підприємницької діяльності), реалізації прав ОСОБА_2 в національному суді всіх інстанцій і за межами суду, вжити відповідних заходів, якими запобігти зловживанню суб'єктами владних повноважень своїми службовими становищами, запобігти допущення правопорушень суб'єктами владних повноважень, що мають певні протиправні цілі і наміри, запобігти допущення ними саме свавілля, беззаконня, запобігти придумувати і незаконно стягувати так звані (під приводом) заборгованості, що не відповідають дійсності, запобігти геноциду здійснює з почуттям безкарності, зокрема, УПФУ (мається на увазі і начальник УПФУ), зазіхати на майно будь-якого виду, в т.ч. грошового, в т.ч. на пенсію позивача, таким чином, запобігти створювати загрози і зазіхати на здоров'я і життя ОСОБА_2; зобов'язання Кабінету Міністрів України для удосконалення законодавства та КАС України в межах його (відповідача) компетенції видати Постанови і Розпорядження, які є обов'язковими до виконання, внести і ініціювати прийняття наступних змін і доповнень до відповідних законів, в законодавчо-нормативні акти виходячи з викладеного в позові, заявах, та клопотаннях, з метою запобігання порушенням законодавства, прав позивача, забезпечення захисту і відновлення законних, гарантованих прав та інтересів ОСОБА_2; з метою удосконалення законодавства та КАС України зобов'язання Кабінету Міністрів України в межах його компетенції видати Постанови і Розпорядження, які є обов'язковими до виконання, внести і ініціювати прийняття змін і доповнень до відповідних законів, в законодавчо-нормативні акти.
Доводи апеляційної скарги.
З приводу доводів апеляційної скарги щодо дискримінації колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Права людини повинні бути не тільки загальними, але й рівними для кожного, тобто без урахування належності до рас статі, національності, релігії, політичних переконань, походження, соціального становища та інших ознак. При цьому правова рівність трактується в міжнародних документах про права людини у двох аспектах: як рівність від народження в гідності і в правах, і, як рівність перед законом та судом незалежно від різних умов.
В Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а саме в статті 6, наголошується, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:
спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;
здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;
встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;
особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Непрямою дискримінацією є ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. (пункт 3 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).
Дослідивши матеріали справи , суд зазначає, що усупереч вимогам статті 15 КАС України та статті 14 Закону України від 3 липня 2012 року № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» (далі - Закон № 5029-VI) всі клопотання, позовну заяву та доповнення до неї ОСОБА_2 викладені не державною, а російською мовою.
Відповідно до статті 15 КАС України мова адміністративного судочинства визначається статтею 14 Закону № 5029-VI.
Відповідно до частини третьої статті 14 Закону № 5029-VI сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.
Державною мовою України є українська мова (стаття 10 Конституції України та стаття 6 Закону № 5029-VI).
Формально недотримання вимог чинного законодавства під час звернення до суду є підставою для залишення наведених вище звернень без руху.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд України у постанові від 24 червня 2014 року, справа № 21-227а14.
Незважаючи на це, суд розглянув всі клопотання, позовну заяву та доповнення до неї по суті заявлених вимог та не чинив жодної перешкоди ОСОБА_2 щодо доступу до суду, тобто діяв достатньо гнучко та з максимальним рівнем лояльності.
Колегія суддів констатує також, що позивач була звільнена від сплати судового збору.
Отже, суд зазначає, що, хоча через свій вік позивач, можливо, зазнавала певних труднощів щодо належного захисту свої пав , свобод та інтересів, аргументи, подані нею на обґрунтування апеляційної скарги, не містять, на думку суду, свідчень того, що із позивачем поводилися інакше, ніж з іншими, в аналогічній ситуації або так само, як з іншими, в інших ситуаціях.
Оцінюючи доводи скарги щодо неупередженості та безсторонності судді колегія суддів зазначає, що ухвалою Одеського окружного суду від 12 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні відводу судді доповідачу.
При цьому суд виходить з правил статті 20 КАС України від 06 липня 2005 року ( в редакції на момент вирішення процесуального питання) , згідно з якими суддя не може брати участі в розгляді справи і відводиться , якщо: під час вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
Втім, апелянтом не повідомлено доводів та не представлено доказів, які підтверджували б наявність обставин, які в розумінні статті 27 КАС України були б підставами для відводу судді.
З приводу доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції принципу «правової визначеності», правил регулюванні конфліктів заперечує, принципу стабільності оподаткування на достатній життєвий рівень, передбачений статтями 22,46,48 Конституції України, колегія суддів зазначає про відсутність безпосередніх та спірних правовідносин між позивачем та Кабінетом Міністрів України, які вимагали їх вирішення із застосуванням вищенаведених принципів.
Кабінет Міністрів України безпосередньо не вчиняв будь-яких дій чи бездіяльності, які вплинули на розмір доходів позивача за критерієм достатнього життєвого рівня.
Інші доводи апеляційної скарги, фактично дублюють правове обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_2, яким судом дана належна право оцінка у мотивувальній частині судового рішення, та які висновок суду по суті позовних вимог не спростовують. Вказані доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Слід також зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати розподіляються відповідно до приписів статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року у справі № 815/1625/17 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 04 липня 2018 року.
Головуючий суддя: Шляхтицький О.І.
Судді: Джабурія О.В. Семенюк Г.В.