05 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/649/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Подобайло З.Г.
суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018, суддя Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 11.04.18 по справі № 820/649/18
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просить суд визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, яка полягає у неперерахуванні та невиплаті судді Московського районного суду м. Харкова Короткому Ігорю Петровичу суддівської винагороди з 01 січня 2017 року у розмірі, встановленому ст.135 ОСОБА_2 України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ “Про судоустрій і статус суддів” з урахуванням вимог п.24 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” ОСОБА_2 України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ “Про судоустрій і статус суддів”, протиправною; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова Короткому Ігорю Петровичу суддівську винагороду у розмірі, встановленому ст.135 ОСОБА_2 України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ “Про судоустрій і статус суддів” з урахуванням вимог п.24 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” ОСОБА_2 України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ “Про судоустрій і статус суддів”.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 року залишено без задоволення адміністративний позов ОСОБА_1.
ОСОБА_1, не погодившись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду , подав апеляційну скаргу , вважає його ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує , що працює суддею Московського районного суду м.Харкова та не проходив кваліфікаційне оцінювання, а відповідно до ч.3 ст.133 ОСОБА_2 України «Про судоустрій і статус суддів» посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Таким чином, з 01 січня 2017 року відповідач виплачує позивачу суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, до того ж незаконно застосовуючи пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 України від 06.12.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», як на підставу для встановлення посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000 грн., що підтверджується розрахунковими листами суддівської винагороди позивача за листопад та грудень 2017 року. Тобто , розмір суддівської винагороди судді Московського районного суду м.Харкова Короткого І.П. є значно меншим, ніж розмір суддівської винагороди суддів того ж рівня, які пройшли кваліфікаційне оцінювання. Станом на січень 2018 року посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 16000,0 грн., тоді як посадовий оклад судді місцевого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, або якого призначено за результатами конкурсу, становить 35240,0грн. (20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року). До того ж до базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, або якого було призначено за результатами курсу, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти. Вважає, що фактично встановлена дискримінація у суддівській винагороді протиправно позбавляє його права власності на грошові кошти, які він повинен отримати за свою працю, що порушує приписи ст.41 Конституції України, та покладає на нього юридичну відповідальність не за вчинення якогось дисциплінарного проступку або іншого протиправного вчинку, а за наявність таких незалежних від мене обставини, як проходження кваліфікаційного оцінювання, чи час призначення на посаду судді (у випадку з конкурсом). Тож факт отримання суддівської винагороди за одну і ту ж саму роботу у меншому розмірі ніж судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і є дискримінацією, а ознакою, за якою до позивача застосовуються обмеження у праві на отримання суддівської винагороди у належному розмірі, є саме не проходження ним кваліфікаційного оцінювання . Не маючи жодного доказу, який би доказував правомірності бездіяльності відповідача щодо допущення дискримінації по відношенню до позивача, маючи докази дискримінації в питанні суддівської винагороди, надані позивачем, суд дійшов помилкового висновку про залишення позову без задоволення. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 року , ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаного позову.
Територіальне управління ДСА України у Харківській області заперечує проти апеляційної скарги, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 року вважаємо законною, обґрунтованою, такою, що прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права. Вказує , що правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн. немає. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 працює в Московському районному суді м. Харкова на посаді судді з 02.01.2002 року по теперішній час , що підтверджується довідкою Московського районного суду м. Харкова № 02-19/2/2018 від 05.01.2018 року.
У листопаді-грудні 2017 року позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16000 гривень.
Позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання суддів, що підтверджується довідкою голови Московського районного суду м. Харкова.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 16000 гривень та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявна різниця у статусі між особами, що пройшли оцінювання та тими, що його не пройшли, з урахуванням відсутності їх вини у цьому, та її наслідки, які знаходять своє відображення у тому числі і в розмірі суддівської винагороди, не повинні слугувати обставинами, що породжують поглиблення такої різниці та створення нових факторів для її існування, а саме, суддя, що пройшов кваліфікаційне оцінювання не може отримувати суддівську винагороду у розмірі, що на порядок нижчий, ніж той суддя, що його на даному етапі не пройшов, оскільки в даному випадку не буде застосований принцип розумності, що зашкоджуватиме самій суті права. Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання не може становити 32000, 00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, ОСОБА_2 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) (далі - ОСОБА_3 №2453-VI) та ОСОБА_2 України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ОСОБА_3 №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно частини третьої статті 133 ОСОБА_2 №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 ОСОБА_2 України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
Відповідно до частини першої статті 135 ОСОБА_2 №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим ОСОБА_2 та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.1 частини третьої ст.135 наведеного ОСОБА_2 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.
Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього ОСОБА_2 встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим ОСОБА_2, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим ОСОБА_2.
Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ОСОБА_2 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною третьою ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого частиною третьою ст.133 ОСОБА_2 №2453-VI.
З матеріалів справи вбачається, що позивач призначений на посаду до набрання чинності ОСОБА_2 України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та він не проходив кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, що визначений частиною третьою статті 133 ОСОБА_2 №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.
Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим ОСОБА_2 не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини».
Це положення не змінює норми частини третьої статті 133 ОСОБА_2 №2453-VI щодо визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода.
У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення частині другій ст.130 Конституції України.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення ОСОБА_2 №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Згідно частин першої-другоїст.148 ОСОБА_2 №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Відповідно до ст.149 ОСОБА_2 №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього ОСОБА_2, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Статтею 8 ОСОБА_2 України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200грн.
У відповідності до статті 7 вказаного ОСОБА_2 з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 ОСОБА_2 №2453-VI, а ОСОБА_2 про державний бюджет на відповідний рік.
Відсутність змін до частини третьої ст.133 ОСОБА_2 №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 №1774-VIII.
За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, щодо необхідності розрахувати та нарахувати його заробітну плату, виходячи із посадового окладу, розрахованого виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200 грн.
Згідно ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_2 №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Аналіз вищенаведених норм Конституції України, ОСОБА_2 №1402-VIII, ОСОБА_2 № 2453-VI із застосуванням ОСОБА_2 №1774-VIII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16 000 гривень.
ОСОБА_2 №1774-VIII впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, позаяк ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди.
Колегія суддів вважає, що нормами ОСОБА_2 №1774-VIII лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою. Оскільки ОСОБА_2 №1774-VIII не внесено зміни до ОСОБА_2 № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, а відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат.
Колегія суддів зауважує, що положення ОСОБА_2 № 1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовнмх вимог, окільки під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди відповідач діяв у відповідності до приписів вищенаведених правових актів, а тому право скаржника на передбачений ОСОБА_2 № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 ОСОБА_2 № 1801-VІІІ не порушене.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.05.2018 року у справі № 814/1322/17, в постанові від 07.02.2018 року по справі № 825/933/17 , які в силу приписів ч. 6 ст. 13 ОСОБА_2 України “Про судоустрій і статус суддів” враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 , 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 по справі № 820/649/18 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5