ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 червня 2018 року № 826/8519/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 45509-1305 від 28.04.2017,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 45509-1305 від 28.04.2017, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку під нерухомим майном у своїй господарській діяльності (надає нежитлове приміщення в оренду), а тому звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що податкове повідомлення-рішення № 45509-1305 від 28.04.2017 відповідає вимогам чинного законодавства України, а дії відповідача не виходять за межі повноважень, встановлених Податковим кодексом України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 04 вересня 2017 року позивач позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд ухвалив перейти до письмового розгляду справи з урахуванням вимог частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами п. 10 ч. 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач є власником 14/18 частини нежилого приміщення № 3 (колишня квартира № 3), загальною площею 42.30 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія НОМЕР_3 від 25.03.2003.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, за 3 групою та 5% ставкою платника єдиного податку, про що свідчить Свідоцтво платника єдиного податку Серії НОМЕР_2 від 18 травня 2012 року та основним видом господарської діяльності є 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна».
Також, позивачем надано докази передачі частини нежилого приміщення площею 40,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 в оренду, що підтверджено договором оренди від 26 листопада 2012 року та актами виконаних робіт за договором оренди за період з січня по серпень 2017 року (до моменту звернення позивача з позовом).
28 квітня 2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 45509-1305, яким, відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 2 771,67 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
При цьому, суд звертає увагу щодо розміру грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
В письмових запереченнях відповідачем було розраховано суму земельного податку.
Згідно даної методики, сума земельного податку на 2017 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 становить: 41 кв.м. х 1194,44 х 2,0 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1% = 2 771,67 грн., де:
- 1 194,44 грн. - грошова оцінка згідно рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 № 23/23, введено в дію з 01.07.2015 (згідно рішення Київської міської Ради від 10.12.2014 № 565/565);
- 2,0 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 зі змінами та доповненнями);
- 1,5 - локальний коефіцієнт згідно з пп. 2.1 п. 2 Додатку 5 до рішення Київської міської Ради 26.07.2007 № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" із змінами та доповненнями;
- 1% ставка податку за землю відповідно пп. 5.6 рішення Київської міської Ради № 242/5629 від 23.06.2011 зі змінами та доповненнями;
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до Листа Державного агенства земельних ресурсів № 6-28-0.22-215/2-15 від 14.01.2015 та ст. 289 Податкового кодексу України;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016 та ст. 289 Податкового кодексу України;
- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» та ст. 289 Податкового кодексу України.
Однак, контролюючим органом не надано доказів, які підтверджували показники на підставі яких вираховувалася площа земельної ділянки, на яку нарахований земельний податок.
Так, ОСОБА_1 є власником 14/18 частин нежилого приміщення № 3 (колишня квартира № 3), загальною площею 42,30 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія НОМЕР_3 від 25.03.03.
Відповідачем не надано суду обґрунтованих доказів на підставі яких вираховувалася площа земельної ділянки 41 кв.м. , на яку нарахований земельний податок.
Також, на думку суду, відповідачем помилково був застосований відсоток ставки земельного податку в розмірі 1%, оскільки не має належного підтвердження правомірності застосування саме такого відсотка ставки земельного податку.
Згідно із пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
В той же час, Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті Києві до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у відсотках від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки зайняті житловим фондом - 0,03 %, а ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.
Також, розглядаючи питання правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.
Водночас, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.
Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
З огляду на викладене, використання контролюючим органом інформації, що міститься в свідоцтві про право власності Серія НОМЕР_3 від 25.03.2003 та довідці № Ю-15999/2003 про нормативну грошову оцінку частки земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_4) № 187 від 07.03.2003 виданої Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, не є належним способом визначення розмірів узагальнюючих коефіцієнтів та відсотка ставки земельного податку, площі земельної ділянки, яка розташована під приміщенням, оскільки останні не являють собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як Податкового кодексу України, так і Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Отже, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.
За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статей 271 та 289 Податкового кодексу України.
Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пункту 291.2 статті 291 цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Системний аналіз норм Земельного кодексу України і Податкового кодексу України свідчить про те, що дійсно власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов'язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі. Втім, такий податок нараховується контролюючий органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).
Також контролюючим органом не надано доказів невикористання позивачем як фізичною особою-підприємцем земельної ділянки під належним їй на праві приватної власності нежилим приміщенням для проведення господарської діяльності.
Враховуючи викладене у сукупності, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, неврахування контролюючим органом використання позивачем нежитлового приміщення у власній господарській діяльності, перебування позивача на спрощеній системі оподаткування, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 45509-1305 від 28.04.2017 в повному обсязі.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 45509-1305 від 28.04.2017, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Н.Г. Вєкуа