ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 червня 2018 року № 826/2387/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 00007181402 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 46 929,00 грн., з яких 37 543,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 9 386,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00007191402 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 275 675,00 грн., з яких 238 135,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 37540,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства з підстав зазначених в акті перевірки.
В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши письмові в яких зазначив про фіктивність господарських операцій, та наявність кримінальних проваджень стосовно третіх осіб, вказує на відсутність руху активів, невідповідність номенклатури товару на підставі бази даних податкових накладних та відсутності у контрагента матеріальних ресурсів для здійснення господарських операцій.
Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція Кодексу чинної на момент виходу в письмове провадження), ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі наказу № 6508 від 14.07.2017 р. та направлень на перевірку № 867/26-15-14-02-03, 2548/26-15-14-03-05, 4746/26-15-14-06-04 від 27.07.2017 р. та № 2706/26-15-14-03-03, 977/26-15-14-02-03 від 07.08.2017 p., Головним управлінням ДФС у м. Києві Туло проведено планову виїзну перевірку Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 31.03.2017 р.
По закінченню документальної виїзної перевірки було складено Акт № 365/26-15-14-02-03/31722818 від 15.09.2017, який ШЕУ Дарницького району отримало 15.09.2017 р.
Відповідно до Акту перевірки, ШЕУ Дарницького району порушило: «п. 44.1, п. 44.2 ст.44; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 5 П(С)БО 11, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29..11.199 р. № 290; пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134; абз. 1 п. 138.2 ст. 138; п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 238 135,00 грн. за 2014-2015 pp., а також п. 185.1 ст. 185; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 з урахуванням ст. 102 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 82 119,00 грн. за період з вересня 2014 р. по січень 2015 р.
На підставі висновків вищевказаного Акту, 04.10.2017 р. ГУ ДФС у м. Києві були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, які ШЕУ Дарницького району отримало 05.10.2017 p.: № 00007181402 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 46 929,00 грн., з яких 37 543,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 9 386,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00007191402 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 275 675,00 грн., з яких 238 135,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 37 540,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
В свою чергу, ШЕУ Дарницького району, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ГУ ДФС у м. Києві, звернулося до Державної фіскальної служби України з відповідною скаргою б/н від 12.10.2017 р. на податкові повідомлення-рішення № 00007181402 та №00007191402.
В результаті розгляду зазначеної вище скарги, 10.01.2018 р. Державною фіскальною службою України було прийнято Рішення № 637/6/99-99-11-01-01-25, зі змісту якого вбачається, що ГУ ДФС України у м. Києві залишає скаргу ШЕУ Дарницького району без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду.
Суд встановлено, що КП ШЕУ Дарницького району надає наступні послуги з: технічного нагляду за виконанням робіт з будівництва, реконструкції та ремонтів на об'єктах I-V категорії складності; виконання якісних робіт з будівництва, реконструкції, капітального та поточного зошитів покриття проїзної частини та тротуарів вулиць і доріг, автостоянок, під'їзних шляхів, прибудинкової території тощо; проведення комплексного благоустрою території будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонтів покриття проїзної частини та тротуарів вулиць і доріг, автостоянок, під'їзних шляхів, прибудинкової території тощо; комплексного благоустрою території; влаштування інженерних мереж та мереж зовнішнього освітлення; поточного зимового та літного утримання території (посипання території протиожеледними матеріалами, механізоване та ручне прибирання території, вивезення снігу, сміття тощо);
Всі роботи та послуги виконуються відповідно до вимог державних стандартів та гормативних вимог з охорони праці.
Аналогічні послуги Позивач надавав і в період, який охоплює спірні відносини з ТОВ «Вастон», а саме - 2014-2015 pp.
Так, з метою забезпечення виконання покладених на Позивача завдань останній використовував наступні транспортні засоби та механізми, які знаходилася на його балансі станом на 2014 рік: 10 солерозкидачів; 13 снігоочищувачів; 7 тракторів з обладнанням; 5 навантажувачів; 2 міні навантажувачі; 2 автогрейдери; -1 екскаватор; 1 снігонавантужувач; 4 підмітально-прибиральні транспортні засоби; 2 мусоровози; 4 вантажні транспортні засоби; - 4 пасажирські транспортні засоби; 1 вантажно-пасажирський транспортний засіб; 3 самоскиди; 1 тягач; 10 причепів; 3 катки; 1 котел Мадро; 2 компресорні станції; 1 зварювальний апарат; 1 ремонтер; 2 бензорізи; 5 віброплит; 1 повітродувка; 1 мотопомпа.
Обслуговували вказані транспортні засоби та механізми співробітники ШЕУ Дарницького району у складі 62 водіїв.
Наведена інформація підтверджується відомостю про наявність і технічний стан транспортних засобів, що знаходяться на балансі ШЕУ Дарницького району та довідкою про склад водіїв. Всі перелічені вище транспортні засоби та механізми приводяться о та функціонують виключно на основі певного типу пального (бензин А-92, бензин А-95; дизельне паливо).
Протягом 2014-2015 pp. з метою забезпечення себе можливістю використовувати перелічені вище транспортні засоби та механізми, а також з метою виконання покладених на Позивача Статутом завдань, Підприємство здійснювало закупівлю товарів (паливо рідинне та газ; оливи мастильні (бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо) у ТОВ «Вастон».
Між Підприємством та ТОВ «Вастон» укладено наступні договори: договір про закупівлю товарів за державні кошти №182 від 27.10.2014 та додаткові угоди до нього, на виконання яких Замовнику поставлявся товар, а саме дизельне паливо; договір про закупівлю товарів за державні кошти №183 від 27.10.2014 та додаткові угоди до нього, на виконання яких Замовнику поставлявся товар, а саме бензин марки А-92; договір поставки нафтопродуктів №25/04-6 від 25.04.2014, та додаткові угоди до нього, на виконання яких Замовнику поставлявся товар, а саме продукти нафто перероблені рідкі - дизельне пальне та бензин А-92; договір про закупівлю товарів за державні кошти №149 від 05.08.2014 та додаткові угоди до нього, на виконання яких Замовнику поставлявся товар, а саме дизельне паливо; договір про закупівлю товарів за державні кошти №150 від 05.08.2014 та додаткові угоди до нього, на виконання яких Замовнику поставлявся товар, а саме бензин А-92; договір про закупівлю товарів за державні кошти №151 від 05.08.2014 та додаткові угоди до нього, на виконання яких Замовнику поставлявся товар, а саме бензин А-92
Поставка товару здійснювалась окремими партіями транспортом Контрагента на склад ШЕУ Дарницького району або шляхом видачі талонів на пальне АЗС (ТОВ «Лукойл-Україна», ТОВ «Бел Оіл»). Реальність поставки товару саме від ТОВ «Вастон» підтверджується документами, а саме: видатковими накладними ТОВ «Вастон», що отримані Підприємством при поставці товару; товарно-транспортними накладними про перевезення товару з м. Бориспіль (склад ППМ Бориспіль) до м. Києва; сертифікатами відповідності та паспортами Товару, в яких вказані походження та характеристика відповідного виду палива, що постачався за вказаними товарно-транспортними накладними; виписками з банківського рахунку Позивача, що підтверджують здійснення оплати Позивачем на користь Контрагента за отриманий Товар у повному обсязі (оригінали платіжних доручень були вилучені оперуповноваженим ВОВЕЗ ОУ ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві лейтенантом податкової міліції Винником Г.О., що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 16.11.2017 р. та Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.10.2017 p.); актами звірки взаємних розрахунків між Підприємством та ТОВ «Вастон»; чеками АЗС про отримання палива у бочках ємністю 200 л. з використанням талонів (штрихи талонів вказані у чеках); доповідними записками майстра по ремонту транспорту ОСОБА_4 про поставку палива, придбаного за талонами, на АЗС ШЕУ Дарницького району для подальшого його обліку наливом; відомостями журналу обліку нафтопродуктів, що надійшли на АЗС №1, що підтверджують приймання Товару на склад ШЕУ,а також наказами та посадовими інструкціями осіб, які здійснювали таке приймання (головний механік й майстер по ремонту транспорту ШЕУ Дарницького району); подорожніми листами транспортних засобів ,в яких вказані дані про відпуск палива його використання (зокрема, кількість використаного палива певним водієм на певному транспортному засобі у певний період часу); витягом з журналу реєстрації Довіреностей на посадових осіб ШЕУ Дарницького району, які приймали Товар; довідкою про те, що ШЕУ Дарницького району в період з 25.04.14 по 27.10.14 договори з іншими постачальниками паливно-мастильних матеріалів не укладало у зв'язку чим інші постачальники, окрім Контрагента в період з 25.04.14 по лютий 2015 р. (дата, коли були використаний Товар згідно останнього Договору з Контрагентом); довідкою про ПІБ посадових осіб Позивача, відповідальних за приймання,
зберігання та видачу ПММ.
Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладених договорів.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11, що наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю були.
Підпункт 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пунктів 138.4 та 138.5 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Підпункт 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.
Відповідно до ст.1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.
Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.
Відповідно до пп. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що надані послуги контрагентом використані позивачем.
Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.
Частина 1 ст.91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованими платниками податків на додану вартість.
Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій контрагенти не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.
Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013у справі №К/9991/74156/12.
Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентом, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.
Крім того, суд звертає увагу на те, що не може бути використана в якості беззаперечного доказу підтвердження факту відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентами господарських операцій отримана податковим органом податкова інформація, оскільки доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Що стосується кримінального провадження №32016020000000000042 від 12.04.2016 року за фактом злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України відносно директора ТОВ «Вастон», суд звертає увагу, що будь-яких доказів вже встановленого факту злочину, за наслідками розгляду кримінального провадження судом по його суті (вироку суду, закриття справи по нереабілітуючим обставинам, іншого), відповідачем до справи не надано. Відповідач в поясненнях зазначив, що результати досудового розслідування йому на час слухання судом справи не відомі, доказів з цього питання він надати не може.
Так, відповідно до вимог ч.2 та ч.3 ст.214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом.
Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.
Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.
Посилання податкового органу на зміст протоколи допиту не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини, оскільки на час складання акту перевірки та розгляду адміністративної справи відсутнє рішення суду за результатами кримінального провадження.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагентів, суд приходить до висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.
Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом при вирішенні даної справи.
Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з контрагентом.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа..
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00007181402 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 46 929,00 грн., з яких 37 543,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 9 386,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00007191402 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 275 675,00 грн., з яких 238 135,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 37 540,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
4. Присудити на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва (код ЄДРПОУ 31822818) понесені ними витрати по сплаті судового збору у розмірі 4839,07грн. за рахунок асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суддя І.В. Смолій