ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 травня 2018 року 14:50 № 826/1442/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Князєвій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної державної адміністрації у місті Києві
треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації
за участю представників сторін:
від позивачів: Корчовний М.П., ОСОБА_2
від відповідача: Павлущенко О.О.
від третьої особи 1: Кондратенко І.В., Бондар О.Г.
від третьої особи 2: не прибув
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної державної адміністрації у місті Києві, треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації, в якому просять суд: скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.08.2016 та від 25.08.2016 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , відповідно до Ордеру №002915 серії Б від 17.05.2016 (Святошинською РДА у м. Києві) та зобов'язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до Ордеру №002915 серії Б від 17.05.2016, виданого Святошинською РДА у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2017 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та його син - ОСОБА_4 перебували на квартирному обліку в Святошинському районі міста Києва з 1991 року, оскільки ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні АТО, то його право на забезпечення житловою площею перейшло до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (донька загиблого) та ОСОБА_3 (син загиблого). 17.05.2016 Святошинським РДА у м. Києві вищевказаним особам було видано ордер №002915 серії Б на житлове приміщення, тому у зв'язку із викладеним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Голосіївської РДА у м. Києві для здійснення реєстрації в отриманні квартири, але 01.08.2016 їм було відмовлено в реєстрації з підстав відсутньої згоди ОСОБА_5 , як законного представника ОСОБА_6 на реєстрацію останнього у вказаній квартирі. На думку позивачів, згода ОСОБА_5 на прописку сина не потрібна, а відтак, відповідач безпідставно відмовив позивачам у здійсненні реєстрації місця проживання на житло, чим порушив їх конституційне право на вільний вибір місця проживання.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що діяв в межах визначених Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків для цього необхідних документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 №1077, Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2006 №207. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що прописка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_5 , як законного представника ОСОБА_6 порушить його права, як законного користувача приміщення.
Законний представник третьої особи, проти позовних вимог заперечувала, з огляду на те, що реєстрація позивачів у квартирі без її згоди на реєстрацію сина не можлива, оскільки порушить права малолітнього ОСОБА_6 . Також ОСОБА_5 зазначила, що зміна місця проживання її малолітнього сина негативно вплине на психоемоційний стан останнього, а відтак, діючи в інтересах свого сина, вона не надала згоду на реєстрацію ОСОБА_6 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до Ордеру №002915 серії Б від 17.05.2016.
Згідно із ч. 3 ст. 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно наявного в матеріалах справи розпорядження Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації №128 від 17.03.2015 вбачається, що ОСОБА_1 та його син - ОСОБА_4 перебували на квартирному обліку в Святошинському районі м.Києва з 1991 року, як особи які потребують поліпшення житлових умов, а з 20.02.2015 - як сім'я загиблого учасника АТО у складі 3 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 останні отримали розпорядження на позачергове забезпечення житлом.
Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації №285 від 17.05.2015 на родину з 3 осіб з урахуванням наявної приватної житлової площі за адресою: АДРЕСА_3 була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
17.05.2015 ОСОБА_1 було видано ордер на жиле приміщення №002915, серія Б на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
30.07.2016 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації власні заяви про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Також, таку заяву подано ОСОБА_1 про реєстрацію ОСОБА_6
01.08.2016 Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацію було відмовлено в реєстрації місця проживання з підстав відсутності необхідних документів, а саме: відсутня первинна реєстрація за ордером ОСОБА_6 .
22.08.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно звернулися до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 .
25.08.2016 Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацію було відмовлено в реєстрації місця проживання з підстав відсутності заяви законного представника ОСОБА_6 на реєстрацію.
Вважаючи такі відмови протиправними, такими, що порушують законні права позивачів, останні звернулися з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV. (далі - Закон 1382-IV)
Згідно ст. 6 Закону 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):
письмову заяву;
документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;
квитанцію про сплату адміністративного збору;
документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подання заяви представником особи додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Згідно із ч. 2 ст. 13 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання обмежується, зокрема, щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 є малолітнім, оскільки народжений 29.11.2005, а відтак у розумінні положень ч. 2 ст. 14 Сімейного кодексу України батьки здійснюють сімейні права дитини.
З вищевказаної норми закону слідує, що реєстрація ОСОБА_6 повинна відбуватися за наявності письмової заяви законного представника останнього - ОСОБА_5 .
Дане твердження також підтверджується вимогами ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України, згідно якого батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх дітей.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Пунктом 2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22.11.2012 №10772 вбачається, що відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них.
Пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відмова Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.08.2016 на заяви позивачів від 30.07.2016 є законною та обґрунтованою, оскільки в даному випадку із заявою про реєстрацію місця проживання звернулася особа, яка не є законним представником останнього.
Статтею 9-1 Закону № 1382-IV передбачені підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання. Орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію.
Як вбачається із матеріалів справи та пояснень сторін, ОСОБА_5 заяву в інтересах ОСОБА_6 на реєстрацію місця проживання не подавала, а враховуючи те, що ордер на житлове приміщення виданий на сім'ю у складі трьох осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то відповідач правомірно відмовив останнім у реєстрації місця проживання з підстав відсутності необхідних документів щодо ОСОБА_6 .
Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Аналізуючи вказане, суд зазначає, що держава повинна забезпечувати справедливий баланс між інтересами всіх осіб, однак пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а відтак реєстрація місця проживання позивачів без згоди законного представника малолітньої дитини буде суперечити інтересам дитини та суттєво обмежувати реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_6 без згоди матері, діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачений Законом, з урахуванням інтересів дитини.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 02.07.2018
Суддя А.С. Мазур