05 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2022/18
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,
15.05.2018 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2017 по 08.02.2018 в сумі 113935,16 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 позивачу перераховано належне недоплачене грошове забезпечення. Враховуючи, що остаточний розрахунок по усім необхідним розрахункам проведений з позивачем лише 08.02.2018 останній звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2017 по 08.02.2018, однак в/ч НОМЕР_1 відмовлено позивачу у відповідній виплаті. Зазначає, що відповідач діяв в порушення вимог чинного законодавства, оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Таким чином, у разі, якщо військовослужбовцю в день звільнення не сплачені всі належні від підприємства суми, відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку за рахунок роботодавця.
17.05.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. У відповідності до статтей 261-262 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті є позов, відзив, відповідь на відзив та заперечення.
24.05.2018 від в/ч НОМЕР_1 до суду надійшов відзив, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, просить відмовити в їх задоволенні, в зв'язку з необґрунтованістю, оскільки з позивачем проведено повний розрахунок у відповідності до чинного законодавства. Посилання позивача на застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства свідчить про порушення норм матеріального права, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню, не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
30.05.2018 позивачем надано відповідь на відзив, в якій останній зазначає обставини, викладені в позові та просить задовольнити його позов в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як вбачається з витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 24.06.2017 № 428, відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з урахуванням вимог ч. 8 цієї самої статті, полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас згідно п. “б” (за станом здоров'я) (а.с.10).
Наказом тво начальника ВЧ НОМЕР_1 від 30.06.2017 № 184 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.06.2017 (а.с.11).
В зв'язку з тим, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема з січня 2016 року по червень 2017 року індексація грошового забезпечення військовою частиною не виплачувалась, позивач в листопаді 2017 звернувся з відповідним позовом до суду.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.11.2017, залишеною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 без змін, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 шодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із січня 2016 року по червень 2017 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із січня 2016 року по червень 2017 року (а.с.14 на звороті-17).
На виконання вказаного рішення суду 08.02.2018 позивачу перераховано індексацію грошового забезпечення.
В подальшому, позивач 20.03.2018 звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати останньому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2017 по 08.02.2018 (а.с.21-22).
Листом від 31.03.2018 № 502/2/9/302 військова частина повідомила позивача, що всі належні останньому до виплати основні та додаткові види грошового забезпечення здійснені відповідно до вимог чинного законодавства та вище вказаних наказів. Виплата індексації грошового забезпечення позивачу здійснена 08.02.2018 на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 (а.с.23).
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
При цьому Положенням № 114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби у запас у відповідності до наказу Міністра оборони України від 24.06.2017 № 428, тоді як, фактичний розрахунок (виплату індексації грошового забезпечення) проведено 08.02.2018.
Однак, позивач вважаючи розрахунок неправомірним, звертався до суду з позовом, який стосувався належних виплат звільненому працівникові.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 24.01.2018 у справі № 807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 168, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя О.М. Тихоненко
Повний текст рішення суду складено 05.07.2018.