Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
04 липня 2018 р. № 820/4546/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в спрощеному порядку у письмову провадженні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 820/4546/17 за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального трудового стажу періоду роботи з 14 травня 1991 року по 16 червня 1998 року у малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91";
- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 14 травня 1991 року по 16 червня 1998 року у малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91".
В обґрунтування позовних позивач зазначив, що 05.04.2018 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням № 155 від 12.04.2018 Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило, що підстави для призначення пенсії відсутні, оскільки до загального трудового стажу не зараховані такі періоди роботи, тому що вони потребують уточнення: з 14.05.1991 по 16.06.1998 - записи внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, з 01.05.2010 по 10.05.2010 - внесені внески до Пенсійного фонду після звільненні. Позивач з вказаною відмовою не погоджується та вважає такі дії відповідача протиправними та просить суд зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 14 травня 1991 року по 16 червня 1998 року у Малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91".
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, 04.07.2018 через канцелярію суду подав заяву про слухання справи без участі представника управління. У відзиві на адміністративний позов проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що в Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова відсутні правові підстави зарахувати період роботи позивача в малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91" з 14.05.1991 по 16.06.1998 до загального трудового стажу.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.
05 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком.
У рішенні № 155 від 12.04.2018 відповідач зазначив, що згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 23 роки 3 місяці 11 днів. Поряд з цим, у вказаному рішенні вказано, що до загального трудового стажу не зараховані такі періоди роботи, тому що вони потребують уточнення: з 14.05.1991 по 16.06.1998 - записи внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, з 01.05.2010 по 10.05.2010 - внесені внески до Пенсійного фонду при звільненні. Таким чином, підстави для призначення пенсії за віком відсутні.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки БТ-ІІ № 0037909 ОСОБА_1 наказом № 9 від 14.05.1991 позивач прийнятий на посаду завідуючого відеосалону в малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91"та відповідно до наказу № 23 від 16.06.1998 звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗОТ УССР. Вищезазначений запис у трудовій книжці посвідчений підписом директора підприємства та завірений печаткою УРСР.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що до загального страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано вказаний період роботи в малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91" у зв'язку з тим, що запис про звільнений завірений печаткою УРСР.
Щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпеченн" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 39 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Таким чином, нормою вказаного Порядку № 637 від 12 серпня 1993 року (п. 1) чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки БТ-ІІ № 0037909 ОСОБА_1 наказом № 9 від 14.05.1991 позивач прийнятий на посаду завідуючого відеосалону в малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91"та відповідно до наказу № 23 від 16.06.1998 звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗОТ УССР. Вищезазначений запис у трудовій книжці посвідчений підписом директора підприємства та завірений печаткою УРСР.
Відтак, встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача на підприємстві в період з 14.05.1991 по 16.06.1998, а також містить посилання на відповідні накази на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про безпідставність встановлення страхового стажу позивача в порядку, визначеному згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.1993 № 637 "Про затвердження порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній".
Висновок відповідача про те, що період роботи з 14.05.1991 по 16.06.1998, зарахувати до загального трудового стажу не можливо в зв'язку з тим, що період роботи в даній організації завірено печаткою УРСР не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, оскільки положення постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Не впливає на права та законні інтереси позивача й той факт припинення статусу СРСР як суб'єкта міжнародного права, а також факт створення Співдружності Незалежних Держав.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач відмовляючи у зарахуванні до загального трудового стажу позивача період роботи з 14.05.1991 по 16.06.1998 діяв з порушеннями норм чинного законодавства України.
Таким чином, вимоги позивача є обґрунтовані, а отже, такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1, 61091, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (місцезнаходження - просп. Московський, буд. 198/3, м. Харків, 61082, ідентифікаційний код - 41248021) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального трудового стажу періоду роботи з 14 травня 1991 року по 16 червня 1998 року у малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91".
Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи з 14 травня 1991 року по 16 червня 1998 року у малому індивідуальному підприємстві "Гермес-91".
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (ідентифікаційний код - 41248021) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Мороко