33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 липня 2018 року Справа № 902/78/18
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Вінницької області від 11.05.2018р.
(ухвалене о 12:45 год. у м. Вінниці, повний текст складено 15.05.2018р.
у справі № 902/78/18 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-29"
про стягнення 607,39 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-29" про стягнення 502 грн. 24 коп. пені та 105 грн. 15 коп. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між 28.12.2012 р. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ОСББ "Мрія-29" було укладено Договір № 13/2371-ТЕ-1 купівлі-продажу природного газу за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для комерційної діяльності).
Позивач зазначає, що ним були виконанні умови Договору № 13/2371-ТЕ-1 купівлі-продажу природного газу № 28.12.2012 р., однак ОСББ "Мрія-29" несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ, у зв'язку із чим відповідачу, позивачем було нарахована пеня та 3 % річних на загальну суму 607 грн. 39 коп.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.05.2018р. у справі № 902/78/18 було відмовлено в позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-29" про стягнення 502 грн. 24 коп. пені та 105 грн. 15 коп. 3 % річних.
При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов Договору № 13/2371-ТЕ-1 купівлі-продажу природного газу № 28.12.2012 р., позивач поставив, а відповідач прийняв, природний газ на загальну суму 149051 грн. 10 коп. за період з січня по грудень 2013 року, що підтверджується належним чином оформленими, підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу.
Поруч з тим, судом було встановлено, що відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався в повному обсязі станом на 20.03.2014 р., що підтверджується з наданих позивачем банківських виписок, однак заборгованість відповідачем сплачувалась з порушенням строків, встановлених умовами Договору № 13/2371-ТЕ-1 купівлі-продажу природного газу № 28.12.2012 р.
При вирішенні спірних правовідносин судом було застосовано норми Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Зокрема, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, судом було зазначено, що предметом спору у даній справі є стягнення пені та 3% річних, які нараховані на основну заборгованість за спожитий у 2013 році природний газ та те, що така заборгованість була погашена відповідачем до звернення позивача до суду з даним позовом, взявши до уваги, що 30.11.2016р набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"
Відтак, за приписами ч. 3 ст. 7 вказаного Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що заборгованість погашена відповідачем в повному обсязі станом на 20.03.2014 р., тобто, до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", та взявши до уваги ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, суд прийшов до висновку, що нараховані позивачем відповідачеві пеня та 3% річних у даному випадку підлягають списанню, у зв'язку із чим ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 11.05.2018р. у справі № 902/78/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.
Судом першої інстанції було неправомірно застосовано до спірних відносин Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Скаржник звертає увагу суду на те, що Постановою КМУ № 93 від 21.02.2017 р. було затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром".
Вищевказаним порядком визначені дані реєстру, зокрема: реквізити ліцензій підприємства, що були чинними в період виникнення заборгованості за спожиті енергоносії, яка підлягає врегулюванню згідно із Законом; підстава включення підприємства до реєстру (дата видання та номер наказу Мінрегіону); обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.
Пунктом 8 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром передбачено, що ля включення підприємств до реєстру та внесення змін до нього підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах другому - сьомому частини другої статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Апелянт зауважує, що матеріали справи не містять документів, передбачених абзацах другому - сьомому частини другої статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", вони не надавалися відповідачем у справі та не досліджувалися судом.
Підсумовуючи вищевказане, позивач вважає, що оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, а відтак застосування ч. 3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним.
Враховуючи викладене, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 11.05.2018р. у справі № 902/78/18 є необґрунтованим та незаконним.
Від відповідача - ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-29" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке:
- підстав для включення відповідача до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії не було, оскільки відповідач повністю розрахувався за спожитий газ 31.01.2014 р.;
- згідно із ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії;
- частиною 3 статті 7 вище вказаного Закону передбачено що, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідач вказує, що ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії і не потребує будь-яких дій щодо включення до реєстру.
За наведеного вище, відповідач вважає, що застосування судом першої інстанції Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є правомірним, у зв'язку із чим відповідач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, що 28.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-29" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу №13/2371-ТЕ-1 (далі - Договір) (т. 1, а. с. 16-21).
Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно із п. 1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для комерційної діяльності).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до134,5 тис. куб. м.
В пункті 3.3. Договору сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Відповідно до п. 5.2. Договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1091 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1091 грн., крім того ПДВ - 20% - 218 грн. 20 коп., всього з ПДВ - 1309 грн. 20 коп.
Згідно з п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 років.
В пункті 11 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє, в частині реалізації газу до 31.12.2013 р., а, в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
В подальшому між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода № 1 від 31.12.2013 р. до Договору купівлі-продажу природного газу №13/2371-ТЕ-1 від 28.12.2012 р., відповідно до якої сторони, серед іншого, змінили ціну газу та строк дії Договору (т. 1, а. с. 22).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач протягом січня по грудень 2013 року поставив позивачу природний газ на загальну суму 149051 грн. 10 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копією актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 р., 28.02.2013 р. 31.03.2013 р., 30.04.2013 р., 31.05.2013 р., 30.06.2013 р., 31.07.2013 р., 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 31.10.2013 р., 30.11.2013 р., 30.11.2013 р., 24.01.2014 р. (т. 1, а. с. 23-34).
Вищевказані акти підписані представниками позивача та відповідача.
Станом на 20.03.2014 р. ОСББ "Мрія-29" повністю здійснило оплату за природний газ на зазначену суму, що підтверджується випискою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за операціями по ОСББ "Мрія-29" (т. 1, а. с. 36), але, на думку позивача, з простроченням.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача 502 грн. 24 коп. пені та 105 грн. 15 коп. - 3 % річних.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору купівлі-продажу природного газу №13/2371-ТЕ-1 від 28.12.2012 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як свідчать встановлені обставини у даній справі, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання в повному обсязі, що стверджується актами приймання-передачі від 31.01.2013 р., 28.02.2013 р. 31.03.2013 р., 30.04.2013 р., 31.05.2013 р., 30.06.2013 р., 31.07.2013 р., 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 31.10.2013 р., 30.11.2013 р., 30.11.2013 р., 24.01.2014 р. (т. 1, а. с. 23-34).
Натомість, усупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам Договору, відповідач виконав договірні зобов'язання з порушенням умов Договору, а саме з пропуском строку на оплату, у зв'язку із чим позивачем було нараховано 502 грн. 24 коп. пені та 105 грн. 15 коп. - 3 % річних.
Колегія суддів зауважує, що 30.11.2016 р. набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Відповідно до ст. 2 дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно із п. 1.2 Договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 статті 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.
Аналогічна правова позиція із застосуванням до подібних правовідносин ч. 3 ст. 7 Закону викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 р. у справі № 908/2055/17, де позивачем був ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а відповідачем - ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "Дружний Будинок".
З огляду на те, що основний борг відповідача був погашений до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" - 20.03.2014 р., нараховані пеня та 3 % річні за несвоєчасну оплату суми основного боргу, підлягають списанню з 30.11.2016 р.
Доводи позивача щодо відсутності відповідача у реєстрі підприємств , що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та відсутності в матеріалах справи документів, передбачених абз. 2-7 ч.2 ст. 3 Закону спростовуються імперативними приписами ч. 3 ст. 7 Закону, якою списання заборгованості поставлено в залежність від набрання чинності вказаним вище Закону, а не від обов'язкового включення відповідача до вищевказаного реєстру.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСББ "Мрія-29" про стягнення 607 грн. 39 коп., з яких 502 грн. 24 коп. пені та 105 грн. 15 коп. 3 % річних не підлягають до задоволення, а тому судом першої інстанції було ухвалено обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що рішення господарського суду Вінницької області від 11.05.2018р. у справі № 902/78/18 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 11.05.2018р. у справі № 902/78/18 - без змін.
2. Справу № 902/78/18 повернути в господарський суд Вінницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.