27 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/13700/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи 1 - не з'явився,
третьої особи 2 - Кустова Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 (Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Майданевич А.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (Турчин С.О.) у справі №910/13700/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", 2) Державна організація "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" про визнання договорів припиненим
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - Відповідач) про визнання припиненими іпотечних договорів №08/01/і01/07-КЛТ від 04.01.2007 та №08/01/і02/07-КЛТ від 04.01.2007.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що оскільки договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 27.09.2013 між Відповідачем та ПАТ "Дельта Банк" (далі - Третя особа-1), не передбачає переходу прав вимоги за іпотечними договорами, а основне зобов'язання за кредитним договором виконано Третьою особою-1 у повному обсязі шляхом сплати останнім загальної купівельної ціни на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, тому іпотечні договори припинили свою дію.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що заміна кредитора у зобов'язанні не призводить до припинення зобов'язання, а тому доводи Позивача про те, що у зв'язку з виконанням Третьою особою-1 обов'язків за договором купівлі-продажу прав вимоги в частині сплати купівельної ціни припинилося основне зобов'язання, забезпечене іпотекою, не ґрунтується на приписах норм чинного законодавства. Оскільки встановленими судом обставинами підтверджено відсутність виконання зобов'язань по кредитному договору, то твердження Позивача про припинення дії іпотечних договорів є безпідставними. Крім того, зважаючи на зміст статей 16 ЦК України та 20 ГК України, враховуючи предмет позову, суд дійшов висновку, що "припинення правовідношення" та "установлення, зміна і припинення господарських правовідносин" не є тотожними обраному Позивачем способу захисту, а саме "визнання припиненим договору іпотеки", а тому Позивачем під час звернення до суду обрано неналежний спосіб захисту права.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 залишено без змін з тих же підстав.
Позивач подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.
В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях посилаючись на те, що: 1) судами не враховано, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 в іншій справі №5004/407/12 встановлено, що між Третьою особою-1 та Відповідачем не укладалось нотаріально посвідченої угоди щодо внесення змін до спірних іпотечних договорів відносно заміни іпотекодержателя, яким є Відповідач, на Третю особу-1, що є порушенням статей 19, 23 Закону України "Про іпотеку". Отже, з вересня 2013 року існує забезпечувальне зобов'язання Третьої особи-1 перед Відповідачем відповідно до іпотечних договорів без наявного первинного грошового зобов'язання у зв'язку з тим, що Відповідачем за договором купівлі-продажу передано тільки права грошової вимоги. Таким чином, основне грошове зобов'язання Позивача перед Відповідачем згідно кредитного договору є частково припиненим на умовах, встановлених договором купівлі-продажу, внаслідок якого переходу прав до Третьої особи-1 замість Відповідача по договорам іпотеки не відбулося; 2) виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, прав особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, право Позивача підлягає захисту судом шляхом визнання припинення правовідношення на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.
Третьою особою-2 22.05.2018 подано письмові пояснення на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 03.05.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвалу суду Третій особі-2 вручено 11.05.2018, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначені письмові пояснення суд залишає без розгляду.
Відзив на касаційну скаргу Відповідачі та Третя особа-1 не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі №910/13700/17 у касаційному порядку.
Позивач, Відповідач та Третя особа-1 в судове засідання представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників зазначених осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Третьої особи-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Відповідачем (Банк) та Позивачем (Позичальник) 04.01.2007 укладено кредитний договір № 08/01/07-КЛТ, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредити (транші) в межах загальної суми 2 000 000,00 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором, між Відповідачем (Іпотекодержатель) та Позивачем (Іпотекодавець) 04.01.2007 укладено іпотечні договори № 08/01/і01/07-КЛТ та 08/01/і02/07-КЛТ.
В подальшому, між Відповідачем (Продавець) та Третьою особою-1 (Покупець) 27.09.2013 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого "Права вимоги" означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця у якості кредитора до Позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, що надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання Позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Згідно з пунктом 2.1 договору купівлі-продажу Продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх Покупцю, а Покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.
Відповідно до акту приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, Продавець передав право вимоги щодо кредитних договорів, укладених між Позивачем та Відповідачем, в тому числі, щодо кредитного договору №08/01/07КЛТ від 04.01.2007 з додатковими угодами до нього.
Господарські суди дослідили, що відповідно до меморіального ордеру №66818687 від 27.09.2013 Третьою особою-1 сплачено на користь Відповідача суму загальної купівельної ціни за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, про що в графі "призначення платежу" зазначено "перерахування коштів згідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013".
Отже, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, зазначений платіж було здійснено на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, а не в погашення зобов'язань Позивача по кредитному договору №08/01/07-КЛТ від 04.01.2007.
Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання.
Частиною 1 статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Суди попередніх інстанцій з'ясували, що в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості на виконання зобов'язань за кредитним договором.
При цьому, судами обґрунтовано відхилено посилання Позивача на те, що у зв'язку з виконанням Третьою особою-1 обов'язків за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 в частині сплати купівельної ціни припинилося основне зобов'язання, яке забезпечене іпотекою. Заміна кредитора у зобов'язання не призводить до припинення зобов'язання, а тому, як вірно зазначають господарські суди першої та апеляційної інстанцій, вказані посилання Позивача є помилковими.
З огляду на те, що матеріалами справи не доведено погашення Позивачем заборгованості за кредитним договором, тому відсутні підстави вважати іпотеку припиненою.
Водночас, судами попередніх інстанцій при розгляді зазначених вимог Позивача про визнання припиненими іпотечних договорів було враховано й те, що згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Позовні вимоги Позивача про визнання припиненими іпотечних договорів є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) Позивача, а тому не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді з огляду на що, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що Позивачем під час звернення до суду з даним позовом обрано неналежний спосіб захисту права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.
Посилання Позивача в касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновки, викладені в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 в іншій справі №5004/407/12, в якій встановлено, що між Третьою особою-1 та Відповідачем не укладалось нотаріально посвідченої угоди щодо внесення змін до спірних іпотечних договорів відносно заміни іпотекодержателя, колегією суддів відхиляються, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язкового внесення змін до іпотечних договорів відносно заміни іпотекодержателя. До того ж, не врахування зазначеної обставини судами попередніх інстанцій не призвело до неправильних висновків.
Доводи скаржника, що право Позивача підлягає захисту судом шляхом визнання припинення правовідношення на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України, колегією суддів не приймається з підстав, наведених у даній постанові суду.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13700/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.