26 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 907/768/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.
розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області
на рішення Господарського суду Закарпатської області (суддя Г.Й. Бобрик) від 13.12.2017
та постанову Львівського апеляційного господарського суду (головуючий Т.С. Костів, судді: Л.С. Данко, М.Б. Желік) від 27.03.2018
за позовом Мукачівської місцевої прокуратури
до Мукачівської районної державної адміністрації,
та Фермерського господарства "Крістол"
та Горондівської сільської ради
про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Мукачівської районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Горондівської сільської ради, визнання недійсними державних актів на землю та повернення земельної ділянки.
Учасники справи:
представник позивача - Попенко О.С.,
представник відповідача 1- не з'явився,
представник відповідача 2-Баранов Ю.А.,
представник відповідача 3- не з'явився.
Короткий зміст позовних вимог
1. 23.11.2016 виконуючий обов'язки Мукачівської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) подав позовну заяву про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації (далі - Відповідач 1) від 01.08.2003 № 260 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки без зміни цільового призначення СФГ "Крістол" (далі - Розпорядження), визнання недійсним Державного акта серія НОМЕР_2 від 14.08.2003 про право приватної власності на земельну ділянку площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - Державний акт 1), визнання недійсним рішення 10 сесії 5 скликання Горондівської сільської ради (далі - Відповідач 3) від 21.08.2007 № 186 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки" (далі - Рішення), визнання недійсним Державного акта серія НОМЕР_1 від 19.11.2007 на право власності на земельну ділянку площею 2,27 га в ур. Лейгети для розробки пісчаного кар'єру (далі - Державний акт 2), повернення земельної ділянки площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства, нормативно-грошова оцінка якої складає 615183 грн. 32 коп., яка розташована в с. Горонда ур. Лейгети, до земель Горонівської сільської ради в комунальну власність.
2. Позовна заява мотивована порушенням порядку передачі спірної земельної ділянки у власність Відповідача 2, оскільки Земельним кодексом України (далі - ЗК України) передбачено, що передача земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рішенням органів державної влади чи місцевого врядування здійснюється виключно фізичним особам, а не юридичним особам, а тому передача земельної ділянки на підставі клопотання голови Фермерського господарства "Крістол" (далі - Відповідач 2) ОСОБА_5 в межах колишньої вівцеферми для ведення фермерського господарства в порядку статті 32 та пункту 6 статті 118 ЗК України згідно з Розпорядженням є незаконним. При цьому Позивач вказує на невідповідність площі переданої земельної ділянки в Розпорядженні площі, яка визначена в Державному акті 1, а площа, яка була погоджена висновком органу державної влади з питань земельних ресурсів (Управлінням Держземагентства у Мукачівському районі) для відведення Відповідачу 2, складає 4, 2098 і також є відмінною від площі в Державному акті 1 (4,2712 га). Незаконність передачі Відповідачу 2 земельної ділянки свідчать і про незаконність наступних рішень щодо земельної ділянки площею 2,27 га у межах спірної - оспорюваного Рішення, яким змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2,27 га - для розробки пісчаного кар'єру, та виданого Відповідачу 2 Державного акта 2. Також Позивач додав, що на порушення статті 118 ЗК України проект відведення земельної ділянки не розроблявся, про що свідчить лист Управління Держземагентства у Мукачівському районі, в якому зазначено про відсутність документації щодо передачі Відповідачу 2 у власність земельної ділянки площею 4,2712. Звернення Прокурора із позовом у цій справі обґрунтовано бездіяльністю Відповідача 3 що ініціювання питання про визнання недійсним Розпорядження, Державного акта 1 та Рішення, а інтерес держави полягає у відновленні порушеного права власності на земельну ділянку, яка належить територіальній громаді с. Горонда, та яка вибула з її власності шляхом незаконної передачі у власність Відповідача 2. Звернення із позовом у межах строку позовної давності обґрунтовано з посиланням на початок відрахування цього строку з 05.01.2015 - дати отримання прокуратурою Мукачівського районну довідки від 30.12.2014, складеної за результатами перевірки старшим державним інспектором ДІСГ в Закарпатській області Пападюком М.В.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Справа розглядалась неодноразово.
4. 13.12.2017 при новому розгляді справи Господарський суд Закарпатської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018) про відмову в задоволенні позову. Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для визнання недійсними оспорюваних Розпорядження, Рішення та державних актів, оскільки, виходячи з діючих на момент виникнення спірних правовідносин норм ЗК України, місцеві адміністрації не були обмежені в повноваженнях приймати рішення щодо передачі земельних ділянок за межами населених пунктів, а спірна земельна ділянка на момент прийняття Розпорядження перебувала за межами населеного пункту с. Горонда, а отже поза зоною відання Відповідача 3, процедура виділення та передачі земельної ділянки Відповідачу 2 дотримана, оскільки відбулось виготовлення технічної документації зі складення державного акта на право власності Відповідача 2, яка містить ряд погоджувальних документів, міститься висновок № 141 від 14.08.2003 Мукачівського районного відділу земельних ресурсів та висновок головного архітектора району відділу архітектури та будівництва Мукачівської РДА, згідно з якими погоджено технічну документацію зі складення Державного акта на право власності на землю Відповідача 2, погоджені матеріали інвентаризації ділянки Відповідача 2 для ведення селянського (фермерського) господарства в ур. "Лейгети" та підтверджено надання її Відповідачу 2 у власність тощо. Судами встановлено, що на частини площі спірної земельної ділянки розташовані об'єкти нерухомості, які на праві власності зареєстровані за Відповідачем 2. Суди дійшли висновку, що державний акт підтверджує офіційне визнання державою факта виникнення у фермерського господарства відповідного права. Судами зазначено, що Прокурором належним чином не обґрунтовано та не доведено ні обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Відповідача 2 стосовно земельної ділянки, ні порушень прав держави чи територіальної громади внаслідок виникнення у Відповідача 2 такого права, адже позовна заява не визначає, у чому полягає шкода, завдана спірними Розпорядженням, Рішенням та державними актами. Суди врахували розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна Відповідача 2, що узгоджується із передбаченою законодавством самостійною підставою для набуття права на земельну ділянку, а тому передача цієї земельної ділянки іншій особі призведе до втручання у право власності Відповідача 2. Доводи Прокурора про незаконність передачі земельної ділянки Відповідачу 2 - юридичній особі, а не фізичній особі є втручанням в мирне володіння Відповідачем 2 своїм майном. Через зміну у 2004 році меж населених пунктів Мукачівського району з додатковим включенням земель, в тому числі с. Горонда Городівської сільської ради - 993, 7 га, Відповідач 3 на підставі поданих Відповідачем 2 як власником земельної ділянки документів, та який дотримав процедуру зміни цільового призначення земельної ділянки, правомірно прийняв Рішення. На підставі доказів у справі (зокрема листа Мукачіської міської ради із відомостями про рішення сесії районної ради від 10.10.2013 щодо депутатського звернення для розгляду прокурором Мукачівського району Опішняк О.П. питання з приводу перевірки діяльності Відповідача 2, пов'язаної з роботою пісочного кар'єру на території фермерського господарства "Крістол") місцевий суд встановив, що Прокурор отримав звернення Мукачівської районної ради 16.10.2013, а тому довідався та мав довідатись про порушене право держави 16.10.2013, у зв'язку із чим звернення із позовом у цій справі в листопаді 2016 року відбулось поза межами трирічного строку позовної давності, клопотання про застосування наслідків чого було заявлено стороною у справі, а тому підставою відмови у позові суд визнав саме пропуск строку позовної давності для звернення із позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 23.04.2018 Прокурор подав касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Наслідки пропуску строку позовної давності були застосовані без встановлення судами порушеного оспорюваним Розпорядженням права, яке б підлягало захисту за умови, якщо б цей строк не був пропущений.
7. Отримане Прокурором у 2013 році депутатське звернення, на яке послався Відповідач 2 у клопотанні про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, не може бути підтвердженням обізнаності Прокурора про порушення Відповідачем 2 земельного законодавства, оскільки таке звернення не було предметом перевірки органами прокуратури, а скероване 21.10.2013 для вирішення по суті Державній інспекції сільського господарства в Закарпатській області. Подальша перевірка у 2014 році стосувалась виключно питань використання надр та порушення законодавства у сфері природоохоронного законодавства, а перевірка законності передачі у власність Відповідача 2 земельної ділянки не проводилась. Припущення судів про обізнаність прокуратури про порушене право з депутатського звернення не відповідає законодавству, а тому датою відліку строку позовної давності є дата, визначена у позовній заяві - 05.01.2015, у зв'язку із чим строк позовної давності не пропущений.
8. Прийняття оспорюваних рішень про передачу земельної ділянки в приватну власність із земель комунальної власності позабавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі, а тому звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення територіальній громаді суспільно значимої земельної ділянки, у зв'язку із чим посилання судів на практику Європейського суду всупереч положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є небезпечним для врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
9. Під час нового розгляду справи суди не врахували вказівки касаційного суду, який вказав на відсутність доказів, що підтверджують розташування нерухомого майна Відповідача 2 на всій площі земельної ділянки, а підставою для передачі Відповідачу 2 земельної ділянки стало не розташування нерухомого майна, а клопотання про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, тоді як у подальшому цільове призначення земельної ділянки було змінено. Відсутні рішення, якими змінювались межі населених пунктів Мукачівського району, судами не надано правову оцінку заяві Відповідача 1, у якій останній визнав позовні вимоги.
Позиція Відповідача 2, викладена у відзиві на касаційну скаргу
10. Прокурором пропущений строк позовної давності при зверненні і з позовом за підстав, наведених в оскаржуваних судових рішеннях.
11. Нерухоме майно (його рештки: вівчарник та навіс), які були наявні на земельній ділянці на момент її передачі, належали засновниками Відповідача 2 - фізичним особам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які отримали це майно як колишні члени колгоспу, яким належало це нерухоме майно, а тому спростовуються твердження скаржника про незаконну забудову спірної ділянки. За заявою ОСОБА_5 про виділення у приватну власність земельної ділянки Відповідач 1 помилково виділив безоплатно земельну ділянку юридичній особі - Відповідачу 2.
12. Земельна ділянка не має ніякої сільськогосподарської цінності з огляду на розташовані на ній зруйновані об'єкти нерухомості. Через зміну цільового призначення земельної ділянки збільшилась плата земельного податку, а тому спростовується аргумент Прокурора про втрату надходжень до Державного бюджету.
13. Всі докази, на які звернув увагу касаційний суд, ухвалюючи рішення про направлення справи на новий розгляд, були надані у справу.
Позиція Верховного Суду
Щодо наслідків порушення порядку набуття права на земельну ділянку
14. Згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 1-4 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату Розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Поряд з цим норми ЗК України передбачають можливість оплатної передачі у власність як фізичних, так і юридичних осіб земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Згідно зі статтею 127 ЗК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Згідно з частиною 1 статті 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Відповідно до статті 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.
Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
З аналізу наведених норм законодавства Суд доходить висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, та з дотриманням передбаченої законодавством конкурсної процедури, а не безоплатно за правилами, встановленими ЗК України для надання земельних ділянок громадянам.
Оскільки на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження фермерське господарство - Відповідач 2 вже набув статусу юридичної особи, то отримання у подальшому земельних ділянок у власність, яке відбулося поза конкурентних засад - без проведення аукціону, конкурсу, суперечить вимогам статей 127, 128 ЗК України.
У зв'язку з наведеним Суд вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання процедури виділення та передачі земельної ділянки Відповідачу 2 та відповідність нормам законодавства оскаржуваного Розпорядження.
Відповідно до підпункту "в" частини 1 статті 140 ЗК України однією із підстав припинення права власності на земельну ділянку є відчуження земельної ділянки за рішенням власника.
Порушення особою, що діє від імені власника, порядку відчуження земельної ділянки, яка належить власнику, має наслідком порушення порядку припинення права власності на цю земельну ділянку та свідчить про порушення прав власника на вказану земельну ділянку.
Отже, прийняття власником в особі Відповідача 1 рішення у вигляді оскаржуваного Розпорядження про передачу у власність фермерського господарства Відповідача 2 як юридичної особи земельної ділянки з порушенням порядку та умов відчуження земельної ділянки свідчить про порушення прав власника. На підставі викладеного Суд погоджується із доводами скаржника (пункт 8).
Щодо наслідків спливу строку позовної давності
15. Дійшовши висновку про порушене право (пункт 14), Суд відхиляє доводи скаржника про безпідставність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності (пункт 6), погоджуючись при цьому із висновками судів в оскаржуваних рішеннях та доводами Відповідача у відзиві на касаційну скаргу (пункт 10) про пропуск Прокурором строку позовної давності при звернення за захистом порушеного права у цій справі з огляду на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України) .
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок змін в чинному законодавстві України не змінює порядок перебігу позовної давності.
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності в цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась або могла дізнатись держава в особі уповноваженого органу.
Крім викладеного Суд зазначає, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14).
Судами встановлено, що Прокурор отримав звернення Мукачівської районної ради 16.10.2013, а тому довідався та мав довідатись про порушене право держави 16.10.2013, у зв'язку із чим звернення із позовом у цій справі в листопаді 2016 року відбулось поза межами трирічного строку позовної давності, клопотання про застосування наслідків чого було заявлено Відповідачем 2.
Суд відхиляє аргументи Прокурора про непроведення за вказаним зверненням перевірки органами прокуратури через подальше скерування цього звернення для вирішення по суті до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області та щодо проведення перевірки органами прокуратури у 2014 році стосовно спірної земельної ділянки виключно з питань використання надр та порушення законодавства у сфері природоохоронного законодавства за відсутності перевірки в частині законності передачі земельної ділянки у власність Відповідача 2 (пункт 7), оскільки встановлений судами факт отримання органами прокуратури вказаного звернення Мукачівської районної ради 16.10.2013 свідчить про те, що органи прокуратури з вказаної дати могли довідатись (у розумінні норм статті 261 Цивільного кодексу України) про відповідне порушене право. А обставини подальшого скерування вказаного звернення та межі проведеної органами прокуратури у 2014 році перевірки не звільняють органи прокуратури від наслідків пропуску строку позовної давності, що передбачені нормами статті 267 ЦК України.
За викладених підстав Суд вважає обґрунтованими рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог у цій справі з підстав спливу строку позовної давності.
16. Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
17. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 256, 261, 267 ЦК України, а також відповідно до встановлених обставин справи. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду з підстав, наведених в цій постанові, підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
18. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Прокурора.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у справі № 907/768/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий К. М. Пільков
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак