33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 липня 2018 року Справа № 902/22/18
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
при секретарі судового засідання Полюхович І.Г.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: ОСОБА_1, адвоката за договором про надання правової допомоги від 27.11.2017р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродтрейд"
на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 21.03.18р. суддею Матвійчуком В.В. о 12:50 у м.Вінниці, повний текст складено 27.03.18р. у справі №902/22/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал-Темп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродтрейд"
про стягнення 56169,96 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріал-Темп” звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінпродтрейд” штрафних санкцій за порушення зобов'язань за договором поставки № 73 від 18.05.2015р. в загальному розмірі 56 169,96грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки № 73 від 18.05.2015р в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі №902/22/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродтрейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал-Темп" 15 986 грн. 96 коп. пені; 23 677 грн. 95 коп. - 20 відсотків річних; 14 086 грн. 98 коп. - інфляційних втрат та 1 686 грн. 15 коп. - витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.
Обґрунтовуючи рішення, суд, з посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 599, 615, 629, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 4.1. договору, прийшов до висновку, що прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару свідчить про порушення останнім вказаного договору в частині проведення розрахунків за поставлений товар у строки та у обсязі, визначених договором. А тому, з посиланням на ст.ст. 549, 551, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 230, 232, 343 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», п. 7.3. договору вказав, що перевіривши розрахунок пені за допомогою системи “ЛІГА ЗАКОН” судом виявлено помилку в періоді нарахування, оскільки позивачем датою прострочення виконання зобов'язання за накладними від 23.01.2017р., 30.01.2017р., 13.02.2017р., 20.02.2017р., 06.03.2017р. та 20.03.2017р визначено вихідний день. Тоді як відповідно до положень ч.5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Судом здійснено перерахунок пені за визначений в розрахунку період, з врахуванням положень наведеної вище норми ЦК України. Разом з тим, вказана помилка не вплинула на загальну суму пені заявлену до стягнення, а тому прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення пені в повному обсязі.
Крім того, з посиланням на ст. 625 ЦК України, п. п. 3.2, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, п. 7.9. договору, Закон України "Про індексацію грошових доходів населення", суд зазначив, що перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку 20% річних та інфляційних втрат за допомогою системи “ЛІГА ЗАКОН” судом виявлено наступні помилки. Так, при розрахунку 20% річних позивачем датою прострочення виконання зобов'язання за накладними від 23.01.2017р., 30.01.2017р., 13.02.2017р., 20.02.2017р., 06.03.2017р. та 20.03.2017р визначено вихідний день. Розрахунок інфляційних втрат позивачем проведено поденно, що не узгоджується з наведеними вище приписами. Здійснивши перерахунок зазначених вимог судом отримано 23 677,95 грн. 20% річних та 14 086,98 грн. інфляційних втрат. А тому прийшов до висновку, що в позові в частині стягнення 680,05 грн. 20% річних та 1 738,02 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як безпідставно заявлених.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі №902/22/18 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вважає його прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права: судом неповно та неправильно встановлено обставини справи, які мають значення для законного та об'єктивного вирішення справи, судом неналежно досліджено та оцінено наявні в матеріалах справи докази, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи, а відтак є необґрунтованим та незаконним.
Так, зокрема, з посиланням на п.п. 4.1., 5.1.4.,7.5. договору, вказує що господарським судом встановлено факт відсутності виставлених ТОВ «Ріал-Темп» рахунків - фактур, але не надано належну оцінку даному факту.
Вказує, що під час розгляду справи вони посилалися на відсутність виставлених позивачем рахунків як на одну з обов'язкових передумов для здійснення покупцем оплати за поставлений товар та відзначив, що умовами договору, зокрема умовами додаткової угоди підписаної сторонами до договору від 15 травня 2015 року, - не визначено строк, протягом якого позивачем мали бути пред'явлені такі рахунки. А тому вважає, що на спірні правовідносини сторін поширюється дія ст.530 ЦК України. Отже, з посиланням на п. 4.1. договору, ст. 662 ЦК України, інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вважає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано ст. 530 ЦК України.
Звертає увагу, що договором між ТОВ «Ріал-Темп» та ТОВ «Вінпродтрейд» передбачено зобов'язання позивача надати рахунок на оплату, чого не було зроблено ТОВ «Ріал-Темп», відповідно перебіг строку виконання грошового зобов'язання наступає у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги.
Суду першої інстанції надано письмові докази здійсненої відповідачем оплати товару та пояснення представника відповідача щодо залишкової заборгованості та усної домовленості про розстрочку подальших платежів, які були здійснені 8 платежами у період з 18.08.2017 року по 27.12.2017 року на загальну суму 137 421,25 грн.
Але судом безпідставно не взято до уваги вказані обставини, не оцінено надані докази, порушено принцип об'єктивної істини, добросовісності, розумності та справедливості.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги докази закінчення строку дії договору, який сторонами укладений 18 травня 2015 року - до 31 грудня 2015 року.
Відповідно до пункту 10.1. договору від 18 травня 2015 року: "Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором".
Пунктом 10.2 договору передбачено, що у випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір, то договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Автоматична пролонгація договору на тих самих умовах відбулась на 2016 рік, протягом якого сторони виконували умови договору підписаного в 2015 році. Станом на 31 грудня 2015 року, станом на 31 грудня 2016 року, сторони виконали зобов'язання по постачанню продукції і відповідно по оплаті за поставлену продукцію.
Разом з тим, з посиланням на ст. ст. 626, 631 ЦК України, п.10.2 договору звертає увагу, що умовами договору передбачена автоматична пролонгація договору ще на рік, але ним не передбачено щорічної пролонгації. Тобто, договір передбачав лише разову, а не постійну автоматичну пролонгацію.
Відповідно умови договору від 18 травня 2015 року не можуть поширюватися на поставку товару, що відбувалася протягом 2017 року так само, як і відповідальність за не своєчасну оплату теж не може бути застосована.
При цьому судом першої інстанції питання пролонгації договору поставки від 18 травня 2015 року не досліджувалось. Зазначене свідчить про неповне з'ясування господарським судом Вінницької області обставин по справі, що є порушенням процесуального закону і правовою підставою для їх скасування.
У відзиві на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріал-Темп” наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Серед іншого вказує, що у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що господарським судом встановлено факт відсутності виставлених ТОВ «Ріал-Темп» рахунків - фактури, але не надано належно оцінку даного факту.
Позивач звертає увагу, що дані обставини зазначені з пояснень відповідача і викладені у рішенні суду, як позиція відповідача по даній справі.
Крім того, під час розгляду справи відповідач не заперечував щодо поставки товару і тій кількості, як зазначено у бухгалтерських документах.
Разом з тим, зауважує, що під час розгляду справи судом досліджувались оригінали бухгалтерських документів і надано належну оцінку наданим доказам.
На думку позивача, судом було надано належну правову оцінку щодо відсутності рахунків-фактури за договором поставки, зокрема судом зазначено, що відповідно до ст.692 Цивільного Кодексу України, передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Позивач зазначає, що суд звернув увагу на положення ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» рахунок-фактура не є первинним документом, таким документом є саме видаткова накладна.
Отже, судом було надано належну оцінку доказам, які були надані сторонами під час розгляду справи.
Також, судом було здійснено власний розрахунок заборгованості по договору поставки.
Звертає увагу, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, про що свідчать видаткові накладні № 657 від 20 лютого 2017 року на загальну суму 59715 (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп., № 866 від 06 березня 2017 року на загальну суму 54 847 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сорок сім) грн. 50 коп., № 1045 від 20 березня 2017 року на загальну суму 12 168 (дванадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн. 75 коп., № 547 від 13 лютого 2017 року на загальну суму 35377 (тридцять п'ять тисяч триста сімдесят сім) грн. 50 коп., про отримання товару, а саме молока згущеного та масла селянського відповідальною особою відповідача.
Зауважень щодо якості, кількості від відповідача не надходило. Відповідачем було отримано товару на загальну суму 227 421 (двісті двадцять сім тисяч чотириста двадцять одна) грн. 25 коп.
Враховуючи ті обставини, що відповідач тривалий час не здійснював оплату у визначену у договорі строках, а остання оплата відповідачем була здійснена лише 27 грудня 2017 року у сумі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. він звернувся до суду для стягнення неустойки, пені, індексу інфляції у відповідності до умов договору та діючого законодавства.
Просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінпродтрейд» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі № 902/22/18 - без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріал-Темп” повноважного представника у судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить реєстр про відправку рекомендованої кореспонденції.
Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” визначено, що за змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта” щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Копія реєстру про направлення ухвали позивачу, з зазначенням дати, часу та місця розгляду скарги, міститься в матеріалах справи (а.с. 222).
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, колегія суддів розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі №902/22/18 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла до наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріал-Темп” (позивач, за договором постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вінпродтрейд” (відповідач, за договором покупець) укладено договір поставки № 73 (надалі договір).
Згідно з предметом договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату на умовах і в порядку, визначеному даним договором.
Предметом поставки є продукти харчування (надалі товар), що поставляються в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).
Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення покупця у терміни, зазначені в заявці (п. 3.7. договору).
Моментом поставки товару є момент отримання товару покупцем в місці поставки, що підтверджується відміткою в товарній накладній, а саме: підписом (з розшифровкою підпису) особи, яка уповноважена підписувати накладні з боку покупця та печаткою покупця (п. 3.11. договору).
Покупець зобов'язаний здійснювати 100% оплату за товар. Розрахунки за кожну партію товару на протязі першого місяця співпраці здійснюються в безготівковій формі шляхом попереднього перерахування коштів у повному обсязі на поточний рахунок постачальника у відповідності до рахунка-фактури. Товар буде відвантажений тільки після зарахування коштів в повному обсязі на поточний рахунок постачальника. В подальшому порядок оплати може бути змінений, що оформлюється додатковою угодою до цього договору (п. 4.1. договору).
Покупець оплачує поставлений постачальником товар за узгодженою ціною, передбаченою у рахунку-фактурі та (або) товарних накладних на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною договору (п. 4.2. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір, то договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п.п. 10.1., 10.2. договору).
Крім того, сторонами підписано протокол узгодження розбіжностей по договору постачання №73 від 18.05.2015р., яким п. 4.1. договору викладено в наступній редакції: “Покупець зобов'язаний здійснити 100 (сто) % оплату за Товар. Розрахунки за кожну партію Товару здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів у повному обсязі відповідно до рахунка-фактури на протязі 5 (п'яти) календарних днів.” Тобто, строк оплати настає з моменту виставлення рахунків-фактури.
Судом встановлено, що сторонами за договором не виявлено бажання розірвання договору, а відтак дію останнього, виходячи з п. 10.2. договору, продовжено на новий строк.
Відповідно до видаткових накладних № № 255 від 23.01.2017р. на суму 13 275,00 грн., №350 від 30.01.2017р на суму 52 037,50 грн., № 547 від 13.02.2017р. на суму 35 377,50 грн., №657 від 20.02.2017р. на суму 59 715,00 грн., № 866 від 06.03.2017р. на суму 54 847,50 грн., №1045 від 20.03.2017р на суму 12 168,75 грн. позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 227 421,25 грн.. Всі зазначені накладні містять посилання на договір від 18.05.2015р. №73.
Відповідачем не заперечується отримання товару на вказану суму від позивача та відповідно до платіжних доручень № 1820 від 24.02.2017р. на суму 10 000,00 грн., № 2188 від 27.04.2017р на суму 20 000,00 грн., № 2313 від 25.05.2017р. на суму 5 000,00 грн., № 2335 від 26.05.2017р на суму 10 000,00 грн. № 2356 від 30.05.2017р на суму 10 000,00 грн., № 2383 від 01.06.2017р на суму 10 000,00 грн., №2446 від 15.06.2017р. на суму 10 000,00 грн., №2471 від 16.06.2017р на суму 5 000,00 грн., № 2524 від 23.06.2017р на суму 10 000,00 грн., № 2706 від 18.08.2017р на суму 5 000,00 грн., № 2942 від 29.09.2017р на суму 20 000,00 грн., № 3037 від 20.10.2017р на суму 13 000,00 грн., № 3110 від 31.10.2017р на суму 10 000,00 грн., № 3243 від 23.11.2017р на суму 10 000,00 грн., № 3250 від 24.11.2017р на суму 19 421,25 грн., №3292 від 30.11.2017р. на суму 10 000,00 грн.. № 3470 від 27.12.2017р на суму 50 000,00 грн. перераховано на рахунок позивача 227 421,25 грн. з посиланням на договір від 18.05.2015р. №73.
Проте, як вказує позивач, розрахунки відповідачем проводились з порушенням обумовлених договором строків у зв'язку із чим він звернувся із позовом до суду про стягнення 15 986,96 грн. пені 24 358,00 грн. 20% річних та 15 825,00 грн. інфляційних за неналежне виконання зобов'язань за договором .
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом установлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки від 18.05.2015р. №73.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
П.п. 10.1 -10.3. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір, то договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами за договором не виявлено бажання розірвати договір, оскільки матеріали справи не містять відомостей про звернення будь - якої із сторін договору про його розірвання за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору, як це визначено у п. 10.2. договору. Разом з тим, у матеріалах справи відсутня і додаткова угода про розірвання договору поставки.
Крім того, у видаткових накладних та платіжних дорученнях які містяться у матеріалах справи є посилання на договір поставки від 18.05.2015р. №73.
А тому, судова колегія приходить до висновку, що договір поставки від 18.05.2015р. №73 не припинив свою дію, а був продовжений на новий строк, виходячи із п. 10.2. договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалося вище, відповідно до протоколу розбіжностей сторони виклали п. 4.1. договору в наступній редакції: “Покупець зобов'язаний здійснити 100 (сто) % оплату за товар. Розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів у повному обсязі відповідно до рахунка-фактури на протязі 5 (п'яти) календарних днів.”
Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так, ст. 251 ЦК України передбачає, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 252 ЦК строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК).
Колегією суддів встановлено, що рахунки-фактури позивачем не виставлялися, доказів протилежного матеріали справи не містять.
За наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що перебіг строку виконання грошового зобов'язання не настав. У зв'язку із чим і відсутні підстави для нарахування як штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору так і 20% річних та інфляційних втрат.
А тому, в задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що відображені вище висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки вони не узгоджуються з нормами чинного законодавства та обставинами справи, а доводи, викладені в апеляційній скарзі з приводу ненастання строку виконання грошового зобов'язання у зв'язку із не виставленням рахунків-фактури, підтверджуються належними доказами та відповідають нормам чинного законодавства, відповідно, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Вінпродтрейд" підлягає частковому задоволенню.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі №902/22/18 слід скасувати, у позові відмовити.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродтрейд" на рішення господарського суду Вінницької області від 21.03.18р. у справі №902/22/18 частково задоволити.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 21.03.18р. у справі №902/22/18 скасувати. Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал-Темп" (вул. Жовтнева, буд. 197, смт. Чутове, Полтавська область, 38800, код ЄДРПОУ 36564890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродтрейд" (вул. Волошкова, буд. 51А, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 34886897) 2643,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Доручити господарському суду Вінницької області на виконання даної постанови видати наказ.
5. Матеріали справи №902/22/18 повернути до господарського суду Вінницької області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складений "05" липня 2018 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.