Апеляційний суд Житомирської області
Справа №287/50/17-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.1 ст. 125 КК України Доповідач ОСОБА_2
26 червня 2018 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,,
з участю секретарів: ОСОБА_5 ,
прокурорів: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
потерпілої: ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_9 на вирок Олевського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2018 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Будки Олевського району Житомирської області, громадянина України, українця, освіта середня, не інваліда, не депутата, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, працюючого лісником в ДП «Олевський лісгосп», раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 850,00 гривень.
Звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання за ч.1 ст. 125 КК України на підставі п. «е» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 кошти в сумі 2000,00 гривень, у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок злочину.
Згідно вироку суду 20 квітня 2016 року близько 22.00 години ОСОБА_7 , перебував на території біля власного будинку в АДРЕСА_1 . До території будинку на автомобілі марки «Чері Тіго» приїхала ОСОБА_9 , яка раніше проживала в будинку ОСОБА_7 . В ході розмови між останніми виник словесний конфлікт з приводу розподілу майна , в ході якого ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_9 , яка знаходилася біля автомобіля зі сторони водія, умисно наніс один удар рукою в область обличчя та один удар рукою в область правої частини обличчя. ОСОБА_7 , продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел , за допомогою водійської дверцяти автомобіля, із застосуванням власної фізичної сили, дверцятою наніс удар ОСОБА_9 в область лівого плеча.
В результаті чого ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_9 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 76 від 26.04.2016 року тілесні ушкодження у вигляді синця на нижній повіці лівого ока, в проекції правої виличної дуги та на лівому плечі, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_9 просить вирок суду відносно ОСОБА_7 скасувати та постановити новий вирок, призначивши більш суворе покарання ОСОБА_7 , яке за своєю суворістю відповідатиме тяжкості злочину та особі засудженого; стягнути матеріальну шкоду на її користь кошти в сумі 3000 гривень; стягнути на її користь кошти в сумі, яка б могла частково загладити її моральні страждання, моральну шкоду у сумі 25000 гривень. Посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, допустив порушення матеріального та процесуального права, при цьому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого. Крім того, стверджує, що в результаті злочину вона отримала тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Однак саме після удару обвинуваченого в неї діагностували онкологічне захворювання, і її здоров'ю нанесено непоправної шкоди. Через постійні переживання та погані думки, що протягом довгого часу досудове слідство затягувалось з причин прямого порушення КПК України зі сторони слідчих та обвинуваченого, вона отримала тяжку хворобу, а саме онкологічне захворювання молочної залози. Суттєве погіршення стану здоров'я відбулось після нанесених тілесних ушкоджень зі сторони обвинуваченого ОСОБА_7 . Тілесні ушкодження нанесені ОСОБА_7 не можна відносити до легких, бо спричинили довготривалий розлад здоров'я. Стверджує, що завдана моральна шкода в зв'язку з моральними стражданнями після вчинення щодо мене злочину в розмірі 25 000. Вона є інвалідом 2 групи (інвалідність отримала після нанесення мені тілесних ушкоджень) та постраждалою від аварії на ЧАЕС 3 категорії. Посилається на те, що моральна шкода полягає у тому, що відносно неї було вчинено злочин, який, крім звичайних негативних наслідків, може мати причинно-наслідковий зв'язок з онкологічним захворюванням. При цьому, фактично було відмовлено у будь-якій можливості лікуватись, відновити своє здоров'я, а через відсутність коштів взагалі могла втратити життя. Внаслідок неправомірних дій особи була змушена витрачати час на збирання доказів, складання документів, звернення до суду, участь у судових засіданнях; у неї зірвалися життєві плани, змушена нервуватися, уся ситуація, починаючи з відкриття кримінального провадження 21 квітня 2016 року і до сьогодні, є для неї стресовою, і кожне судове засідання у справі призводить до поглиблення цього стресу. Спричинену таким чином моральну шкоду відшкодувати адекватно та повністю у матеріальній формі неможливо, але сума, яка б могла частково загладити моральні страждання становить у 25000 гривень. 2000 гривень, присуджені Олевським районним судом, є недостатніми для компенсації моральної шкоди. Матеріальна шкода у зв'язку з участю в судових засіданнях свідків, явку яких вона забезпечувала, становить в 3000,00 гривень.
Заслухавши доповідь судді, потерпілої ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечили проти апеляційної скарги потерпілої, прокурора, перевіривши вирок суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, факт вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з тим потерпілою оскаржений вирок в частині вирішення цивільного позову та призначення обвинуваченому покарання.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався при призначенні покарання обвинуваченому , однак в частині вирішення цивільного позову вирок зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі та підлягає зміні у відповідності до положень п.3 ч.1 ст. 408, 409, 411 КПК України.
Що стосується призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції у відповідності до ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, у відповідності до ст.12 КК України, вчинене обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості. Сам обвинувачений за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, раніше не судимий, не перебуває на психіатричному та наркологічному обліку. При цьому, обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю та дав пояснення, які в повній мірі відповідають обставинам кримінального провадження, що у відповідності до ст.66 КК України є пом'якшуючою обставиною. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 згідно ст. 67 КК України судом не встановлено.
За таких обставин, судом першої інстанції були встановлені та враховані всі обставини, які безпосередньо впливають на міру та розмір покарання за вчинене кримінальне правопорушення за ч.1 ст.125 КК України, яке передбачено санкцією вказаної статті.
Призначене судом першої інстанції покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів дохлодів громадян, а саме 850 грн., на переконання колегії суддів є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 п.«е» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року, який набрав чинності 07.09.2017 року, оскільки до цього вбачаються правові підстави.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції на момент вчинення кримінального правопорушення і на час розгляду провадження у суді обвинувачений ОСОБА_7 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії (п.«е» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.01.2005 року, вчинив умисний злочин невеликої тяжкості, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, 20 квітня 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року, надав свою згоду суду на застосування амністії
З огляду на наведене, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання та звільнення останнього від відбування призначеного покарання на підставі п.«е» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» відповідає положенням Закону, які були вірно враховані судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_9 про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого є безпідставними.
Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_9 в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди, то вони є частково обгрунтованими, а вирок суду в цій частині таким, що підлягає зміні зі збільшенням відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої.
Так, в матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_7 міститься позовна заява потерпілої ОСОБА_9 (а.п.92), в якій остання не ставить питання про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 матеріальної шкоди в сумі 3000 гривень, які вона витратила на забезпечення явки свідків до суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, про що наголошує в поданій апеляційній скарзі. Тобто, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції відшкодування матеріальної шкоди не вирішувалось. Тому, апеляційна скарга в цій частині є безпідставною.
Що стосується цивільного позову в частині моральної шкоди в розмірі 25000 гривень, то колегія суддів вважає суму 2000 грн., визначену судом для відшкодування даної шкоди необґрунтовано заниженою та такою, що підлягає збільшенню.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, внаслідок вчинення злочину у потерпілої ОСОБА_9 були переживання стосовно самого факту завдання ударів обвинуваченим та понесені у зв'язку з цим страждання, стрес, а також вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, Разом з тим розмір відшкодування такої шкоди, стягнутий судом, враховуючи те, що обвинуваченим вчинено умисний злочин у вигляді спричинення тілесних ушкоджень жінці, та зухвалу поведінку обвинуваченого в ході вчинення ним неправомірних дій, колегія суддів вважає очевидно занизьким, таким, що не відповідає тим моральним переживанням та психологічним наслідкам, які зазнала потерпіла від неправомірних дій обвинуваченого. У зв'язку з наведеним апеляційний суд вважає, що сума, яка буде достатньою для відшкодування моральної шкоди потерпілій в даному випадку, повинна складати 7000 грн.
Разом з тим посилання потерпілої в обґрунтування моральної шкоди на те, що відносно неї було вчинено злочин, який, крім звичайних негативних наслідків, може мати причинно-наслідковий зв'язок з онкологічним захворюванням, є лише припущенням, яке жодним чином не підтверджено. Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких підтверджуючих даних тілесні ушкодження, завдані обвинуваченим ОСОБА_7 мають причинно-наслідковий зв'язок з онкологічним захворюванням, яке в неї діагностовано. При цьому, згідно висновку експерта № 34 від 22.02.2017 року (а.п.122) тілесні ушкодження у вигляді синця на нижній повіці лівого ока, в проекції правої виличної дуги та на лівому плечі, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Не можуть бути враховані також і посилання потерпілої на те, що обвинувачений не повернув їй передані йому на зберігання 7000 грн., сума яких на дай час із врахуванням інфляції складає 25000 грн., оскільки будь-які інші правовідносини, які існували чи існують між потерпілою та обвинуваченим, не можуть бути підставою для відшкодування шкоди, завданої злочинними діями обвинуваченого.
Таким чином, вирок Олевського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України в частині вирішення цивільного позову підлягає зміні. В решті вирок є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Олевського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України в частині вирішення цивільного позову змінити.
Збільшити розмір відшкодування потерпілій ОСОБА_9 моральної шкоди, стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 грн.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її ухвалення.
Судді: