65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1937/15
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.,
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №230318/1 від 23.03.2018р.;
Від відповідача (заявника): не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Амікор” (вх. № 2-3074/18 від 19.06.2018р.) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в порядку, передбаченому ст. 328 ГПК України, по справі за позовом публічного акціонерного товариства „Імексбанк” до товариства з обмеженою відповідальністю „Амікор” про стягнення 33 520 713,77 грн., -
Рішенням господарського суду Одеської області від 30.06.2015р. по даній справі позовні вимоги публічного акціонерного товариства „Імексбанк” були задоволені у повному обсязі, стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю „Амікор” 125 500 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 16016449,41 грн. заборгованості за відсотками, пені у розмірі 6 908 088,77 грн.
13.07.2015р. господарським судом у порядку ст. 116 ГПК України було видано відповідні накази.
19.06.2018р. до господарського суду Одеської області від товариства з обмеженою відповідальністю „Амікор” (далі - ТОВ „Амікор”) надійшла заява про визнання наказу суду від 13.07.2015р. по справі №916/1937/15 про стягнення із відповідача на користь публічного акціонерного товариства „Імексбанк” заборгованості по кредиту в сумі 125500000,00 грн., заборгованості за відсотками у сумі 16016449,41 грн., пені у сумі 6908088,77 грн. таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на позасудове задоволення банком своїх вимог до ТОВ „Амікор” шляхом реєстрації за собою права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону „Чорноморець”, що, за переконанням відповідача, в силу вимог ст. 36 Закону України „Про іпотеку” має наслідком недійсність вимог ПАТ „Імексбанк” до ТОВ „Амікор”.
Ухвалою від 22.06.2018р. господарським судом, у порядку ст. 328 ГПК України, заяву ТОВ „Амікор” про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, було призначено до розгляду у судовому засіданні із викликом сторін.
ПАТ „Імексбанк” заперечувало проти задоволення заяви ТОВ „Амікор” про визнання наказу суду по даній справі таким, що не підлягає виконанню. ПАТ „Імексбанк” було наголошено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності, яким було забезпечено виконання в тому числі зобов'язань відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р., відбулось у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами інших боржників, у зв'язку з чим, відсутні підстави для визнання зобов'язання відповідача за кредитним договором таким, що припинилося. Викладене, за переконанням позивача, свідчить про відсутність правових підстав для застосування в даному випадку приписів ч. 4 ст. 36 Закону України „Про іпотеку”.
ТОВ „Амікор” у судове засідання з розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, призначене ухвалою суду від 22.06.2018р., не з'явилось, про причини неявки суд не повідомило.
Відповідно до ч. 3 ст. 328 ГПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
З огляду на приписи ч. 3 ст. 328 ГПК України, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду заяви за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
27.08.2013р. між ПАТ „Імексбанк” (Банк, Кредитор) та ТОВ „Амікор” (Позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №71/13, у відповідності до п. п. 1.1, 1.1.1 якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах визначених договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 163400000,00грн. зі сплатою фіксованої ставки - 18% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20.08.2014р. Шляхом підписання додаткових угод сторонами змінювались умови надання відповідачеві кредитних коштів.
На виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. позивачем було надано ТОВ „Амікор” кредитні кошти в межах визначеного договором кредитного ліміту.
Неналежне виконання ТОВ „Амікор” прийнятих на себе за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. грошових зобов'язань стало підставою для звернення ПАТ «Імексбанк» до господарського суду із позовними вимогами до №71/13 від 27.08.2013р. про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 125500000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 16016449,41 грн., пені у розмірі 6908088,77 грн., за результатами розгляду яких господарським судом 30.06.2015р. в межах даної справи було постановлено рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2014р. між ПАТ «Імексбанк» (Іпотекодержатель) та майновим поручителем ОСОБА_3 «Футбольний клуб «Чорноморець» (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 6134, за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань 41 юридичної особи-боржника за 41 кредитним договором (зокрема зобов'язань ТОВ „Амікор” за кредитним договором №71/13 від 27.08.2013р. із урахуванням додаткових угод), передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., основною площею 67 037,5 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 62 403 кв.м., яка знаходиться в оренді АТ «ФК «Чорноморець», розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20 (предмет іпотеки).
Положеннями п. 1.1 іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено, що цей договір іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. (із урахуванням додаткових угод), який укладено між Іпотекодержателем та ТОВ „Амікор” стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойки і штрафів у повному обсязі (основне зобов'язання).
Відповідно до п. 3.1.7 іпотечного договору від 25.12.2014р. Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках передбачених п. 3.1.6 цього договору, реалізувавши його відповідно до розділу 5 цього договору та/або договору про задоволення вимог Іпотекодержателя і за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних із реалізацією предмета іпотеки.
Згідно з п. 3.1.8 іпотечного договору від 25.12.2014р. у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна, яке буде заставленим в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (під яким по тексту договору розуміється 41 кредитний договір), недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя, він має право вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна Боржника (під яким по тексту договору розуміється 41 юридична особа-боржник).
Умовами п. 6.1 іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено, що даний пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке надає право Іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом: продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України „Про іпотеку”; прийняття предмета іпотеки у власність в порядку, визначеному ст. 37 Закону України „Про іпотеку”. При цьому, це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.
Листом №832 від 05.04.2017р. ПАТ «Імексбанк» звернулось до ОСОБА_3 «Футбольний клуб «Чорноморець» та ТОВ „Амікор” із вимогою про усунення порушень (у порядку ст. 35 Закону України „Про іпотеку”), відповідно до якої вимагало у тридцятиденний строк виконати порушене зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. та сплатити заборгованість, яка станом на 01.03.2017р. становить 224896219,04 грн. При цьому, ПАТ «Імексбанк» було попереджено Іпотекодавця та ТОВ „Амікор”, що у разі невиконання у тридцятиденний строк зобов'язань за кредитним договором банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м. шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (в порядку ст. 37 Закону України „Про іпотеку”).
Як свідчать матеріали справи, 19.03.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію за ПАТ «Імексбанк» права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., підставою виникнення якого відповідно до інформаційної довідки №117869361 від 21.03.2018р. є іпотечний договір від 25.12.2014р. та вимоги про усунення порушень.
Посилаючись на приписи чинного законодавства, ТОВ „Амікор” у поданій до суду заяві про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, зауважувало, що в результаті позасудового задоволення ПАТ «Імексбанк» своїх вимог шляхом визнання права власності на іпотечне майно, основне зобов'язання, виконання якого було забезпечено іпотекою є припиненим, а, отже, вимоги банку, які виникли на підставі рішення суду по даній справі, на примусове виконання якого судом 13.07.2015р. було видано відповідний наказ, є недійсними.
ПАТ «Імексбанк» під час розгляду судом заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, зазначало, що державна реєстрації права власності на предмет іпотеки за позивачем була проведена на підставі вимог про усунення порушень, які були надіслані на адресу ТОВ „ТБА „Промбуд”, ТОВ „Круїз Делюкс”, ТОВ „Компанія по торгівлі”, ТОВ „Мережа готелів Чорне море”. При цьому, вимога, пред'явлена банком 05.04.2017р. до ТОВ „Амікор” не подавалася позивачем для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.
ПАТ «Імексбанк» в обґрунтування власної правової позиції посилалось на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. по справі №918/359/17 якою було встановлено факт погашення заборгованості лише за кредитними договорами, укладеними з ТОВ „ТБА „Промбуд”, ТОВ „Круїз Делюкс”, ТОВ „Компанія по торгівлі”, ТОВ „Мережа готелів Чорне море” внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2014р..
Крім того, ПАТ «Імексбанк» стверджувало про факт погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними лише з ТОВ „ТБА „Промбуд”, ТОВ „Круїз Делюкс”, ТОВ „Компанія по торгівлі”, ТОВ „Мережа готелів Чорне море”, у зв'язку з позасудовим задоволенням вимог банку шляхом визнання права власності, що підтверджується в тому числі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. по справі №907/600/17.
Посилаючись на дані судові рішення як на преюдицію, позивач наполягає на відсутності правових підстав для задоволення заяви відповідача.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених відповідачем вимог про визнання наказу суду по даній справі таким, що не підлягає виконанню, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Слід зазначити, що перелік підстав, з якими процесуальний закон пов'язує можливість визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.
За своєю правовою природою рішення суду про стягнення заборгованості за договором є актом, який підтверджує наявність зобов'язання боржника перед кредитором із метою його офіційного визнання та подальшого примусового виконання. Підтвердженням можливості примусового виконання судового рішення, а, отже, і існуючого обов'язку боржника, є відповідний виконавчий документ. В свою чергу, у випадку, якщо такий обов'язок припиняється із передбачених законом підстав для припинення зобов'язань, відповідний виконавчий документ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки припинення зобов'язання означає як припинення обов'язків боржника так і припинення прав кредитора.
Відповідно до ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підстави для припинення зобов'язання визначені у статтях 598 - 609 Глави 50 Цивільного кодексу України. Ними визначено «класичний» перелік підстав припинення зобов'язання, як-то: належне виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, ліквідація юридичної особи тощо.
Разом із тим, частина 1 статті 598 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання може бути припинено з підстав, визначених договором або законом, а отже визнає, що наведений у Кодексі перелік не є вичерпним і відсилає у вирішенні цього питання і до інших, окрім Цивільного кодексу України, законів у галузі цивільного права.
Звертаючись до приписів спеціального закону, яким врегульовані спірні відносини, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Отже, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства може визначати правові підстави для припинення зобов'язання, і таке визначення в ньому підстав припинення зобов'язання не суперечитиме нормам Глави 50 Цивільного кодексу України. Відтак, можна стверджувати про відсутність будь - яких колізій в цьому питанні між частиною 4 статті 36 закону "Про іпотеку" та відповідними нормами Глави 50 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що вказана норма Закону України «Про іпотеку» не містить буквальної вказівки на припинення основного зобов'язання боржника, проте встановлює недійсність будь - яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання.
В той же час, стаття 509 ЦК України визначає, що до змісту зобов'язання як правовідношення належить юридичний обов'язок боржника вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов'язку.
Слід також відзначити, що відповідно до загальної теорії права, наявність права та кореспондуючого йому обов'язку належить до змісту будь-яких правовідносин, а не лише до змісту зобов'язальних правовідносин.
Відтак, недійсність такого елементу змісту зобов'язального правовідношення як право кредитора вимагати від боржника виконання його обов'язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього правовідношення в цілому, тобто - до припинення зобов'язання з підстав, визначених іншим, аніж Цивільний кодекс України, законом.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
В свою чергу, ст. 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.
При цьому, ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом, правила якого мають пріоритетне застосування до іпотечних правовідносин.
Частиною 2 ст. 4 Цивільного кодексу визначено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Господарський суд зауважує, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов'язання у повному обсязі у випадку, якщо суми коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя.
Разом з тим, у випадку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності, іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконання основного зобов'язання, якщо вартість предмета іпотеки на дату набуття права власності не задовольнила у повному обсязі вимоги кредитора до боржника, що і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до положень ч. 4 ст. 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, у даному випадку відсутня колізія між нормами ч. 4 ст. 591 ЦК України та ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки відповідні положення Цивільного кодексу України щодо загального правила задоволення вимог заставодавця допускають виключення, які можуть бути встановлені в тому числі законом.
Суд зауважує, що спосіб позасудового врегулювання, визначений в ст. 36 Закону України «Про іпотеку», вважається завершеним після проведення реєстрації права власності як юридичного факту. Закон України «Про іпотеку» не пов'язує завершеність позасудового врегулювання з фактом оскарження його в судовому порядку. Названим Законом чітко визначається тільки умови можливості проведення позасудового врегулювання і його наслідки, а саме: визначення такого способу в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя; наявність заборгованості боржника, яка зумовлює відповідне право на застосування такого способу і наслідок його завершення - недійсність інших вимог до боржника.
Суд звертає увагу, що Закон України «Про іпотеку» як спеціальний закон, має пріоритетне значення при вирішенні питання щодо наслідків позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Крім того, господарський суд зауважує, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов'язання у повному обсязі у випадку, якщо сума коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя, проте, як зазначалось по тексту ухвали іпотекодержателем було застосовано позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності.
При цьому суд зазначає, що ані положеннями чинного законодавства, ані умовами іпотечного договору Іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконати основне зобов'язання у повному обсязі у випадку набуття права власності за вартістю, меншою ніж необхідно для повного задоволення вимог кредитора, що, в свою чергу, і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, кредитор у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя несе ризики, які пов'язані із недійсністю подальших вимог до боржника, оскільки сама процедура набуття права власності на іпотечне майно у порівнянні із іншими способами задоволення вимог іпотекодержателя відбувається без участі боржника, що, в тому числі, має наслідком неможливість останнього брати участь у процедурі визначення вартості майна.
Варто також зауважити, що при застосуванні ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», питання вартості предмета іпотеки, за якою кредитором було набуто право власності на нього, взагалі не має значення з огляду на недійсність наступних вимог.
Таким чином, приймаючи до уваги факт набуття АТ «Імексбанк» в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки - будівлі та споруди стадіону «Чорноморець», відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 6134, а також враховуючи, що вказаним іпотечним договором було передбачено забезпечення низки зобов'язань, в тому числі і зобов'язань ТОВ „Амікор” за договором про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. (із урахуванням додаткових угод) щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» суд доходить висновку, що зобов'язання відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод) на теперішній час є припиненими.
При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача на той факт, що в результаті позасудового набуття з боку ПАТ «Імексбанк» права власності на предмет іпотеки були погашені виключно зобов'язання ТОВ «ТБА «Промбуд», ТОВ «Круїз Делюкс», ТОВ «Компанія по торгівлі» та ТОВ «Мережа готелів Чорне море», оскільки у результаті оформлення права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, навіть у випадку не покриття предметом іпотеки всієї суми заборгованості, останній позбавляється права вимагати задоволення своїх вимог в силу приписів ч.4 ст.36 Закону України „Про іпотеку” від всіх боржників, зобов'язання яких були забезпечені даною іпотекою.
У випадку наявності у іпотекодержателя наміру здійснити погашення лише частини зобов'язань, забезпечених іпотекою, він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку", і саме в такому випадку рішенням суду мають в обов'язковому порядку бути встановлені як розмір зобов'язання, яке підлягає задоволенню за рахунок предмету іпотеки, так і його (предмету іпотеки) початкова вартість.
При вирішенні питання про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, господарський суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.03.2018р. по справі №927/84/16, відповідно до якого суд касаційної інстанції дійшов висновку, що набуття банком права власності на предмет іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання боржника за кредитним договором у передбаченому Законом України "Про іпотеку" та договором іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" припиняє наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання, в тому числі нарахованих відсотків.
Отже, зобов'язання ТОВ „Амікор”, що виникли із договору про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. (із урахуванням додаткових угод) та підтверджені рішенням господарського суду Одеської області від 30.06.2015р. по справі №916/1937/15, на теперішній час є припиненими в порядку ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Наведене свідчить про відсутність будь-яких обов'язків ТОВ „Амікор” перед стягувачем (позивачем) із приводу виконання вимог наказу господарського суду Одеської області від 13.07.2015р. по справі №916/1937/15 про стягнення із ТОВ „Амікор” заборгованості у загальному розмірі 33 520 713,77 грн.
При цьому, господарський суд відхиляє доводи ПАТ «Імексбанк» в частині посилання на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. по справі №918/359/17 та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. по справі №907/600/17 як на підставу для відмови у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки, по-перше: ТОВ „Амікор” не був учасником судового процесу при розгляді вказаних справ; по-друге: в силу приписів ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Господарським судом також відхиляються посилання ПАТ «Імексбанк» на постанову Вищого господарського суду України від 05.10.2015р. по справі №903/313/15, оскільки приписами чинного законодавства передбачено необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
При цьому, суд зазначає, що наведена вище по тексту ухвали правова позиція знайшла своє відображення і у багаточисельній судовій практиці, а саме: у постановах Вищого господарського суду України від 10.02.2014р. по справі № 6/174-09, від 22.04.2014р. по справі № 910/15784/13, від 22.09.2014р. по справі № 910/18713/13, від 02.10.2017р. по справі № 908/2517/16, від 20.12.2016р. по справі № 914/3604/15, від 08.11.2016р. по справі № 5011-50/9028-2012, від 14.12.2016р. по справі № 914/3812/15, від 14.12.2016р. по справі № 914/3812/15, від 10.08.2016р. по справі № 914/3605/15, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015р. по справі № 6-7917св15, тощо.
Окрім того, суд зауважує, що постанови Верховного Суду від 04.04.2018р. по справі №914/1316/16 та від 13.06.2018р. по справі №916/1889/17 на які посилається позивач, не містять правового висновку щодо застосування приписів ст. 36 Закону України „Про іпотеку”.
Стосовно доводів ПАТ «Імексбанк» про необхідність застосування, в даному випадку, висновків наведених у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. по справі №761/17280/16-ц та у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. по справі №2-478/11, господарський суд зазначає, що жодна із наведених постанов Верховного Суду не містить висновків щодо застосування ст. 36 Закону України „Про іпотеку”. Більш того, варто зауважити, що судом касаційної інстанції у постанові від 11.04.2018р. було зазначено, що приписи ст. 36 Закону України „Про іпотеку” не поширюються на правовідносини, які склались між сторонами по справі №761/17280/16-ц. Окрім того, приписи ст. 36 Закону України „Про іпотеку” не були застосовані до правовідносин, які склались між учасниками судового процесу у межах справи №2-478/11, з огляду на інші правовідносин, які досліджувалися судом в межах цієї справи.
Доводи ПАТ «Імексбанк» щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, зокрема ТОВ „Амікор”, з підстав неотримання останнім вимоги банку, яка була направлена у порядку ст. 35 Закону України „Про іпотеку”, а, отже, неможливості надання реєстратору доказів на підтвердження спливу 30-денного строку з моменту отримання вимоги, відхиляються судом з огляду на наступне: по-перше, ТОВ „Амікор” при зверненні до суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, було додано вимогу банку, яка, за твердження позивача, вручена відповідачеві не була; по-друге, надані ПАТ «Імексбанк» витяги з сайту „Укрпошта” про відстеження поштових відправлень не дозволяють достеменно встановити факту неотримання вимоги банку, оскільки останні 2 рядки у стовпці „Операція” містять суперечливу інформацію - спочатку про невручення поштового відправлення, а потім про його вручення особисто одержувачу.
Крім того, суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на наступне. У своїх запереченнях на заяву ТОВ „Амікор” позивачем була висловлена позиція щодо відсутності у суду повноважень при розгляді заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, встановлювати певні факти або обставини, зокрема і щодо факту припинення або неприпинення зобов'язання. З цього приводу суд зазначає, що розгляд будь-яких скарг або заяв по справі є невід'ємною складовою частиною судочинства при вирішенні яких суд не обмежений лише приписами процесуального закону, а повинен керуватися нормами діючого законодавства України, які підлягають застосуванню. Більш того, за переконанням суду, без встановлення наявності або відсутності факту припинення зобов'язання боржника, незважаючи на причини його виникнення, суд позбавлений можливості і вирішити по суті заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Розгляд даного питання у межах вирішення заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, навпаки, відповідає завданням господарського судочинства та принципу верховенства права.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи відсутність будь-яких обов'язків боржника ТОВ „Амікор” перед стягувачем (позивачем), що виникли із договору про відкриття кредитної лінії №71/13 від 27.08.2013р. (із урахуванням додаткових угод), із метою примусового виконання яких господарським судом був виданий наказ від 13.07.2015р. по даній справі, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої ТОВ „Амікор” заяви.
В результаті викладеного, наказ господарського суду Одеської області від 13.07.2015р. по справі №916/1937/15 про стягнення із ТОВ „Амікор” на користь ПАТ «Імексбанк» заборгованості у загальному розмірі 33 520 713,77 грн., слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 36, 37 Закону України „Про іпотеку”, ст. ст. 4, 509, 598 Цивільного кодексу України ст. ст. 86, 234, 328 ГПК України, суд, -
1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Амікор” (вх. № 2-3074/18 від 19.06.2018р.) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
2. Визнати наказ господарського суду Одеської області від 13.07.2015р. по справі №916/1937/15 про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю „Амікор” /67632, Одеська область, Біляївський район, с. Августівка, вул. Советська, 55, код ЄДРПОУ 33988771/ на користь публічного акціонерного товариства «Імексбанк» м. Одеса, пр-т. Гагаріна, 12-А, код ЄДРПОУ 20971504/ заборгованості по кредиту в сумі 125 500 000,00 грн., заборгованості за відсотками у сумі 16 016 449,41 грн., пені у сумі 6 908 088,77 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повний текст ухвали складено 02.07.2018р.
Суддя С.П. Желєзна