"19" червня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3242/17
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_2 - керівник
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест” (01011, м. Київ, пров. Кутузова, буд. №3)
до відповідача: ОСОБА_3 соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 8-А)
про стягнення 30 176,98 грн
Приватне акціонерне товариство “Фарлеп-Інвест” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_3 соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області заборгованість по відшкодуванню витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у розмірі 30 176,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
01 січня 2015р. між ПрАТ «Фарлеп - Інвест» (Позивач), в особі Південної філії та ОСОБА_3 соціальної політики Чорноморської міської ради (Відповідач) було укладено договір № ВО-72/02-П9 про відшкодування вартості робіт (послуг) за встановлення та користування індивідуальними квартирними телефонами громадянами згідно Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справі деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про прокуратуру”, “Про статус суддів”, “Про охорону дитинства”, що проживають у м. Іллічівськ.
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його -підписання і діє до 30 червня 2015р., або до повного виконання сторонами умов Договору. До зір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на діючих умовах, якщо 3 місяці до закінчення терміну його дії, жодна з Сторін не повідомила про намір розірвання договору.
ПрАТ “ФАРЛЕП-ІНВЕСТ” зазначає, що не отримувало будь-яких письмових повідомлень від відповідача про розірвання Договору, тому вважає умови Договору обов'язковими для обох Сторін.
Згідно п.1.2. гл.1 Договору Виконавець здійснює надання теле комунікаційних послуг (встановлення та користування квартирними телефонами) громадянам, що користуються пільгами згідно Законів України, визначених Договором.
Згідно пп.2.1.3. п.2.1. Договору Позивач зобов'язався надавати пільги за користування телефоном абонентам, які мають на них право згідно Законів України визначених у п.1.1.2. Договору, за місцем їх постійного проживання, згідно реєстрації.
Вищевказаний пункт Договору повністю кореспондується з нормами, визначеними ч.ч.1, 3 ст.63 Закону України “Про телекомунікації”, згідно яких телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Відповідно до п.3.1. Договору відповідач зобов'язався проводити оплату за надання пос луг, робіт (основних і додаткових) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця після підписання акту виконаних робіт.
На виконання умов Договору та вимог чинного законодавства України, позивач, як оператор телекомунікаційних послуг зв'язку, у період з 01.01.2016р. по 01.01.2017р. надавав пос луги зв'язку (користування телефоном та встановлення телефонів) населенню пільгових катего рій, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис ту” від 22.10.93 р. № 3551-ХІІ, Законом України “Про статус ветеранів військової служби, вете ранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціа льний захист” від 24.03.98р. N203/98-ВР, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.91р. №796-ХІІ, Законом України “Про охорону дитинства” від 26.04.01р. №2402-ІІІ та іншими.
Відповідно до умов Договору за вказаний період відшкодуванню витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення позивачу підлягала сума у розмірі 34 364,98 грн.
На виконання пп.2.1.4 п.2.1. Договору позивач щомісяця надавав відповідачу звіти (роз рахунки) витрат на відшкодування збитків, пов'язаних з наданням пільг, та акти звіряння роз рахунків.
Відповідач розрахунки приймав, акти звіряння погоджував (акти звіряння підписані представниками сторін та скріплені печатками).
Проте, в порушення умов Договору відповідач систематично не виконував своїх зо бов'язань щодо розрахунків за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення та не перерахував в повному обсязі кошти в рахунок компенсації витрат позивача за надання телекомунікаційних послуг громадянам на пільгових умовах.
Протягом 2016 року відповідач не перерахував позивачеві грошові кошти для відшкоду вання витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі.
Позивач зазначає, що відповідно до п.12 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за раху нок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету міністрів України “Про затвердження” від 04.03.02р. №256 перед бачено першочергове погашення кредиторської заборгованості за державними програмами со ціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року.
З врахуванням того, що відповідачем зобов'язання щодо сплати компенсації витрат за телекомунікаційні послуги, надані позивачем пільговим категоріям населення у 2016р. залишені без виконання, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 30 176,98 грн., позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2017р., позовну заяву приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест” було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Невінгловська Ю.М.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2018р. позовну заяву приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест” прийнято до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.03.2018р. провадження у справі №916/3242/17 за позовом приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест” до відповідача ОСОБА_3 соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення 30176,98 грн. було закрито.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2018р. апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Фарлеп-Інвест” було задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.03.2018 у справі № 916/3242/17 скасовано, справу №916/3242/17 передано на розгляд Господарського суду Одеської області.
Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2018р., справу №916/3242/17 було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.05.2018р. справу №916/3242/17 - прийнято до провадження, та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
18.06.2018р. на адресу Господарського суду Одеської області надійшло клопотання відповідача (вх.№2-3005/18) в якому останній просить суд залучити до участі у справі №916/3242/17 Чорноморську міську раду Одеської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи №916/3242/17 та подане відповідачем клопотання про залучення Чорноморської міської ради Одеської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки рішення в даній справі жодним чином не вплине на права та обов'язки Чорноморської міської ради Одеської області, у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2018р. у задоволенні клопотання (вх.№2-3005/18 від 18.06.2018р.) ОСОБА_3 соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору було відмовлено.
18.06.2018р. на адресу суду надійшов відзив на позов (вх.№2-3005/18), який судом до розгляду не прийнятий.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов наступних висновків:
Згідно до ст.ст.19, 20 ЗУ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики Виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Основні засади фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.
Розрахунки і обгрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону.
Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Залучення підприємствами, установами, організаціями соціально-культурного, житлово-комунального, побутового обслуговування, закладами охорони здоров'я та освіти коштів з додаткових джерел фінансування, не заборонених законом, не є підставою для зменшення бюджетного фінансування відповідно до нормативів.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 передбачено, що споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України від 28.02.1991 №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України від 23.03.2000 №1584-III "Про жертви нацистських переслідувань", Законом України від 26.04.2001 №2402-III "Про охорону дитинства”, Законом України від 24.03.1998 №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Механізм реалізації визначених законодавством України соціальних гарантій, зокрема отримання пільг з оплати послуг зв'язку, визначається Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 Порядком надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. № 389.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком Позивача.
При цьому в силу положень Конституції України та Законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати витрати підприємств, що надають такі послуги особам, які мають право на відповідні пільги.
Таким чином, надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Проаналізувавши матеріали справи, суд звертає увагу що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі 11/466, з огляду на положення частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а тому доводи викладені у відзиві на позовну заяву, не можуть вважатися підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати вартості телекомунікаційних послуг за період з 01.01.2016р. по 01.01.2017р. на загальну суму 30 176,98 грн. не виконані, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 30 176,98 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість, встановлена судом в розмірі 30 176,98 грн.
Суд, керуючись п.п.5 п.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Відповідно до п.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача обґрунтовані, підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, судові витрати у справі в сумі 3 362,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.13, 74, 78, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_3 соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 8-А, код ЄДРЮОФОПГФ 03194743) на користь приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест” (01011, м. Київ, пров. Кутузова, буд. №3, код ЄДРЮОФОПГФ 19199961) заборгованість по відшкодуванню витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у розмірі 30 176 (тридцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 98 коп., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 362 (три тисячі триста шістдесят дві) грн. 00 коп.
Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний тест рішення складено 02 липня 2018 р.
Суддя О.В. Цісельський