79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.07.2018р. Справа №914/762/18
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до відповідача: Львівського комунального підприємства “Центральне”, м. Львів,
предмет позову: стягнення 9 507,98 грн.,
підстава позову: порушення умов договору купівлі-продажу природного газу №1471/14-ТЕ-21 від 27.12.2013 року,
у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
25.04.2018 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського комунального підприємства «Центральне» про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних і пені в загальному розмірі 9 507,98 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання по договору купівлі-продажу природного газу №1471/14-ТЕ-21 від 27.12.2013 року.
Ухвалою суду від 02.05.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без судового засідання та без виклику сторін.
Ухвала про відкриття провадження отримана позивачем 07.05.2018 року, відповідачем - 07.05.2018 року, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
25.05.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
26.06.2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Суд зазначає, що згідно з ч.13 ст.8 ГПК України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Позивач стверджує, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору купівлі-продажу природного газу №1471/14-ТЕ-21 від 27.12.2013 року. Так, позивач стверджує, що ним на виконання вимог договору передано відповідачу природний газ на загальну суму 41 305,27 грн. Однак, відповідач виконував свої зобов'язання по оплаті несвоєчасно, у зв'язку з чим позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання, нараховано пеню - 3 276,92 грн., інфляційні втрати - 5 548,02 грн., 3% річних - 683,04 грн. У відповіді на відзив позивач заперечує позицію відповідача та не вважає за можливе застосувати згаданий відповідачем закон до правовідносин між сторонами з тих підстав, що відсутні докази включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що станом на 31.03.2015 року за поставлений природний газ відповідач розрахувався у повному обсязі, і станом на день набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII від 03.11.2016 року заборгованість перед позивачем була відсутня, у зв'язку з чим згідно з ч.3 ст. 7 вказаного Закону у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат і 3% річних.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
27.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (надалі по тесту рішення - позивач, згідно з договором - продавець) та Львівським комунальним підприємством “Центральне” (надалі по тесту рішення - відповідач, згідно з договором - покупець) укладено договір №1471/14-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.
Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційно діяльності).
Договором (п.6.1) сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень-грудень 2014 року, позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 41 305,27 грн.
Відповідно до інформації, що міститься у додатку до позовної заяви «Сальдо по підприємству за період 01.01.2014-31.10.2017» та з довідки по операціях за договором №1471/14-ТЕ-21 від 27.12.2013 року, а також не заперечується відповідачем, отриманий газ оплачувався відповідачем 04.11.2014 року в сумі 6 750,00 грн., 30.12.2014 року в сумі 4 800,00 грн., 30.01.2015 року в сумі 5 894,37 грн., 27.02.2015 року в сумі 7 262,85 грн., 8 837,15 грн., 31.03.2015 року в сумі 11 200,00 грн., тобто в загальній сумі 44 744,37 грн.
З розрахунку заборгованості також вбачається, що відповідачем фактично сплачено вартість природного газу за січень 2014 року в сумі 7 794,98 грн. лише 04.11.2014 року та 30.12.2014 року, за лютий 2014 року - 30.12.2014 року, 30.01.2015 року, 27.02.2015 року, за березень 2014 року - 27.02.2015 року, за квітень 2014 року - 27.02.2015 року, за жовтень 2014 року - 27.02.2015 року, за листопад 2014 року - 27.02.2015 року, за грудень 2014 року - 27.02.2015 року та 05.03.2015 року.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документарно не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №1471/14-ТЕ-21 від 27.12.2013 року купівлі-продажу природного газу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом вище, відповідно до пункту 4.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Зі встановлених вище обставин, які сторонами не заперечуються, вбачається прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань по своєчасні оплаті придбаного газу за актами січень-грудень 2014 року - до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу. Разом з тим підтверджено та не спростовано жодною зі сторін погашення всієї суми вартості поставленого позивачем газу, хоча і з простроченням.
Звертаючись із позовом у даній справі, позивачем нараховано відповідачу
по зобов'язаннях за січень 2014 року - 3% річних за період прострочення 15.02.2014 року-29.12.2014 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.03.2014 року-30.11.2014, пеню за період прострочення 15.02.2014 року-14.08.2014,
по зобов'язаннях за лютий 2014 року - 3% річних за період прострочення 15.03.2014 року-26.02.2015 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.04.2014 року-31.01.2015, пеню за період прострочення 15.03.2014 року-14.09.2014,
по зобов'язаннях за березень 2014 року - 3% річних за період прострочення 15.04.2014 року-26.02.2015 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.05.2014 року-31.01.2015, пеню за період прострочення 15.04.2014 року-14.10.2014,
по зобов'язаннях за квітень 2014 року - 3% річних за період прострочення 15.05.2014 року-26.02.2015 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.06.2014 року-31.01.2015, пеню за період прострочення 15.05.2014 року-14.11.2014,
по зобов'язаннях за жовтень 2014 року - 3% річних за період прострочення 15.11.2014 року-26.02.2015 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.12.2014 року-31.01.2015, пеню за період прострочення 15.11.2014 року-26.02.2015,
по зобов'язаннях за листопад 2014 року - 3% річних за період прострочення 16.12.2014 року-26.02.2015 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.01.2015 року-31.01.2015, пеню за період прострочення 16.12.2014 року-26.02.2015,
по зобов'язаннях за грудень 2014 року - 3% річних за період прострочення 15.01.2015 року-04.03.2015 року, інфляційні втрат за період прострочення 01.02.2015 року-28.02.2015, пеню за період прострочення 15.01.2015 року-04.03.2015, тобто за періоди з моменту виникнення прострочення по зобов'язаннях кожного місяця і до моменту повної оплати основного боргу, який остаточно був сплачений у березні 2015 року.
30.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII від 03.11.2016 року, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас частиною третьою статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).
Дана позиція висловлена Верховним судом у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 927/1152/16.
Згідно зі Статутом Львівського комунального підприємства “Центральне” одним із основних напрямків діяльності підприємства визначено надання населенню та власникам нежитлових приміщень житлових будинків послуг з теплопостачання та опалення приміщень та гарячого водопостачання відповідно до Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 року №1497. Придбання відповідачем природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками, визначена також договором купівлі-продажу природного газу (п.1.2).
Верховний суд у постанові від 22.02.2018 р. у справі №922/4355/14 вказав, що для правильного застосування положень Закону від 03.10.2016 N 1730-VIII, судами повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом від 03.10.2016 N 1730-VIII, а саме до 30.11.2016. Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону від 03.10.2016 N 1730-VIII, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 N 1730-VIII.
Наведені позиції спростовують заперечення позивача в частині відсутності підстав застосовувати положення Закону України №1730 до правовідносин між сторонами даного спору, зазначені у відповіді на відзив з посиланням на відсутність доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
З досліджених і описаних вище обставин справи вбачається, що до 30.11.2016 року заборгованість Львівського комунального підприємства “Центральне” по зобов'язаннях за січень-квітень 2014 року та жовтень-грудень 2014 року, за прострочення яких нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у даній справі, була погашена. Відповідно, наведене підтверджує відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум пені, 3% річних та інфляційних втрат в межах даної справи.
Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, перевіривши доводи позивача, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судовий збір, сплачений за подання відповідної позовної заяви, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02.07.2018 року.
Суддя Матвіїв Р.І.