Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
місто Київ
справа № 521/4802/14-ц
провадження № 61-6034св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Апеляційного суду Одеської областівід 14 січня 2016 року у складі колегії суддів: Гончаренко В. М., Комаровської Н. В., Короткова В. Д.,
У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 24 травня 2007 року № 11159231000 у сумі 54 377, 28 дол. США та суму сплаченого судового збору в розмірі 3 654, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 24 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір № 11159231000 про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення). Відповідно до умов зазначеного договору банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 56 200, 00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 24 травня 2020 року, згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12, 50 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 24 травня 2007 року укладений договір поруки № 116360. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 24 травня 2007 року укладений договір поруки № 116384.
Відповідач ОСОБА_3 допустив порушення строків погашення заборгованості, тому відповідачі солідарно повинні відшкодувати банку загальну заборгованість за кредитом, прострочену заборгованість за відсотками, пенею та штрафами. Станом на 24 березня 2014 року загальна сума заборгованості відповідачів склала 54 377, 28 дол. США.
Як на правову підставу позову банк посилався на статті 526, 543, 546, 553, 554, 1050, 1054 ЦК України.
Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення договорів поруки.
Відповідачі у своєму позові посилалися на те, що банк не мав права укладати із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 окремо між собою договори поруки, а зобов'язані були укласти спільний договір поруки. У договорі про надання споживчого кредиту не вказано, що на забезпечення кредитного договору укладаються договори поруки. Крім того, банк підвищив процентну ставку за користування кредитними коштами, які були надані за кредитним договором без згоди та повідомлення поручителів. Такі дії позивача не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують права відповідачів як споживачів банківських послуг.
Як на правові підстави позову ПАТ «УкрСиббанк» посилалось на статті 559,
1056-1 ЦК України.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року позов банку задоволено, стягнуто солідарно зі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 суму заборгованості за договором від 24 травня 2007 року № 11159231000 про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) у сумі 54 377, 28 дол. США, що за курсом НБУ станом на 24 березня 2014 року склало 554 457, 93 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення договорів поруки відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 1054 ЦК України відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань, зокрема у частині своєчасного погашення заборгованості за кредитом і нарахованими за ним відсотками, не виконав, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд керувався тим, що законом не заборонено укладення кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання, в цьому випадку поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, а тому не можна вважати поруку їхньою спільною відповідальністю. За таких обставин кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору окремо. Суд також зазначив, що банк згідно з умовами пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором). Отже, банком було змінено не обсяг відповідальності позичальника, а розмір процентної ставки, що передбачено умовами кредитного договору. У пункті 1.2 договорів поруки передбачено, що поручителям відомі всі умови кредитного договору і, уклавши ці договори, поручителі підтвердили, що повністю розуміють всі його умови, свої права й обов'язки та погоджуються з ними.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року апеляційну скаргу відповідачів задоволено частково; рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року скасовано; у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено; у задоволенні зустрічного позову про припинення договорів поруки відмовлено.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачами вимоги про дострокове повернення суми кредиту, що, у свою чергу, свідчить про те, що встановлена договором умова дострокового повернення кредиту не настала, тобто у позичальника та поручителів не виникло зобов'язання дострокового виконання кредитного договору, а у банку не виникло право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У зв'язку із зазначеним позов банку про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягає. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що банк не змінював діючої процентної ставки, а застосовував договірні санкції у випадку, коли відповідач порушував свої зобов'язання стосовно своєчасного погашення кредиту.
ПАТ «УкрСиббанк», не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, звернулось із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просило суд касаційної інстанції скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції. Заявник оскаржив рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості.
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що незалежно від реалізації банком права на зміну строку виконання основного зобов'язання, яке визначено умовами кредитного договору, за наявності законодавчо визначеного права (частина друга статті 1050 ЦК України) на стягнення частини позики, що залишилась, та відсотків, суд не мав правових підстав для відмови у позові внаслідок неотримання відповідачами вимоги про дострокове повернення суми кредиту. Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично не застосував матеріальну норму закону, яку повинен був застосувати.
У поданому відзиві відповідачі зазначили про необґрунтованість касаційної скарги, оскільки банком не дотримано процедури дострокового стягнення суми кредиту; також посилались на те, що банком не надано належного розрахунку суму заборгованості, не дотримано порядку реалізації права на збільшення процентів за кредитом. Відповідачі зазначили про неможливість банку одночасно стягувати заборгованість з позичальника та з усіх поручителів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження; ухвалою від 26 грудня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 05 лютого 2018 року.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту (із застосуванням ануїтетної схеми погашення) № 11159231000. Відповідно до умов зазначеного договору банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 56 200, 00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 24 травня 2020 року, згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12, 50 % річних.
Відповідно до умов кредитного договору погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, повернення суми кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 730 ,00 дол. США в день їх сплати.
У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 24 травня 2007 року № 11159231000, станом на 24 березня 2014 року у нього існувала заборгованість у загальному розмірі 54 377, 28 дол. США, що за курсом НБУ станом на 24 березня 2014 року склало 554 457, 93 грн, з яких: 43 485, 37 дол. США - заборгованість за простроченим кредитом; 9 529, 22 дол. США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 588, 21 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 774, 48 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.
У порядку забезпечення виконання зобов'язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 24 травня 2007 року укладено договір поруки № 116360, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_4 як поручитель поручилася за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору.
У порядку забезпечення виконання зобов'язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 24 травня 2007 року укладено договір поруки № 116384, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_5 як поручитель поручилася за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору.
У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 4.9 кредитного договору обов'язок позичальника достроково повернути банку у повному розмірі всю суму кредиту та повністю сплатити плату за кредит виникає в разі застосування банком права вимоги дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 12 договору.
Згідно з пунктом 12.1 договору повідомлення про дострокове повернення кредиту направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром на адресу позичальника, що вказана у договорі.
Отже, сторони договору встановили порядок, за умови дотримання якого у позичальника виникає обов'язок дострокового повернення боргу.
Судами встановлено, що банк на адресу відповідачів надсилав письмові вимоги від 18 лютого 2014 року № 30-11/9333, від 18 лютого 2014 року № 30-11/9334, від 28 лютого 2014 року № 30-11/9335 про дострокове повернення кредиту та інших платежів у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання.
Апеляційний суд, встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачами такої вимоги, дійшов висновку про те, що встановлена у договорі умова дострокового повернення кредиту не настала, тобто у позичальника та поручителів не виникло зобов'язання із дострокового виконання кредитного договору, а у банку не виникло право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася несплаченою.
Разом з тим згідно із приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Ці положення застосовуються до відносин за кредитним договором на підставі статті 1054 ЦК України.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року
№ 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про незаконність рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості за кредитом з огляду на відсутність доказів отримання відповідачами повідомлень про дострокове повернення кредиту є таким, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки способом повідомлення боржника є також й звернення банку до суду із відповідним позовом.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 1522/8930/12. Підстав відступити від цього правового висновку під час розгляду справи Верховним Судом не встановлено.
Враховуючи положення частини третьої статті 400 ЦПК України, згідно із якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
У пункті 1.3.2 кредитного договору сторони домовилися, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених у пункті 10.2. договору.
За змістом пункту 10.2 кредитного договору відповідно до вимог статті 651 ЦК України протягом дії цього договору банк відповідно до умов пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки у сторону збільшення у разі настання певних обставин, у тому числі, порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором).
У разі порушення позичальником кредитної дисципліни банк не пізніше ніж за
14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що зазначена у розділі 13 цього договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси; такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.
У разі незгоди із встановлюваним згідно з умовами цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за
7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку, виходив з обґрунтованості розрахунку суми заборгованості відповідачів перед банком, який, зокрема, обрахований з урахуванням підвищених відповідно до пункту 10.2 кредитного договору процентів за користування кредитом.
Втім, зважаючи на встановлені фактичні обставини у справі та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині застосованого розміру процентів є помилковими, спростовуються доказами, що досліджені судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, а також доводами сторін.
Задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не виконав вимог кредитного договору щодо сплати кредиту, відсотків та інших платежів. Проте судом не взято до уваги, що банк в односторонньому порядку згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком неодноразово змінював відсоткову ставку з 12, 5 % на 25, 00 %, не повідомивши про це належним чином позичальника та поручителя відповідно до процедур, визначених кредитним договором та договором поруки.
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин, Верховний Суд виходить із системного аналізу таких норм права.
Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Отже, якщо сторони кредитного договору досягли домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У спірних правовідносинах така процедура передбачена умовами пункту 10.2 кредитного договору.
За правилами частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
У разі підвищення банком відсоткової ставки з'ясуванню підлягають дотримання визначеної договором процедури підвищення відсоткової ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (чинних на момент зміни відсоткової ставки), рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.
З огляду на зазначене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такий же правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16.
Проте судом першої інстанції не встановлено, чи надсилав банк повідомлення про збільшення відсоткової ставки, чи вручено воно позичальнику, не досліджено періоду та дотримання процедури направлення такого сповіщення позичальнику.
Таким чином, суд першої інстанції без достатніх підстав зробив висновок про наявність підстав для обрахунку суми заборгованості з урахуванням збільшеної відсоткової ставки за кредитним договором, такий висновок є передчасним та ґрунтується на припущеннях.
Зважаючи на порушення банком процедури сповіщення позичальника щодо зміни відсоткової ставки, твердження про настання змін у кредитному договорі, що підлягають виконанню сторонами, є помилковими, а зміни - такими, що не настали. Розрахунок заборгованості, за яким відсоткова ставка за кредитним договором неодноразово збільшувалась до 25, 00 %, також є безпідставним.
Разом з тим судом першої інстанції не досліджено у системному аналізі та не надано правової оцінки графіка платежів за кредитним договором, який є додатком до нього, а також розрахунку заборгованості за цим кредитним договором, складеним банком з урахуванням зміни/без зміни відсоткової ставки та фактичними платежами боржника. Таким чином, суд не встановив належним чином розмір та наявність фактичної заборгованості відповідачів перед банком.
Окрім цього, згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає декілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.
Порука декількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.
За таких обставин кредитор, керуючись положеннями статті 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.
У справі, яка переглядається, предметом спору є окремі договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору.
З огляду на викладене й зважаючи на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-511цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини.
Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позов банку шляхом стягнення у солідарному порядку суми заборгованості зі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, не врахував наведених положень закону та дійшов посилкового висновку про можливість стягнення заборгованості у солідарному порядку з відповідачів.
Зважаючи на встановлення Верховним Судом порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час розгляду цієї справи, зокрема недослідження судами дотримання банком процедури зміни відсоткової ставки за кредитним договором, графіку платежів та розрахунку заборгованості, суд касаційної інстанції зробив висновок про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ПАТ «УкрСиббанк».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За правилами частин четвертої та п'ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо незаконності оскаржених судових рішень у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, у зв'язку із чим згідно з вимогами статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції справа у цій частині не переглядалась.
Під час нового розгляду суд має встановити наявність підстав для нарахування заборгованості за підвищеною відсотковою ставкою, у разі наявності таких з'ясувати дійсний її розмір та під час розгляду справи і ухвалення відповідного рішення урахувати положення закону щодо відсутності положень про солідарну відповідальність поручителів.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року в частині вирішення первісного позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» скасувати, справу направити в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик