Постанова
Іменем України
27 червня 2018 року
місто Київ
справа № 201/15122/15-ц
провадження № 61-17212св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач (заявник) - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2016 року у складі судді Черновського Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
(далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) просила суд визнати недійсним кредитний договір від 27 січня 2007 року № DNI0GK00000067.
В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що укладений між сторонами кредитний договір суперечить чинному законодавству, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банк не надав у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту за встановленою формою. Окрім цього, оспорюваний кредитний договір містить низку умов, які позивач вважає несправедливими.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання договору недійсним залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача.
Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що позивач у судові засідання, призначені на 25 травня 2016 року та 12 липня 2016 року, не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала. При цьому 30 червня 2016 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням її у відпустці. Суд першої інстанції урахував, що цивільна справа перебуває в провадженні суду тривалий час - з вересня 2015 року, а тому вважав подане клопотання необґрунтованим.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, діяв у порядку, встановленому законом, доводами апеляційної скарги не спростовано висновки суду першої інстанції, оскільки у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання суд відповідно до вимог процесуального закону залишив без розгляду позов ОСОБА_4 Суд також зазначив, що посилання апелянта у скарзі на те, що у порушення вимог закону районний суд проігнорував заяву представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку із її відпусткою, є необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що згідно з частиною третьою статті 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду без урахування поважності причин такої неявки. Крім того, відпустка представника не позбавляє позивача можливості самостійно брати участь у розгляді справи.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статей 169, 207 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Заявник стверджувала, що через канцелярію суду завчасно, 30 червня 2016 року, тобто за 12 днів до призначеного судового засідання її представником подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника у відпустці.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 17 квітня 2018 року.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 травня 2016 року позивач у призначене судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 59). ОСОБА_4 викликалася належним чином й у наступне судове засідання, призначене на 12 липня 2016 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, однак позивач повторно (вдруге поспіль) в судове засідання не з'явився.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з'явилася у судові засідання 25 травня 2016 року та 12 липня 2016 року, а доводи апеляційної скарги щодо неврахування клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку із її перебуванням у відпустці є необґрунтованими з огляду на встановлення факту повторної неявки сторони позивача. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що заяви про розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходило. Крім того, відпустка представника не позбавляє позивача можливості брати участь у розгляду справи самостійно.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статті 169, пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України, зробив обґрунтований висновок, що позивач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, повторно не з'явилася у таке судове засідання та від неї не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, у зв'язку з чим надав правильну оцінку повторній другій поспіль неявці належним чином повідомленого позивача як зловживання ним своїми процесуальними правами.
При цьому, процесуальний закон надає право суду залишати позов без розгляду у випадку повторної неявки позивача в судове засідання незалежно від причин його неявки, наявності чи відсутності поважних причин для такого.
Посилання заявника на пункт 2 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року є необґрунтованим, оскільки наведена норма процесуального закону встановлює обов'язок суду відкласти розгляд справи у разі першої неявки засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, сповіщених у встановленому порядку про дату, час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність обов'язку суду ураховувати поважність причин неявки сторони у судове засідання за умови повторної неявки сторони.
Верховний Суд не встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
За правилами пункту 3 частини першої, частини четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частиною третьої статті 169, пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.
З огляду на наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним та очевидним, а також не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області 09 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик