Постанова
Іменем України
27 червня 2018 року
м. Київ
справа № 204/4786/16-ц
провадження № 61-21604св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2016 року у складі судді Черкеза Д. Л. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 21 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого він передав відповідачу у позику гроші у сумі 160 000 доларів США. Пунктом 2 договору позики встановлений строк її повернення - до 01 жовтня 2015 року. Проте, в обумовлений у договорі строк грошові кошти відповідач не повернув. Він декілька раз письмово звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, але останній на них не реагує.
Вказував, що для забезпечення зобов'язань за вказаним договором позики, ОСОБА_3 передав йому у заставу музичні інструменти. Договором передбачені умови, за яких він має право реалізувати предмет застави у рахунок погашення заборгованості за позикою.
05 жовтня 2015 року за договором купівлі-продажу ним частково реалізована застава, яку надав відповідач, на суму 30 000 доларів США. При цьому недоотримана сума за договором позики від 01 жовтня 2012 року складає 130 000 доларів США.
Вважає, що оскільки позика була надана в іноземній валюті, то вона повинна бути повернута в еквіваленті у гривні, за офіційний курс Національного банку України на дату звернення з позовом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь суму боргу за договором позики від 01 жовтня 2012 року у розмірі 3 970 240 грн, а також судові витрати.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 3 225 507,48 грн (три мільйони двісті двадцять п'ять тисяч п'ятсот сім гривень, сорок вісім копійок).
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики від 21 жовтня 2012 року, позивач виконав своє зобов'язання, передавши відповідачу обумовлену ними суму коштів, а останній відмовляється повертати отримані ним кошти. З урахуванням часткової реалізації заставного майна позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у заявленому ним розмірі.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що заява відповідача про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є безпідставною, оскільки однорідних вимог між сторонами не виникало, зобов'язання щодо повернення грошових коштів, отриманих у позику, виникло тільки у відповідача перед позивачем на підставі договору позики. Доказів, які б свідчили про наявність будь-яких інших зобов'язань, договорів, які б могли бути підставою для зарахування зустрічних однорідних вимог, сторонами суду не надано. Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами склалися виключно договірні відносини щодо повернення відповідачем позики.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано, що його зобов'язання перед позивачем було припиненим унаслідок одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до положень статті 601 ЦК України.
Посилається, що суди безпідставно відмовили йому у витребуванні договору купівлі-продажу заставного майна від 05 жовтня 2015 року, оскільки позивач вказав про те, що воно було продано за 30 000 доларів США, у той час як воно коштує значно дорожче.
Вказує, що суд першої інстанції, розглядаючи його заяву про відвід судді, у порушення пункту 2 частини першої статті 210 ЦПК України не зазначив суть питання, що вирішується. Апеляційний суд взагалі не звернув увагу на доводи апеляційної скарги з приводу того, що заяву про відвід було розглянуто неправильно, оскільки, на думку відповідача, існували обставини для відводу судді.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких вказує, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які були у повному обсязі дослідженні та їм була надана належна оцінка судами.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що 01 жовтня 2012 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у позику грошові кошти на безвідсотковій основі у розмірі 160 000 доларів США, строком на три роки, до 01 жовтня 2015 року, а останній зобов'язався повернути грошові кошти у вказаний строк (а. с. 5).
10 вересня 2015 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_3 письмову вимогу про повернення позики у розмірі 160 000 доларів США, що підтверджується листом від 09 вересня 2015 року, фіскальним чеком та повідомленням про вручення поштового відправлення.
У зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, 06 жовтня 2015 року ОСОБА_1повторно направив найогоадресу письмову вимогу про повернення позики, що підтверджується експрес-накладною «Нової пошти» № 59000135270048 та фіскальними чеками.
Згідно вказаної вимоги позивач повідомив відповідача, що останній не повернув у строк до 01 жовтня 2015 року грошові кошти за договором позики від 01 жовтня 2012 року у розмірі 160 000 доларів США, у зв'язку з чим позивачем за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2015 року реалізована застава на суму 30 000 доларів США. При цьому недоотримана сума за договором позики від 01 жовтня 2012 року складає 130 000 доларів США. У зв'язку з чим ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_3 повернути йому 130 000 доларів США у найкоротший термін.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що на виконання договору позики від 21 жовтня 2012 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 обумовлену суму позики, а останній своїх зобов'язань щодо повернення коштів не виконав. Оскільки за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 була реалізована застава на суму 30 000 доларів США, то з ОСОБА_3 на його користь підлягає стягненню 130 000 доларів США.
Частина перша статті 601 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час розгляду судами справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що зобов'язання відповідача перед позивачем було припиненим унаслідок одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до положень статті 601 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо припинення зобов'язання зарахуванням, є безпідставними.
Суди правильно вказали, що ОСОБА_3не надано належних доказів виникнення у сторін однорідних вимог, оскільки зобов'язання щодо повернення грошових коштів, отриманих у позику, виникло тільки у відповідача перед позивачем.
Суд вірно відхилив посилання відповідача про наявність зобов'язань позивача перед ним щодо повернення застави, переданої у якості забезпечення виконання договору позики від 01 жовтня 2012 року, оскільки передача рухомого майна у якості застави, не є зобов'язанням у розумінні статті 509 ЦК України, а є забезпеченням виконання зобов'язання за вказаним договором позики, у зв'язку з чим будь-яких зустрічних зобов'язань позивача перед відповідачем не виникало, тому підстав для припинення зобов'язання за договором позики на підставі статті 601 ЦК України немає.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на неправильне вирішення судом першої інстанції заяви про відвід судді та порушення принципу змагальності.
Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Разом з тим, положеннями частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд має право сприяти сторонам у здійсненні ними своїх процесуальних прав та пропонувати надати ті, чи інші докази за необхідності повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому посилання відповідача на упередженість судді суду першої інстанції та наявність обставин, які викликають сумніви в його об'єктивності, є безпідставними.
Колегією суддів не встановлено процесуальних порушень при розгляді судом заяви відповідача про відвід судді, яка була розглянута судом відповідно до вимог статей 20, 23-24 ЦПК України 2004 року.
Суд бере до уваги посилання касаційної скарги на те, що апеляційним судом не було надано оцінку доводам апеляційної скарги з приводу розгляду судом першої інстанції заяви про відвід, проте вказане порушення процесуального права не є підставою для скасування правильного по суті, законного та справедливого рішення (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами того, що заставне майно, яке було продане позивачем за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2015 року за 30 000 доларів США, коштує значно дорожче фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Отже, вирішуючи спір, суди повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, дослідили усі наявні у матеріалах справи докази, правильно встановили правовідносини, що склалися між сторонами та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за договором позики від 21 жовтня 2012 року в частині повернення коштів не виконав.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф.Хопта
Ю. В.Черняк