Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 310/4334/15-ц
провадження № 61-16159св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року у складі судді Троценко Т. А. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Осоцького І. І., Кухаря С. В., Панкеєва О. В.,
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), у якому просив визнати кредитний договір удаваним в частині зазначення позичальника з моменту його укладення, визнати позичальником за цим кредитним договором ОСОБА_6
Позовна заява мотивована тим, що 19 вересня 2006 року між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 14 % річних строком користування до 19 червня 2016 року. У рахунок забезпечення повернення кредитних коштів між банком та ОСОБА_7 19 червня 2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належна ОСОБА_7 однокімнатна квартира АДРЕСА_1 у м. Бердянську Запорізької області.
Вважає, що укладений між ним та банком кредитний договір є удаваним в частині зазначення його позичальником, оскільки кредит в розмірі 30 000 доларів США був отриманий на прохання ОСОБА_6 зі згоди на це працівників банку. Одразу після отримання кредитних коштів він передав їх ОСОБА_6, який розпорядився ними на свій розсуд.
Вказані обставини встановлено вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року, яким ОСОБА_6 визнано винним за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України.
Кредитний договір в частині зазначення позичальника був підробленим, усі дії позичальника виконував ОСОБА_6, про що було відомо працівникам банку. Також ОСОБА_6 написав ОСОБА_3 листа, у якому гарантував повернення кредитних коштів банку. Таким чином, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано кредитний договір, укладений 19 вересня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, удаваним в частині зазначення позичальника з моменту його укладення. Визнано позичальником за кредитним договором, укладеним 19 вересня 2006 року, ОСОБА_6
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при укладенні кредитного договору між ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» та ОСОБА_3 волевиявлення сторін було направлено на отримання кредитних коштів саме ОСОБА_6, про що було відомо усім сторонам угоди. Головним елементом договору є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
У лютому 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що кредитним договором не обумовлена обставина, що при укладенні кредитного договору між банком та ОСОБА_3 волевиявлення сторін було направлено на отримання кредитних коштів саме ОСОБА_6 Крім того, після отримання кредитних коштів ОСОБА_3 міг розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки банк видав кошти на споживчі потреби позивача. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Крім того, відповідно до статті 235 ЦК України суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Позов про визнання кредитного договору удаваним правочином не містить фактичних та правових підстав для його задоволення, оскільки по своїй суті дії позивача спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання умов кредитного договору.
У квітні 2016 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у яких позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 квітня 2018 року справу № 310/4334/15-ц передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що 19 вересня 2006 року між ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 14 % річних строком користування по 19 вересня 2016 року.
У рахунок забезпечення повернення кредитних коштів між банком та ОСОБА_7 19 вересня 2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 у м. Бердянську Запорізької області.
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року, який набрав законної сили 30 січня 2015 року, ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Зокрема, вироком встановлено, що сторонам кредитного договору було відомо, що отримання кредиту ОСОБА_3 було ініційовано саме ОСОБА_6 для наступного передання грошей ОСОБА_5 За усною домовленістю з ОСОБА_3 ОСОБА_6 обіцяв виплачувати кредит протягом 10 років, що він і робив, здійснюючи періодичні платежі. Цей факт також підтверджено розпискою ОСОБА_6
Відповідно до пункту 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
У разі встановлення, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (частина перша статті 235 ЦК України). Отже, в даному випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 підтвердив укладення саме кредитного договору і отримання ним особисто кредитних коштів. Подальші його дії щодо передання отриманих в кредит коштів ОСОБА_6 та часткове погашення кредиту ОСОБА_6 не свідчать про удаваність правочину.
Висновок про те, що при укладенні кредитного договору волевиявлення сторін було спрямовано на отримання кредитних коштів саме ОСОБА_6, про що було відомо усім сторонам договору, є помилковим.
Суд не навів підстав та мотивів вважати, що про такі дії з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було відомо ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Суд зауважує, що обставини, з якими позивач поєднує підстави для визнання удаваним кредитного договору в частині зазначення позичальника з моменту його укладення, а саме: отримання на прохання ОСОБА_6 кредиту та передання йому коштів, з підставами, визначеними статтею 235 ЦК України, є взаємовиключними. ОСОБА_3 не зазначив і суд не встановив, який саме правочин сторони приховали при укладенні кредитного договору.
Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але судом зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон, судові рішення відповідно до положень статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
За таких обставин, ураховуючи положення пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України, частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та скасування рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6 про визнання кредитного договору удаваним в частині зазначення позичальника з моменту його укладення та визнання позичальником відмовити.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанції втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ.Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат В. П. Курило