Постанова
Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа № 174/404/16-ц
провадження № 61-11601св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Державне підприємство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у складі судді Шаповала Г. І. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Калиновського А. Б., Єлізаренко І. А., Куценко Т. Р.,
У липні 2016 року Державне підприємство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» посилалося на те, що 31 березня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади майстра зміни залізничного цеху Філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» з підстав, передбачених пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При звільненні з відповідачем було проведено розрахунок, в тому числі виплачено вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі 6 188 грн 60 коп. Нарахування та виплата вказаної допомоги проводиться виключно під час звільнення працівника. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року у справі № 174/250/16-ц ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 01 квітня 2016 року. Вихідна допомога у розмірі 6 188 грн 60 коп. є безпідставно набутою відповідачем і такою, що підлягає поверненню відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Єдиною підставою для задоволення позовної заяви відповідача про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу була відсутність погодження його звільнення з профспілковою організацією. Філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» не мала змоги отримати таке погодження, оскільки станом на 31 березня 2016 року у неї не було інформації про членство ОСОБА_1 у будь-якій профспілковій організації, зокрема і в Первинній профспілці «Свободу праці» ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - ПП «Свободу праці»). ОСОБА_1 умисно не повідомив про своє членство в ПП «Свободу праці» для того, щоб мати можливість в судовому порядку оскаржити дії Філії щодо його звільнення та безпідставно отримати додаткові кошти.Враховуючи викладене, ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму безпідставно набутих коштів у розмірі 6 188 грн 60 коп.
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати у справі в сумі 1 378 грн покладено на позивача.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів про виплату підприємством вихідної допомоги ОСОБА_1 не добровільно або внаслідок лічильної (рахункової) помилки або внаслідок недобросовісності з боку відповідача.
У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», яке є правонаступником ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просило скасувати ці судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що отримані відповідачем грошові кошти були набуті саме внаслідок його недобросовісності. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року у справі № 174/250/16-ц було встановлено, що звільнення відповідача проведено позивачем без погодження з профспілковою організацією. Оскільки на час прийняття наказу про звільнення у позивача була відсутня інформація про членство ОСОБА_1 у будь-якій профспілковій організації, то позивачем було цілком правомірно прийнято рішення про його звільнення з 31 березня 2016 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України без погодження з будь-якою профспілковою організацією. Про те, що відповідач є членом профспілки позивач дізнався з листа ПП «Свободу праці» від 15 квітня 2016 року. Під час ознайомлення з наказом від 31 березня 2016 року № 164 ОСОБА_1 не спростував зазначених у ньому даних про те, що він не є членом профспілки. Тобто відповідач умисно не повідомив позивача про своє членство у ПП «Свободу праці» для того, щоб мати можливість в судовому порядку оскаржувати його дії щодо звільнення та безпідставно отримати додаткові кошти, що свідчить про недобросовісність відповідача.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
У березні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу і просив її відхилити, посилаючись на те, що позивачу було відомо про його членство у профспілковій організації, що встановлено рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року у справі № 174/250/16-ц. Звільнення його з роботи було визнано незаконним.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
28 лютого 2018 року справу № 174/404/16 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у Філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» за безстроковим трудовим договором, а з 03 жовтня 2014 року - на посаді майстра зміни залізничного цеху транспортно-експедиційного управління.
Наказом від 31 березня 2016 року № 164 позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України з виплатою йому вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку на підставі статті 44 КЗпП України в сумі 6 188 грн 60 коп. та компенсації за невикористані дні відпустки.
Згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36та пунктах 1, 2 і 6 статті 40цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року у справі № 174/250/16-ц позов ОСОБА_1 до ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», третя особа - ПП «Свободу праці», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра зміни транспортно-експедиційного управління залізничного цеху у Філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» з 01 квітня 2016 року. Стягнуто з ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8 562 грн 40 коп. без урахування податку на доходи та обов'язкові збори. Вказаним рішенням встановлено, що листом від 11 березня 2016 року ОСОБА_1 повідомив Філію «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про те, що він є членом профспілки і зміна істотних умов трудового договору, оплата праці працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попереднього згодою виборного профспілкового органу, членом якого він є. ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» при скороченні посади ОСОБА_1 не зверталося за отриманням згоди на його звільнення до ПП «Свободу праці», чим порушило права працівника.
Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наказом ДП «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» від 03 червня 2016 року № 470-17 на виконання рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року у справі № 174/250/16-ц скасовано наказ від 31 березня 2016 року № 164 про звільнення ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра зміни залізничного цеху транспортно-експедиційного управління з 01 квітня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зі змісту цієї норми матеріального права вбачається, що зобов'язання у зв'язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності сукупності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.
Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
У статті 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача.
Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.
Тобто відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.
Грошова виплата (мінімальний розмір вихідної допомоги, передбачений статтею 44 КЗпП України), що є предметом спору, у справі, яка переглядається, відповідно до положень пункту 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5, не відноситься до заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї, однак є допомогою, а отже на неї поширюються дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України.
Тому вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок розрахункової помилки з її боку або недобросовісності з боку набувача.
Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншої особи, несумлінне ставлення до власних обов'язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що грошові кошти ОСОБА_1 виплачені роботодавцем добровільно як вихідна допомога, а в діях працівника відсутні ознаки недобросовісності, тому відсутні передбачені статтею 1215 ЦК України підстави для їх повернення.
Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що єдиною підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі була відсутність погодження його звільнення з профспілковою організацією, про своє членство у якій він навмисно не повідомив, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Той факт, що працівник під час звільнення не повідомив роботодавця про своє членство у профспілці, не можна вважати недобросовісною поведінкою, яка вплинула на виплату йому вихідної допомоги, оскільки він не міг заздалегідь знати, що наказ про його звільнення буде в подальшому скасовано судом.
Відповідача було звільнено з посади майстра зміни залізничного цеху транспортно-експедиційного управління за пунктом 6 статті 36 КЗпП України на підставі наказу від 31 березня 2016 року № 164.
Така підстава звільнення вказує на неможливість відповідача жодним чином впливати (діями чи бездіяльністю) на прийняття роботодавцем відповідного рішення (на противагу такій причині звільнення як прогул, або звільнення за ініціативою робітника). Вихідна допомога була нарахована працівнику автоматично у зв'язку із звільненням та не потребувала від нього якихось додаткових дій, які можна було б вважати недобросовісними.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» залишити без задоволення.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
О. В. Ступак
Г. І. Усик