Постанова
Іменем України
27 червня 2018 року
м. Київ
справа № 663/2480/15-ц
провадження № 61-23165св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
представник позивача - Іванюк ТетянаМиколаївна,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 08 листопада 2016 року, у складі судді Кустова О. Ю., та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2017 року, у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «ДельтаБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 139 638 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 116 931,80 грн, сума заборгованості за відсотками - 22 706,20 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 74,8 кв. м, в тому числі житловою площею - 49,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,1896 га по АДРЕСА_2, що належать іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24 жовтня 2002 року приватним нотаріусом Скадовського РНО Вербовським В. М., шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку.
Позов мотивовано тим, що 25 квітня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та
ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 13 000 доларів США з розрахунку 13,5% річних за користування кредитом на строк до 24 квітня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_5 за договором іпотеки від 25 квітня 2007 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 74,8 кв. м, в тому числі житловою площею - 49,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,1896 га по АДРЕСА_2.
08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АКІБ «УкрСиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило АКІБ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АКІБ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку із чим, станом на 31 липня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 139 638 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 116 931,80 грн, сума заборгованості за відсотками - 22 706,20 грн.
В рахунок погашення вказаної заборгованості банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 08 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із використанням правового механізму, визначеного частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки положенням іпотечного договору передбачено відповідне застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекою, згоду іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, позасудовий порядок набуття іпотекодержателем права власності. Умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання за іпотекодержателем права власності, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «ДельтаБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Набуття іпотекодержателем права власності на іпотечне майно ототожнюється із способом звернення стягнення, та, за умови його закріплення у договорі, іпотекодержатель має право вимагати застосування його судом.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач вказує на її необґрунтованість, у зв'язку із чим просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом установлено, що 25 квітня 2007 року між АКІБ «УкрсСиббанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 13 000 доларів США, строком до 24 квітня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 25 квітня 2007 року між АКІБ «УкрсСиббанк» та укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 74,8 кв. м, в тому числі житловою площею - 49,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,1896 га
На підставі укладеного 08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрсСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, до останнього перейшло право вимоги за укладеним з ОСОБА_5 кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 31 липня 2015 року склала
139 638 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 116 931,80 грн, сума заборгованості за відсотками - 22 706,20 грн.
Звернувшись до суду з даним позовом, ПАТ «Дельта банк» просив звернути стягнення на житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_2.
Згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до пункту 4.6 стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотеко держателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку».
У розділі 5 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Зазначеними умовами договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передачі права власності на предмет іпотеки або отримання права на продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавця, але на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, раніше набуте на законних підставах.
Стаття 33 цього Законупередбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (№ 14-38цс18).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли до правильного висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
При цьому, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів. При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 08 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В.Пророк
І. М.Фаловська