Постанова
Іменем України
25 червня 2018 року
м. Київ
справа № 624/115/17-ц
провадження № 61-26703св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Насіннєве»
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Насіннєве» (далі - ПрАТ «Насіннєве») про розірвання договору оренди земельних ділянок.
Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Насіннєве» (далі - ВАТ «Насіннєве»; в подальшому назву змінено на приватне акціонерне товариство «Насіннєве») та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі строком на 10 років, відповідно до умов якого остання передала відповідачу належну їй на праві власності земельну ділянку площею 4,6545 га, яка знаходиться на території Чапаєвської селищної ради Кергичівського району Харківської області. Цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, яка є матір'ю позивача, померла.
Позивачем успадковано дану земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Маючи намір особисто обробляти земельну ділянку, ОСОБА_4 звернувся з письмовою заявою до відповідача про розірвання договору оренди.
Відповідач відмовився надати згоду на дострокове розірвання договору, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 01 червня 2017 року, у складі судді Куст Н. М., позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 27 червня 2008 року, що був укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Насіннєве». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пунктом 40 спірного договору передбачено, що в разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, договір підлягає зміні або розірванню. У зв'язку із цим, суд дійшов висновку про досягнення між сторонами договору згоди стосовно того, що настання такого юридичного факту, як перехід права власності до іншої особи, - тягне за собою зміну або розірвання всього договору, а не окремих його умов.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 01 червня 2017 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що уклавши додаткову угоду від 14 серпня 2015 року, сторони скористались правом, передбаченим умовами спірного договору, щодо зміни його умов. Зазначене вказує на відсутність підстав для дострокового розірвання спірного договору.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на помилковість висновку апеляційного суду, що зміна однієї умови договору, передбаченої пунктом 5, є реалізацією його прав, як нового власника земельної ділянки, та безпідставність встановлення тієї обставини, що сторонами погоджено решту умов спірного договору.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства із повним з'ясуванням обставин справи та наданням належної оцінки усім доказам. А тому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні даних правовідносин, передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Водночас, судом установлено, що у пункті 40 договору оренди землі сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.
За змістом статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Установлено, що 14 серпня 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 27 червня 2008 року та внесено зміни до пункту 9 даного договору, що стосується орендної плати, шляхом викладення його у новій редакції (а. с. 66). Зі змісту вказаної додаткової угоди вбачається, що вона стає невід'ємною частиною спірного договору. Вказане дає підстави для висновку, що укладення додаткової угоди до договору свідчить про схвалення сторонами умов спірного договору, а отже про визнання позивачем факту його укладення.
У зв'язку із наведеним, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи з відповідачем додаткову угоду про зміну умов спірного договору, ОСОБА_4 реалізував своє право на його зміну, що передбачена пунктом 40 даного договору, а отже відсутні підстави для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків апеляційного суду та їх невідповідність обставинам справи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В.Пророк
І. М.Фаловська