Постанова
Іменем України
27 червня 2018 року
м. Київ
справа № 753/13705/13-ц
провадження № 61-6015св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2015 року у складі судді Сухомлінова С. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що у травні 2012 року сторони уклали договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача 655 385 грн, що на той час було еквівалентно 82 000 доларів США, і зобов'язався повернути позику до 01 червня 2013 року. Відповідач частково повернув суму позики, а тому повинен також сплатити 60 938,50 грн штрафу та 3 % річних у сумі 36 563,10 грн.
Збільшивши під час розгляду справи позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з відповідача 1 787 173,42 грн основної заборгованості, 60 983,50 грн штрафу та 407 069,18 грн штрафних відсотків, а всього - 2 209 578,03 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2 209 578 грн 68 коп. заборгованості та 3 654,00 грн судових витрат.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2015 року, ухвалено нове рішення у справі. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму заборгованості за договором позики у розмірі 1 670 039,15 грн, суму штрафу у розмірі 60 708 грн, суму штрафних відсотків у розмірі 470 490,87 грн, що разом становить 2 201 238,02 грн. Вирішено питання щодо судового збору.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом ухвалено судове рішення під тиском, тобто порушено принцип незалежності та безсторонності суду, а тому вказане судове рішення, на думку скаржника, є необ'єктивним. Скаржник вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 8, 55, 129 Конституції України; статей 4, 6, 10, 12, 74, 76, 169 ЦПК України 2004 року; статей 12, 81, 83, 84, 367 ЦПК України, оскільки суд не повідомив його належним чином про час та місце розгляду справи, внаслідок чого він не був присутнім особисто в судових засіданнях, а також не мав представника, а тому не володів інформацією щодо судових засідань, був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, надавати пояснення та відповідні докази. Вказані порушення, на думку скаржника, призвели до неправильного вирішення справи. Крім того, зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання його представника про витребування доказів та допит свідків. Також суди не дослідили всіх обставин справи та припустилися помилки щодо незастосування пункту 6 договору позики від 1 травня 2012 року та норм ЦК України, а саме: статей 598, 610, 611, 615, 651, 653, 654. Разом із тим вважає помилковими висновки судів щодо визначення розміру заборгованості.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд установив, що згідно з пунктом 7 укладеного між сторонами у справі договору позики, у разі порушення термінів сплати боргу, передбачених пунктом 3 (місячний платіж), позикодавець має право вимагати, а позичальник зобов'язаний повернути всю суму боргу у місячний строк та виплатити штраф у розмірі 10 відсотків від залишку боргу.
Пунктом 11 договору передбачено, що в разі коли позичальник своєчасно не поверне позикодавцю позику згідно з визначеним пунктом 8 договору строком (до 01 червня 2013 року), він зобов'язаний сплатити суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 0,1 % від неповернутої суми позики за кожен день прострочки повернення боргу.
Також установлено, що в пункті 1 договору визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, зокрема зазначено, що сума позики в розмірі 655 385 грн на момент підписання договору складає 82 000 доларів США за офіційним курсом НБУ (1 долар = 7,9925 грн).
Апеляційний суд на підставі зібраних у справі доказів вважав установленим, що за період дії договору позики відповідач здійснив наступні платежі: 05 серпня 2012 року на суму 10 000 грн; 04 вересня 2012 року на суму 10 000 грн; 01 жовтня 2012 року на суму 20 000 грн; 02 листопада 2012 року на суму 6 000 грн. Останній платіж 02 листопада 2012 року склав суму не 6 000 грн, а 8 300 грн, що підтверджується наявною у справі банківською випискою (т. 2, а. с. 50). Таким чином, залишок суми заборгованості без перерахунку на зміну курсу іноземної валюти та всіх нарахувань складає суму у розмірі 607 085 грн.
Відповідно до вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 610 ЦК України установлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо часткової виплати заборгованості за договором апеляційний суд правильно взяв до уваги.
Натомість апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги відповідача щодо припинення боргових зобов'язань у зв'язку з порушенням та невиконанням пункту 6 укладеного між сторонами договору позики від 01 лютого 2012 року, зазначивши, що вказаним пунктом договору передбачено, що у разі розголошення позикодавцем умов цього договору та будь-яких інших фінансових домовленостей, окрім випадку неналежного виконання позичальником умов договору, сторони погоджуються на розірвання цієї угоди, припинення будь-яких фінансових зобов'язань та вважають зобов'язання за договором виконаними. Однак, як установив суд, у справі, що розглядається, має місце невиконання позичальником умов договору, що за вказаним пунктом не вважається розголошенням, передбаченим сторонами. За таких обставин, безпідставними є аналогічні за змістом доводи касаційної скарги відповідача.
Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове судове рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Судове рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам процесуального права щодо законності й обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог ЦПК України не належить до повноважень касаційного суду.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення норм процесуального права щодо неналежного його повідомлення про час та місце розгляду справи -не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки ОСОБА_5 був повідомлений належним чином про день, час та місце слухання призначене на 29 вересня 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 2 а.с. 13-14). Крім того, ОСОБА_5 був присутній у судовому засіданні 13 листопада 2017 року та був повідомлений про наступне судове засідання, призначене на 22 січня 2018 року, що підтверджується його розпискою (том 2 а.с. 94).
Касаційний суд вважає відсутніми підстави для висновків про необ'єктивність розгляду справи апеляційним судом у зв'язку з втручанням у діяльність суду, оскільки, сам по собі факт втручання у діяльність суду не свідчить про необ'єктивність суду під час постановлення оскаржуваного рішення. При цьому судом враховано, що у своєму рішенні «Газета Україна-центр» проти України» Європейський суд з прав людини наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб'єктивного і об'єктивного критеріїв. У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.
Заявником не наведено у касаційній скарзі обставин, які б викликали сумнів у неупередженості та об'єктивності суду апеляційної інстанції.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний Г. І. Усик