Постанова
Іменем України
25 червня 2018 року
м. Київ
справа № 523/1974/16-ц
провадження № 61-24315св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Суворовський відділ Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2016 року, у складі судді Середи І. В., та ухвалу апеляційного суду Одеської області
від 26 жовтня 2016 року, у складі колегії суддів: Фальчука В. П., Кравця Ю. І.., Комлевої О. С.,
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час розгляду Суворовським районним судом м. Одеси позовної заяви ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, яка в подальшому ухвалою суду від 25 вересня 2012 року залишена без розгляду,
ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом про стягнення з
ОСОБА_4 аліментів на утримання їх неповнолітнього сина.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року з позивача стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1070 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Після залишення місцевим судом позовної заяви ОСОБА_4 про розірвання шлюбу без розгляду, сторони знову стали проживати однією сім'єю. Впродовж спільного проживання позивач утримував сім'ю, оплачував комунальні послуги, купував для сина та дружини речі, купував усе необхідне для підготовки сина до школи. Аліменти в примусовому порядку не стягувалися.
На момент звернення до суду із даним позовом, у зв'язку із неможливістю спільного проживання з відповідачем, ОСОБА_4 знову звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу.
23 січня 2016 року державним виконавцем Суворовського ВДВС ОМУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 12 січня 2016 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 1070 грн щомісячно .
Відповідно до розрахунку державного виконавця, борг по сплаті аліментів станом на 22 січня 2016 року склав 38 520 грн.
Посилаючись на те, що відповідач умисно, з корисливих міркувань, не пред'являла до виконання виконавчий лист, позивач звернувся до суду з вимогою звільнити його від сплати вказаної заборгованості по аліментам.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Звільнено
ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментам в розмірі
38 520 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю поважної причини для непред'явлення відповідачем виконавчого листа до виконання. Із встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що сторони проживали спільно та позивач приймав участь у матеріальному забезпеченні сім'ї та дитини, виконавчий лист про стягнення аліментів на дитину не пред'являвся без поважних причин, що дало суду підстави для звільнення позивача від сплати нарахованої суми заборгованості по аліментам.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що протягом терміну нарахування заборгованості, відповідач не отримувала виконавчий лист, а отже і не могла його пред'явити до виконання. Вказане, на думку заявника, обґрунтовує неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 197 СК України (в редакції, чинній на момент здійснення відповідної процесуальної дії).
У запереченні на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів касаційної скарги, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Установлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року з позивача стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1070 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
12 січня 2016 року ОСОБА_5 вперше було видано виконавчий лист за зазначеним рішенням. 22 січня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого листа (а. с. 8, 9).
За розрахунком, здійсненим 25 січня 2016 року державним виконавцем, сума заборгованості ОСОБА_4 по сплаті аліментів за період
з 22 січня 2013 року по 22 січня 2016 року становить 38 520 грн (а. с. 10).
Відповідно до частини третьої статті 197 СК України (в редакції, чинній на момент здійснення відповідної процесуальної дії) суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Згідно із положенням частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як на поважну причину непред'явлення виконавчого листа до виконання, відповідач посилалася на її необізнаність про необхідність звернення до виконавчої служби. Інших поважних причин непред'явлення виконавчого листа до виконання ОСОБА_5 не наведено.
Враховуючи наведене, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позов, так як виходив із того, що про рішення суду щодо стягнення аліментів відповідачу було відомо 13 вересня 2012 року, але вона не пред'явила виконавчий лист до виконання за відсутності поважних причин.
Доводи касаційної скарги заявника стосовно того, що факт неотримання нею виконавчого листа обґрунтовує неможливість застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, положень частини третьої статті 397 СК України, аналогічні аргументам апеляційної скарги, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують.
Наведені в касаційній скарзі доводи колегією суддів відхиляються, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В.Пророк
І. М.Фаловська