Постанова
Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа № 127/21719/16-ц
провадження № 61-14660св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С.П.,
учасники справи:
позивач (відповідач) - ОСОБА_4,
відповідач (позивач) - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року у складі судді Вохмінової О. С. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року в складі колегії суддів: Медвецького С. К., Марчук В. С., Оніщука В. С.,
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні.
Позовна заява мотивована тим, що сторони справи з 12 вересня 1995 року до 02 серпня 2016 року перебували у шлюбі, 28 квітня 1997 року в них народився син.
У період шлюбу, 04 листопада 2009 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_1. При цьому квартира належить сторонам справи на праві спільної часткової власності, частки є рівними.
ОСОБА_4 стверджувала, що реальний виділ належної ОСОБА_5 частки згаданої квартири є технічно неможливим, спільне користування цим майном неможливе у зв'язку з тим, що її колишній чоловік постійно влаштовує конфліктні ситуації, ображає її нецензурної лайкою, псує меблі, шкодить їй та їх сину.
Разом із тим, зазначала, що припинення права власності відповідача на частку спірної квартири не завдасть йому істотної шкоди, оскільки за кошти, отримані як компенсація за таке припинення, він зможе придбати однокімнатну квартиру.
На підставі викладеного позивач просила припинити право власності ОСОБА_5 на ? частку квартири АДРЕСА_2 та визнати за нею право власностіна цю частку, а також стягнути з ОСОБА_5 на її користь судові витрати.
У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення вартості ? частки квартири.
Позовна заява мотивована тим, що з 12 вересня 1995 року до 02 серпня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, в якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5
За період шлюбу вони придбали рухоме і нерухоме майно та за рахунок спільних коштів подружжя на ім'я ОСОБА_4 був відкритий депозитний рахунок у Вінницькому відділенні банку «UniCreditBank» на суму, що перевищує 100 000,00 грн, якими ОСОБА_4 має можливість розпоряджатись на власний розсуд та отримувати відсотки.
ОСОБА_5 також зазначав, що в 2009 році він продав належну йому на праві особистої приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 35 487,00 дол. США. За отримані кошти він придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 вартістю 40 510,00 дол. США. При цьому право власності на ? частку цієї квартири було зареєстроване за ОСОБА_4 формально.
У зв'язку з цим ОСОБА_5 стверджував, що ОСОБА_4 повинна відшкодувати йому вартість ? належної їй частки спірної квартири - 20 255,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 лютого 2017 року становить 548 505,40 грн.
Крім того, зазначав, що має право на ? частину грошових коштів, які було внесено на ім'я ОСОБА_4 в 2011-2012 роках на депозитний рахунок у Вінницькому відділенні банку «UniCreditBank» на загальну суму, що перевищує 100 000,00 грн, разом з нарахованими відсотками за депозитом.
З огляду на викладене ОСОБА_4 просив визнати спільним майном подружжя грошові кошти, які були внесені на депозитний рахунок, відкритий в 2011 - 2012 роках у Вінницькому відділенні банку «UniCreditBank» на ім'я ОСОБА_4 з нарахованими відсотками за депозитом, визнати за ним в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на ? частину зазначених коштів, а також стягнути з ОСОБА_4 на його користь 548 505, 40 грн у якості відшкодування вартості ? належної ОСОБА_4 частки квартири АДРЕСА_2, придбаної за рахунок його особистих коштів, належну йому ? частку спірної квартири залишити за ним.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2017 року справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення вартості ? частки квартири та справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні об'єднано в одне провадження.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 та позову ОСОБА_5 відмовлено.
Відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 мотивовано тим, що припинення права власності ОСОБА_5 на належну йому ? частку у спірній квартирі завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки його частка не є незначною, до неї входить одна жила кімната, іншого житла (нерухомого майна) у нього немає, він зареєстрований і проживає у спільній квартирі. При цьому суд вказував, що факт неприязних стосунків між сторонами не свідчить про неможливість використання кімнат обома співвласниками.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана сторонами не у спільну сумісну власність, а у спільну часткову з визначенням частки кожного по ?, при цьому кожен з подружжя оплатив вартість своєї частки окремо.
Вимог щодо зміни розміру часток у зв'язку із внесенням особистих коштів позивач ОСОБА_5 не пред'являв, тому правових підстав для стягнення з такої компенсації ОСОБА_4 за належну їй частку квартири немає.
Разом із тим, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_5 не довів, що квартира АДРЕСА_3, яка продана перед придбанням спірної квартири, була його особистою власністю. Навпаки вона набута ним у власність у період зареєстрованого з ОСОБА_4 шлюбу, а тому відповідно до статті 22 КпШС УРСР (чинного на момент набуття права власності) є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому договір купівлі-продажу згаданої квартири ОСОБА_5 уклав, отримавши згоду своєї дружини на це.
З приводу відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання грошових коштів, які були внесені на відкритий ОСОБА_4 депозитний рахунок, з нарахованими відсотками за депозитом, та визнання за ним права власності на ? частину цих коштів суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідкою банку відкриті на ім'я ОСОБА_4 депозитні рахунки закрито, останній - 02 грудня 2012 року, тобто до моменту розірвання шлюбу між сторонами справи.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права власності на частку у спільному майні задоволено.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_5 на ? частку квартири АДРЕСА_2.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2.
Зобов'язано ОСОБА_4 компенсувати ОСОБА_5 вартість ? частки квартири АДРЕСА_2 у розмірі 516 088,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 837,85 грн судового збору та 2 320 грн витрат на правову допомогу.
У решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5
Ухвалюючи нове рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні, апеляційний суд, посилаючись на статтю 365 ЦК України, зазначав, що спірна двокімнатна квартира є спільною частковою власністю колишнього подружжя; належна ОСОБА_5 частка не може бути виділена в натурі; між сторонами наявні неприязні стосунки, що унеможливлює спільне володіння та користування квартирою; припинення права власності на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди ОСОБА_5 з огляду на можливість придбання однокімнатної ізольованої квартири за рахунок отриманих в якості компенсації коштів.
Визначаючи розмір компенсації вартості належної ОСОБА_5 ? частки спірної квартири, суд керувався висновком експерта № 046/16 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 01 грудня 2016 року, згідно з яким вартість спірної квартири станом на листопад 2016 року становить 1 032 174, 70 грн.
27 липня 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позову та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції в іншій частині щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 залишити без змін; рішення апеляційного суду скасувати повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що припинення права власності ОСОБА_5 на ? частку у спірній квартирі завдає істотної шкоди його інтересам, оскільки позбавляє його єдиного житла.
ОСОБА_5 стверджував, що визначена компенсація вартості належної йому частки у спірній квартирі є недостатньою для придбання іншого житла. Водночас ОСОБА_4 має у власності 1/3 частину двокімнатної квартири у м. Вінниці, де вона може проживати.
У касаційній скарзі також зазначено, що, визначаючи розмір компенсації вартості частки ОСОБА_5, апеляційний суд безпідставно взяв за основу висновок експертизи від 01 грудня 2016 року, оскільки розмір такої компенсації відповідно до вимог статті 365 ЦК України визначається на підставі дійсної вартості нерухомого майна на час розгляду справи.
При цьому ОСОБА_4 стверджував, що висновок експерта товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-юридична фірма «Соломон» від 01 грудня 2016 року № 046-16 є безпідставним у зв'язку із заниженням вартості спірної квартири та внесення до експертного висновку неправдивих відомостей. Вказував, що з цього приводу стосовно експерта, який склав згаданий висновок, відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 366 КК України.
Також зазначав, що згідно зі звітом про оцінку майна від 15 липня 2017 року (термін дії якого становить 6 місяців) вартість спірної квартири становить 1 439 152,00 грн, а наявні в мережі «Інтернет» оголошення про продаж квартир свідчать про те, що аналогічна спірній квартира коштує значно дорожче, ніж встановив апеляційний суд.
Разом із цим у касаційній скарзі зазначено, що апеляційний суд не врахував, що конфлікти між сторонами справи виникають з вини ОСОБА_4, яка умисно та безпідставно зверталася в поліцію для отримання необхідних їй доказів по справі. В той час як ОСОБА_5 ніколи не притягувався до адміністративної відповідальності за насильство в сім'ї.
Крім того, ОСОБА_5 стверджував, що спірна квартира придбана за його власні кошти за рахунок продажу належної йому на праві особистої приватної власності однокімнатної квартири АДРЕСА_3.
Посилався також на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згадана квартира є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_4 Зокрема, вказував, що посилання судів на те, що договір № 28 про дольову участь в будівництві будинку з виділенням в 1996 році однокімнатної квартири в блок-секції № 2 на четвертому поверсі укладено між ОСОБА_5 та комунальним підприємством «Вінницябуд» 20 серпня 1995 року не відповідає дійсності, оскільки цей договір укладав його батько ОСОБА_6 ще до реєстрації шлюбу сторін справи та лише згодом переоформив сплачену ним дольову участь у будівництві квартири на нього.
Окрім наведеного у касаційній скарзі зазначено, що посилання судів на те, що ще до розірвання шлюбу сторони справи розпорядилися коштами, внесеними на депозитний рахунок ОСОБА_4, є нічим не підтвердженими припущеннями, оскільки через декілька місяців після розлучення ОСОБА_4 внесла на свій депозитний рахунок 516 088,00 грн. При цьому, вказано, що ОСОБА_4 у судовому засіданні стверджувала, що внесені нею на депозитний рахунок кошти вона збирала протягом 20 років сімейного життя, а тому він має право на ? частину цих коштів.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні вражав законним і обґрунтованим.
30 серпня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу.
ОСОБА_4 стверджувала, що припинення права ОСОБА_5 на ? частку у спірній квартирі не позбавило його єдиного житла та не завдало істотної шкоди його інтересам, а навпаки вирішило проблему неможливості їх сумісного проживання. Зазначала, що ОСОБА_5 не потребує спірної квартири в якості житла, оскільки фактично проживає у своїх батьків, приходить до спірної квартири періодично і такі візити закінчувалися конфліктами.
Також зазначала, що після ухвалення рішення апеляційного суду ОСОБА_5 скористався послугами «Еверест»ТМ по переїзду, що свідчить про фактичне визнання і виконання рішення у добровільному порядку. Разом із тим, ОСОБА_5 не є власником особового рахунку спірної квартири і відповідальною особою за сплату комунальних послуг, його знято з реєстрації місця проживання у зв'язку з вибуттям до нового місця.
Крім того, у запереченнях зазначено, що за кошти, які були внесені на депозитний рахунок суду в якості компенсації вартості ? частки спірної квартири, відповідач може придбати собі окрему однокімнатну квартиру будь-якої комфортності.
На підставі викладеного просила відхилити касаційну скаргу ОСОБА_5, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року залишити в силі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
21 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що з 12 вересня 1995 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, у якому 28 квітня 1997 року народився син ОСОБА_5
04 листопада 2009 рокутовариство з обмеженою відповідальністю «БМУ-3», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу квартири. Згідно умов цього правочину ОСОБА_5 та ОСОБА_4 придбали у власність, в рівних частках кожному (тобто по ? частці) квартиру АДРЕСА_2. Квартира складається з двох кімнат жилою площею 32,2 кв. м, загальна площа становить 66,4 кв. м.
У пункті 2 зазначеного договору передбачено, що продаж квартири здійснюється за 332 203,00 грн, а у підпункті 2.1 - що згадана сума перахована покупцями повністю до підписання цього договору.
У цій квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ОСОБА_4, а також їх син.
Протягом 2011-2012 років на ім'я ОСОБА_4 було відкрито три депозитних рахунки: 04 січня 2012 року - № НОМЕР_1 на суму 15 000,00 грн, дата закриття 06 березня 2012 року; 06 березня 2012 року - № НОМЕР_2 на суму 20 000,00 грн, дата закриття 06 червня 2012 року; 02 серпня 2012 року - № НОМЕР_3 на суму 35 000,00 грн, дата закриття 02 грудня 2012 року.
02 серпня 2016 року сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвали шлюб.
Згідно з положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто
Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 вартості ? частки квартири, оскільки ОСОБА_5 усупереч покладеного на нього статтею 60 ЦПК України 2004 року обов'язку не довів, що спірна квартира придбана за кошти, які належали йому особисто.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_5, які він отримав від продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_3, оскільки суд першої інстанції дав належну оцінку доказам у справі в цій частині.
Частиною першою статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У пункті 23 постанови пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання грошових коштів, які були внесені на відкритий на ім'я ОСОБА_4 депозитний рахунок, з нарахованими відсотками за депозитом, та визнання за ним права власності на ? частину цих коштів, суд першої інстанції врахував положення статей 60, 69 СК України та зазначеної постанови пленуму Верховного Суду України та дійшов правильних висновків про безпідставність цих вимог з огляду на те, що на час припинення спільного ведення господарства сторонами справи згадане майно не було наявним. Як уже зазначалося, відкриті на ім'я ОСОБА_4 депозитні рахунки були закриті у 2012 році.
Отже, висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення вартості ? частки квартири відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги згаданих висновків судів не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції у зазначеній частині не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Верховний Суд України у постанові від 15 травня 2013 року, ухваленій у справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що припинення права ОСОБА_5 на частку у спірній квартирі завдасть йому істотної шкоди, оскільки така частка є значною (на неї припадає одна жила кімната), ОСОБА_5 зареєстрований в цій квартирі та проживає у ній, будь-якого іншого майна у нього не має.
Таким чином, до спірних правовідносин не можна застосувати положення статті 365 ЦК України у зв'язку з відсутністю обов'язкової умови, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, для припинення права власності ОСОБА_5 на належну йому частку у спірній квартирі.
З огляду на викладене, розглядаючи позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні, суд першої інстанції правильно установив обставини, що мають значення для справи, та надав їм юридичну оцінку.
Водночас апеляційний суд, дійшовши передчасного та помилкового висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 365 ЦК України, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що припинення права ОСОБА_5 на ? частку спірної квартири завдасть істотної шкоди його інтересам знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи. Інші доводи касаційної скарги, зокрема, про невідповідність встановленої експертом вартості спірної квартири реальній її вартості не мають правового значення з огляду на відсутність підстав для задоволення позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому на підставі статті 413 ЦПК України його необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду- скасувати.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року скасувати.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С. П. Штелик