Постанова
Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа № 370/132/15-ц
провадження № 61-15538св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Макарівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24,
представник відповідача - ОСОБА_25,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О., Яворського М. А.,
У січні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство»), Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до Макарівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Макарівська районна державна адміністрація), ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування землі.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723 18 громадянам, які є третіми особами по справі, передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у межах Фасівської сільської ради загальною площею 4,5516 га. На підставі цього розпорядження управлінням Держкомзему у Макарівському районі зареєстровано та видано зазначеним громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки.
У подальшому деякі з громадян, які отримали земельні ділянки, відчужили їх на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_6, а деякі - ОСОБА_5
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 отримали нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.
Однак передані у власність третім особам та у подальшому ними продані земельні ділянки на момент їх відведення третім особам відносились до земель лісогосподарського та мисливського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство». На підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 131 ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року видано державний акт серії НОМЕР_1 на право постійного користування земельною ділянкою площею 310,4800 га. Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ДП «Макарівське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 4,5516 га для передачі їх у власність відповідачам не надавалось.
Прийняття Макарівською районною державною адміністрацією незаконних розпоряджень та передачі спірних земель громадянам є доказом невизнання права власності держави на спірну земельну ділянку в особі Кабінету Міністрів України, який в силу вимог статті 57 ЛК України та статті 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядження ними.
На підставі викладеного перший заступник прокурора Київської області, після уточнення у квітні 2015 року позовних вимог, просив визнати недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради», визнати недійсними державні акти, видані 28 січня 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Макарівське лісове господарство» спірні земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності, а за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування на спірні земельні ділянки загальною площею 4,5516 га.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року позов задоволено.
Визнано недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради».
Визнано недійсними державні акти, видані 28 січня 2008 року ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0, 2531 га з кадастровим номером НОМЕР_3; серії НОМЕР_4 на земельну ділянку площею 0, 2528 га з кадастровим номером НОМЕР_5; серії НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 0,2528 га з кадастровим номером НОМЕР_7.
Визнано недійсними державні акти, видані 28 січня 2008 року ОСОБА_5 серії НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 0,2531 га з кадастровим номером НОМЕР_9; серії НОМЕР_10 на земельну ділянку площею 0,2528 га з кадастровим номером НОМЕР_11; серії НОМЕР_12 на земельну ділянку площею 0,2528 га з кадастровим номером НОМЕР_13.
Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Макарівське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_6 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_14, НОМЕР_15 загальною площею 2,0227 га в межах Фасівської сільської ради Макарівського району.
Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Макарівське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_16, НОМЕР_17 загальною площею 2,5289 га в межах Фасівської сільської ради Макарівського району.
Визнано за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування на земельні ділянки загальною площею 4,5516 га з кадастровими номерами НОМЕР_14, НОМЕР_15; НОМЕР_18; НОМЕР_17.
Рішення мотивовано тим, що спірні земельні ділянки на момент їх відведення третім особам відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство». При цьому Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, а також ДП «Макарівське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 8,0585 га для передачі їх у власність відповідачам не надавались.
При цьому зазначено, що оскаржуваними розпорядженням і діями щодо передачі спірних земельних ділянок у приватну власність та подальшого їх відчуження порушено право власності держави на землі лісового фонду, які не можуть передаватися з державної у приватну власність, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.
Крім того, суд першої інстанції, виходив з того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки приписами пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Суд першої інстанції зазначив, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, яким пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено, особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року, а прокурор надав докази того, що позовна заява було передана до канцелярії суду 15 січня 2015 року, що свідчить про те, що строк позовної давності не пропущено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що оспорюване розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації прийняте з порушенням вимог закону. При цьому апеляційний суд зазначив, що інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання розпорядження недійсним.
Однак апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності за позовними вимогами заступника прокурора Київської області не пропущено.
Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач звернувся із цим позовом до суду 15 січня 2015 року у встановлений законом строк спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідно до штампу Макарівського районного суду Київської області позовна заява одержана судом 16 січня 2015 року. Докази подання позову до Макарівського районного суду Київської області 15 січня 2015 року відсутні.
Разом із тим апеляційний суд врахував і те, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у 2008 році звертались до Макарівського районного суду Київської області з позовом про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_19, виданого ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року, з посиланням на те, що вони є власниками земельних ділянок, що накладаються на лісові землі зазначеного державного підприємства. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2008 року вказаний позов задоволено та визнано частково недійсним державний акт серії НОМЕР_19 на право постійного користування на земельну ділянку, виданий ДП «Макарівське лісове господарство». В подальшому рішенням апеляційного суду Київської області від 21 травня 2009 року за апеляційною скаргою прокурора, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2009 року, рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2008 року було скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Тому прокурору і ДП «Макарівське лісове господарство» було відомо як про оспорювані розпорядження, так і про державні акти на ім'я відповідачів, а Кабінет Міністрів України в межах здійснення владних повноважень мав можливість знати про їх існування. Томупрокурор та особи, в чиїх інтересах він звернувся до суду, пропустили строк позовної давності, бо право на звернення до суду з таким позовом виникло у 2008 році, тобто з моменту припинення права користування земельною ділянкою Макарівським лісовим господарським та передачі спірних ділянок у власність громадян, бо саме тоді особи в інтересах яких подано позов, Кабінет Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство» довідалися або могли довідатися про порушення прав і законних інтересів, оскільки справа за позовом відповідачів у даній справі про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_20 на право постійного користування на земельну ділянку, виданого ДП «Макарівське лісове господарство, розглядалася судом у 2008 році, і переглядалась за апеляційною скаргою прокурора у 2009 році.
08 лютого 2016 року заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не визначив момент, з якого почався перебіг строку позовної давності, у зв'язку з чим необґрунтовано застосував наслідки його спливу.
У касаційній скарзі зазначено, що відповідно до положень статей 45, 46 ЦПК України 2004 року прокурор лише користується процесуальними правами сторони, позов обґрунтований порушенням права власності на землі лісогосподарського призначення держави в особі Кабінету Міністрів України, як їх законного розпорядника, тому початком перебігу строку позовної давності є момент, коли саме позивач Кабінет Міністрів України довідався або мав об'єктивну можливість довідатися про наявність порушень його цивільних прав та норм земельного законодавства, що стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Заступник прокурора Київської області стверджував, що суд апеляційної інстанції не встановив момент, з яким закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності та безпідставно не взяв до уваги пояснення представника Кабінету Міністрів України, який зазначив, що про порушення вимог земельного законодавства та право власності держави на землі лісогосподарського призначення стало відомо лише з моменту отримання позовної заяви першого заступника прокурора Київської області та за результатами її участі у справі.
Водночас зазначав, що до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації щодо користувачів земельних ділянок, моніторингу судових рішень тощо.
Крім того, касаційна скарга містить посилання на те, що у період з 01 січня 2004 року до 15 січня 2012 року на категорію спорів щодо визнання незаконними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, якими порушуються речові права, позовна давність не поширювалася. Як встановлено в рішенні суду першої інстанції, позовну заяву перший заступник прокурора Київської області подав 15 січня 2015 року, тобто в межах трирічного строку (з 15 січня 2012 року до 15 січня 2015 року), передбаченого нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI, на день звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив.
13 червня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_25, на касаційну скаргу.
Доводи заперечень на касаційну скаргу є аналогічними висновкам, які зробив суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності за позовними вимогами першого заступника прокурора Київської області.
Водночас у запереченнях зазначено, що право власності на спірні земельні ділянки відповідачі набули в законному порядку, відповідно до вимог чинного законодавства України, без вчинення жодної протиправної дії, а тому підстави для позбавлення відповідачів права власності на землю відсутні.
На підставі викладеного представник відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_25, просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_27, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_28, ОСОБА_29 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради загальною площею 4,5516 га.
На підставі згаданого розпорядження управлінням Держкомзему у Макарівському районі зареєстровано та видано:
- державний акт серії НОМЕР_21 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_22 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;
- державний акт серії НОМЕР_23 на право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_24 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;
- державний акт серії НОМЕР_25 на право власності ОСОБА_19 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_26 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;
- державний акт серії НОМЕР_27 на право власності ОСОБА_23 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_28 загальною площею 0,2531 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району.
У подальшому, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_27, ОСОБА_13, ОСОБА_14 на підставі договорів купівлі-продажу № № 2957, 2952, 2937, 2947, 2932, 2922, 2942, 2927 від 02 листопада 2007 року відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_6
На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_6 28 січня 2008 року видано нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_29, серії НОМЕР_30.
ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 на підставі договорів купівлі-продажу № № 2985, 3010, 2981, 3000, 2990, 2995, 3016, 3021, 3005, 3026 від 06 листопада 2007 року та 08 листопада 2007 року відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_5
На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 28 січня 2008 року видано нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії НОМЕР_31, серії НОМЕР_32.
На момент відведення третім особам земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство», оскільки на підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 131 ДП «Макарівське лісове господарство» Київського обласного управління лісового та мисливського господарства 01 червня 2005 року видано державний акт серії НОМЕР_19 на право постійного користування земельною ділянкою площею 310,4800 га.
Згідно з листом управління Держземагентства у Макарівському районі з відповідними картографічними матеріалами та ДП «Макарівське лісове господарство» від 29 липня 2014 року спірні землі передані у власність громадян за рахунок земель лісогосподарського призначення.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України 2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із зазначеним позовом. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.
Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, апеляційний суд не з'ясував, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення.
При цьому посилання апеляційного суду на те, що Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення свого права у 2008 році, коли відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зверталися з позовом про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_19, виданого ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року, є лише припущенням, оскільки Кабінет Міністрів України не був стороною у цій справі.
Положеннями статті 268 ЦК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 14 вересня 2016 року № 6-2165цс16.
Судом установлено, що прокурор звернувся до суду з позовом за захистом інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України щодо визнання недійсними розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 11 червня 2007 року, однак строк позовної давності для цих правовідносин, встановлений у статті 257 ЦК України в межах трьох років, обчислюється саме для особи, права якої порушено, тобто Кабінету Міністрів України.
Проте апеляційний суд у порушення вимога статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року на зазначені положення закону уваги не звернув, фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з 2008 року - моменту припинення права користування земельною ділянкою ДП «Макарівське лісове господарство» та передачі спірних ділянок у власність третіх осіб та часу, коли відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зверталися з позовом про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_19, виданого ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С. П. Штелик