21 червня 2018 року ЛуцькСправа № 803/497/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
суддів Димарчук Т.М., Плахтій Н.Б.,
при секретарі судового засідання Шопік М.М.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальник Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_7 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_6 юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу ОСОБА_6 юстиції України №797/К від 23.02.2018 “Про звільнення” та наказу Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 №174/3 “Про звільнення ОСОБА_1І.”, у зв'язку з їх невідповідністю положенням Закону України “Про державну службу”, поновлення на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 26.02.2018 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивача з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області на підставі наказу ОСОБА_6 юстиції України №797/К від 23.02.2018 “Про звільнення” та наказу Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 №174/3 “Про звільнення ОСОБА_1І.” є протиправним, оскільки між позивачем та ОСОБА_6 юстиції України не було досягнуто взаємної домовленості щодо дати звільнення позивача, а також не було волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про його звільнення. У зв'язку з чим, позивач вважає своє звільнення незаконним, а відтак його слід поновити на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
06.04.2018 від Головного територіального управління юстиції у Волинській області надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.04.2018 задоволено клопотання представника Головного територіального управління юстиції у Волинській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті, підготовчим засіданням на 10:00 23.04.2018.
11.04.2018 представником Головного територіального управління юстиції у Волинській області подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
У відзиві представник Головного територіального управління юстиції у Волинській області наголошувала на тому, що відповідно до Положення про Головні територіальні управління юстиції ОСОБА_6 юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом ОСОБА_6 юстиції України від 23.06.2011 №170/75, начальники Головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем Міністерства юстиції України. З наказу ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/К вбачається, що ОСОБА_1, відповідно до ч.2 ст.86 Закону України “Про державну службу”, звільнено в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області 26.02.2018 за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості. Наказом Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 №174/3 оголошено вищезазначений наказ ОСОБА_6 юстиції України та доручено провести повний розрахунок з ОСОБА_1 Представник ГТУЮ у Волинській області вважає, що оскільки позивач не оскаржує дій головного територіального управління юстиції у Волинській області в частині виплати йому належних сум, тому спір про строки та розмір сум, належних позивачу при звільнені, відсутній. А це, на думку представника відповідача, свідчить про те, що ГТУЮ у Волинській області з дотриманням норм чинного законодавства проведено роботу щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Волинській області. Просить відмовити в задоволенні позову повністю. (а.с.61-63, том 1)
Представник ОСОБА_6 юстиції України у відзиві на позовну заяву від 19.04.2018 вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а наказ ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/К “Про звільнення” ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області таким, що прийнятий відповідно до норм чинного законодавства. Твердження позивача щодо відсутності його згоди на звільнення не відповідає дійсності та спростовується його власноруч написаною заявою. При цьому доказів, які б свідчили про спонукання позивача до підписання вказаної заяви, зокрема, здійснення тиску посадовими особами відповідача, позивачем суду не надано. Водночас, позивач будучи кваліфікованим юристом та перебуваючи на державній службі на посаді, яка вимагає обов'язкового знання Конституції та законів України, не тільки не міг не знати, а повинен повністю усвідомлювати правові наслідки написання такої заяви на звільнення. Вагомим доказом усвідомлення своїх дій є наявність слів “за власним бажанням” та підпису на зазначеній заяві. Також, звертає увагу суду на те, що станом на 26.02.2018 заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 відкликано не було, а тому, вважає, звільнення позивача з посади начальника ГТУЮ у Волинській області здійснено відповідно до вимог Закону.
Щодо посилання на відсутність погодженої дати звільнення, представник ОСОБА_6 юстиції України зазначає, що відсутність у заяві про звільнення позивача конкретної визначеної дати такого звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку звільнення, оскільки у самій заяві позивач зазначив про термін з якого його слід вважати звільненим, а саме “в день досягнення взаємної домовленості”. Таким чином, узгодженою сторонами датою звільнення позивача є “26.02.2018” - дата погоджена роботодавцем, що міститься в резолюції на заяві позивача, а також в наказі ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/К.
Отже, не зазначення позивачем у заяві про звільнення саме календарної дати, з якої повинно бути звільнено, не свідчить про недосягнення угоди сторін про звільнення з підстав, визначених ч.2 ст.86 Закону України “Про державну службу”.
Відтак, наведене свідчить про досягнення між сторонами домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
Також, вважає хибним твердження позивача про те, що ним було написано три аналогічні заяви про звільнення адресовані Міністру юстиції України, заступнику Міністра юстиції України - керівнику апарату, Державному секретарю Міністерства юстиції України, адже це суперечить чинному законодавству, так-як посада Державного секретаря Міністерства юстиції України вводилася з 01.05.2016, а заява була подана ним напередодні видання наказу ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/К “Про звільнення” ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Волинській області.
На підставі наведених обставин та пояснень, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю. (а.с.149-156, том 1)
23.04.2018 від ОСОБА_6 юстиції України та позивача надійшли клопотання про витребування доказів.
23.04.2018 ухвалою Волинського окружного адміністративного суду про витребування доказів від ОСОБА_6 юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Волинській області витребувано додаткові докази, а саме: від ОСОБА_6 юстиції України - копію повідомлення виконувача обов'язків Державного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту персоналу ОСОБА_8 про зміну істотних умов державної служби начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1, копію заяви начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 про надання згоди на продовження проходження державної служби на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 23.02.2018 року та копію реєстру наданої ОСОБА_1 документації до ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 року; від Головного територіального управління юстиції у Волинській області - розрахункові листи за грудень 2017 року та січень-лютий 2018 року з зазначенням розміру усіх виплат, отриманих за цей період ОСОБА_1, із зазначенням виплат які враховуються та які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Також, 23.04.2018 представником позивача подано до суду клопотання про виклик свідків ОСОБА_9 - в.о. начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Волинській області та ОСОБА_10 - заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
04.05.2018 та 05.05.2018 представником ОСОБА_6 юстиції України подані суду тотожні за змістом письмові пояснення щодо виконання вимог ухвали суду від 23.04.2018, у яких наголошувалось на тому, що позивач особисто висловив своє бажання припинити державну службу та з боку суб'єкта призначення було погоджено відповідну дату звільнення, тому відсутні підстави для надання письмового повідомлення про зміну істотних умов державної служби, у зв'язку з чим вказане повідомлення позивачу не надавалося. В свою чергу, копія повідомлення, долученого позивачем до матеріалів адміністративного позову не може вважатися документом, виданим ОСОБА_6 юстиції України, оскільки не містить підпису уповноваженої особи та печатки ОСОБА_6.
Щодо заяви про надання згоди на продовження проходження державної служби на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області вказує, що така заява мала місце, проте вона надійшла після прийняття наказу ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/К “Про звільнення” ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Волинській області, а відтак заяву залишено без реагування, жодних рішень по ній не приймалося. (а.с.188-190, 214-218, том 1)
04.05.2018 представником Головного територіального управління юстиції у Волинській області подано пояснення щодо розміру здійснених нарахувань заробітної плати ОСОБА_1 згідно розрахункових листів за грудень 2017 року та січень-лютий 2018 року. (а.с.194-197, том 1)
05.05.2018 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, заяву про уточнення підстав позову, а також клопотання про витребування нових доказів.
У заяві про уточнення підстав позову позивач зазначає, що обов'язковими обставинами для звільнення, на підставі ч.2 ст.86 Закону України “Про державну службу”, мають бути адресоване суб'єкту призначення письмове попередження про звільнення та взаємна домовленість між державним службовцем та суб'єктом призначення про дату звільнення. Пояснив, що з квітня 2016 року була необхідність в написанні заяви на звільнення за власним бажанням, проте така заява була написана без зазначення дати її складання та дати з якої має намір звільнитися позивач, з огляду на що ця заява не відповідала його волевиявленню на припинення державної служби, оскільки він продовжував працювати на зазначеній посаді. Крім того, зазначена заява не відповідала вимогам Інструкції з Діловодства в ОСОБА_6 юстиції України, так-як не містила: дати написання, даних щодо її реєстрації, відомостей кому адресована, резолюції та дати з якої позивач просив його звільнити. Про відсутність взаємної домовленості позивача та ОСОБА_6 юстиції України також вказує вчинення ОСОБА_1 активних дій, що свідчать про намір останнього продовжувати державну службу, а саме: 23.02.2018 позивачем було подано на ім'я в.о. Державного секретаря Сови Н.П. згоду на проходження державної служби на посаді начальника ГТУЮ у Волинській області зі зміненими умовами державної служби. В свою чергу його, як начальника ГТУЮ у Волинській області, 21.02.2018 запрошено взяти участь у стратегічній сесії ОСОБА_6 юстиції України, яка відбувалася 23.02.2018 у м Києві. Крім того, зазначає, що в період з 23.02.2018 по 26.02.2018 жодних дій щодо передачі справ і майна не вчиняв, що свідчить про відсутність передумови звільнення, визначеної ст.89 Закону України “Про державну службу”, яка передбачає передачу справ та майна. (а.с.3-9, том 2)
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 про витребування доказів від ОСОБА_6 юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Волинській області витребувано додаткові докази: від ОСОБА_6 юстиції України - оригінал заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області, на підставі якої ОСОБА_6 юстиції України винесений наказ №797/к від 23.02.2018 про звільнення ОСОБА_1; від Головного територіального управління юстиції у Волинській області - наказ від 23.02.2018 про відрядження ОСОБА_1 на стратегічну сесію ОСОБА_6 юстиції України.
22.05.2018 представником ОСОБА_6 юстиції України подані письмові пояснення щодо виконання вимог ухвали суду від 05.05.2018. (а.с.50-51, том 2)
23.05.2018 від Головного територіального управління юстиції у Волинській області надійшов відзив на заяву про уточнення підстав позову у якому зазначає, що власноруч написана позивачем заява про звільнення за власним бажанням, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення позивача відбулося за його згодою. Подавши зазначену заяву, позивач, як юрист за освітою, усвідомлював наслідки такої заяви, а тому фактично просив звільнити його з посади у день погодження цієї заяви відповідальною особою ОСОБА_6 юстиції України. Про погодження зазначеної домовленості з боку відповідача свідчить резолюція виконуючого обов'язки державного секретаря Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_1 з 26.02.2018. Натомість, відсутність реєстраційного вхідного номеру у заяві про звільнення ОСОБА_1 не свідчить про відсутність дійсного волевиявлення державного службовця, оскільки зазначена заява містить резолюцію із зазначенням строку її виконання. Крім того, сам факт перебування позивача у відрядженні в м. Києві свідчить про те, що позивач писав заяву на звільнення саме в 2018 році. В свою чергу, не вчинення ним дій щодо передачі справ та матеріалів, свідчить лише про відсутність доброчесності зі сторони ОСОБА_1, як державного службовця, оскільки це обов'язок державного службовця. (а.с.54-56, том 2)
24.05.2018 представником позивача подано суду клопотання про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
25.05.2018 та 29.05.2018 представником ОСОБА_6 юстиції України подано тотожні відзиви на заяву про уточнення підстав позову, письмові пояснення щодо адміністративного позову, клопотання про залучення третьої особи та клопотання про розгляд адміністративної справи колегією суддів.
У відзиві на заяву про уточнення підстав позову представник зазначає, що твердження позивача про те, що в матеріалах особової справи відсутня заява ОСОБА_1 про звільнення не відповідає дійсності та спростовується оригіналом вказаної заяви, яка буде надана для огляду в судовому засіданні. Водночас, стверджує, що не зазначення ОСОБА_1 у заяві саме календарної дати, не свідчить про недосягнення взаємної домовленості про звільнення, оскільки дублювання дати звільнення у заяві після її обговорення при домовленості може розглядатися як прийнятне і логічне, проте не обов'язкове. Таким чином, домовленою сторонами датою звільнення позивача є дата, яка зазначена на резолюції, а саме 26.02.2018. В свою чергу, хибним є твердження позивача про неможливість обрахунку дати звільнення, оскільки державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, за взаємною згодою із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. При цьому зазначає, що саме суб'єкт призначення, відповідно до своїх дискреційних повноважень, визначає необхідність дотримання двотижневого строку. Щодо реєстрації заяви, повідомляє, що законодавством у сфері трудових відносин не встановлена вимога щодо реєстрації заяв про звільнення, так само як і заяв з інших кадрових питань. Щодо не зазначення в заяві посадової особи, якою видано наказ про звільнення, зазначає, що звільнення з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області є повноваженнями державного секретаря Міністерства юстиції України, а обов'язки державного секретаря Міністерства юстиції України виконувала директор Департаменту персоналу ОСОБА_8 Враховуючи те, що заява була адресована Державному секретарю, керівнику державної служби в ОСОБА_6, обов'язки якого виконувала ОСОБА_8, тому зазначення її ініціалів у заяві було не обов'язковим. Не може, також, братися до уваги повідомлення про надання ОСОБА_1 згоди на продовження проходження державної служби на посаді начальника Головного територіального управління юстиції Волинській області, оскільки повідомлення про зміну істотних умов державної служби за підписом в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України ОСОБА_1, у зв'язку з його звільненням, не надавалося. Крім того, повідомлення, долучене позивачем до матеріалів адміністративного позову, не може вважатися документом виданим ОСОБА_6, оскільки на ньомувідсутній підпис уповноваженої особи та печатка ОСОБА_6 юстиції України. (а.с.65-76, 144-151, том 2)
В письмових поясненнях щодо адміністративного позову представник ОСОБА_6 юстиції України звертає увагу суду на те, що в заяві ОСОБА_1 про призначення на посаду також відсутні дата написання заяви та дата її реєстрації, при цьому наказ про призначення на посаду ОСОБА_1 не оскаржувався, а відтак в діях позивача вбачається подвійне бачення одних і тих самих норм законодавства. Хибним є твердження щодо відсутності резолюції на заяві про звільнення, оскільки як вбачається з заяви на ній стоїть резолюція в.о. Державного секретаря Сови Н.П. “Згодна. Звільнити 26.02.2018”. (а.с.80-83, том 2)
25.05.2018 позивачем подано до суду письмові пояснення у яких позивач доводить до відома суду, що заяви про звільнення саме з 26.02.2018 року не писав. Вказане підтверджується тим, що заява, яка була надана відповідачем на вимогу суду, адресована «Державному секретарю Міністерства юстиції України», тобто в ній не зазначено прізвище, ім'я, по-батькові посадової особи, хоча з січня 2018 року він був достеменно обізнаний в тому, що виконуючим обов'язки Державного секретаря Міністерства юстиції України призначена ОСОБА_8, директор Департаменту персоналу. Звертає увагу суду на те, що відповідачем ОСОБА_6 юстиції України не надано документів та пояснень з приводу того, яким саме чином в ОСОБА_6 юстиції України опинилася заява позивача про звільнення. В свою чергу пояснив, що заява про надання ним згоди на продовження державної служби на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області зі зміненими умовами державної служби, була написана на виконання доручень посадових осіб ОСОБА_6 юстиції України, наданих засобами телефонного зв'язку, що підтверджує те, що станом на 23.02.2018 він не мав наміру звільнятися за власним бажанням.
На думку позивача, окремої уваги заслуговує той факт, що в оскаржуваному наказі вказано дві підстави для припинення державної служби: за власним бажанням та за угодою сторін. Проте, припинення державної служби за ініціативою державного службовця передбачено ч.1 ст.86 Закону України “Про державну службу”, а припинення державної служби за угодою сторін на підставі ч.2 ст.86 цього Закону, однак дві різні підстави для припинення державної служби не можуть бути об'єднані в одному наказі стосовно одного службовця.
Додатково, зазначає, що визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку не досягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону України “Про державну службу”, так як ч.2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку, передбаченого ч.1 ст.86 цього Закону.
Крім того, акцентує увагу суду на тому, що дату його звільнення в одноособовому порядку ОСОБА_6 юстиції України визначено - 26.02.2018 року, в той час як наказ прийнято 23.02.2018, тобто раніше дати, що міститься в заяві, задоволеній оскаржуваним наказом. Що в котре підтверджує, що будь-якого волевиявлення на звільнення ні 23.02.2018, а ні 26.02.2018 позивач не проявляв, а саме звільнення суперечило його волі та внутрішньому переконанню. (а.с.85-91, том 2)
Ухвалою суду від 25.05.2018 про залучення третьої особи та продовження строку підготовчого засідання, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_7 та продовжено на тридцять днів строк проведення підготовчого провадження.
04.06.2018 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивач напередодні звільнення перебував у відряджені в м. Києві, а відтак міг подати заяву на звільнення саме у 2018 році. Окремо зауважив, що позивач, як начальник ГТУЮ у Волинській області, юрист за освітою, розумів наслідки подання такої заяви, а тому, фактично, подавши заяву, просив звільнити його з посади у день погодження цієї заяви відповідальною особою ОСОБА_6 юстиції України. Про погодження зазначеної домовленості з боку відповідача свідчить резолюція виконуючого обов'язки державного секретаря Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_1 з 26.02.2018. Таким чином, відсутність реєстраційного вхідного номеру та прізвища, імені та по-батькові посадової особи у заяві про звільнення ОСОБА_1 не свідчить про відсутність дійсного волевиявлення державного службовця. Водночас, будь-яких доказів анулювання вказаних домовленостей позивачем не надано. (а.с.156-158, том 2)
У письмових поясненнях від 06.06.2018 представник ОСОБА_6 юстиції України зазначила, що заява про звільнення була написана ОСОБА_1 власноруч, доказів, які б свідчили про спонукання позивача до підписання вказаної заяви, зокрема, здійснення тиску посадовими особами відповідача, позивачем суду не надано. Також, вважає, вагомим доказом усвідомлення своїх дій, зазначення позивачем у заяві про звільнення слів “за власним бажанням” та підпис позивачем вказаної заяви. При цьому, станом на 26.02.2018 заяву про звільнення ОСОБА_1 відкликано не було. Крім того, вважає, що не зазначення у заяві саме календарної дати, не свідчить про недосягнення взаємної домовленості про звільнення, оскільки волевиявлення позивача в заяві про звільнення за власним бажанням в частині визначення строку, з якого пропонується припинити державу службу міститься у фразі “в день досягнення взаємної домовленості”. Таким чином, домовленою сторонами датою звільнення позивача є дата, яка зазначена на резолюції в.о. Державного секретаря та зазначена в наказі ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/К. (а.с.162-165, том 2)
06.06.2018 ухвалою Волинського окружного адміністративного суду вирішено розгляд справи здійснювати колегією у складі трьох суддів.
В підготовчому засіданні 11.06.2018 позивач та його представник відмовилися від клопотання про виклик свідків.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.06.2018 о 11 год. 00 хв.
В судовому засіданні 21.06.2018 позивач та представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про уточнення підстав позову та додаткових поясненнях, просили суд їх задовольнити повністю.
Представники відповідачів ОСОБА_6 юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Волинській області проти задоволення позовних вимог позивача заперечили з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, заву про уточнення підстав позову та письмових пояснень, просили суд відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання призначене на 21.06.2018 не з'явився, подав до суду письмове клопотання від 19.06.2018 про розгляд справи за його відсутності. У письмовому клопотанні вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та заяву про уточнення підстав позову.
Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом ОСОБА_6 юстиції України від 14.08.2015 №2537/К “Про призначення ОСОБА_1І.”, оголошеного наказом Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14.08.2015 №936/3 “Про вступ ОСОБА_1 до виконання обов'язків у зв'язку з призначенням”, ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області. (а.с.11, том 1)
Згідно наказу ОСОБА_6 юстиції України від 04.12.2015 №4284/К “Про виконання обов'язків ОСОБА_1І.” покладено виконання обов'язків начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області на заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1. (а.с.10, том 1)
Відповідно до наказу ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2016 №870/К “Про переведення ОСОБА_1І.”, який був оголошений наказом №257/3 від 23.02.2016 “Про вступ ОСОБА_1 до виконання обов'язків в зв'язку з переведенням”, ОСОБА_1, заступника начальника головного державного управління юстиції з питань державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, переведено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 6 рангу державного службовця, як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір. (а.с.8, 9, том 1)
Наказом ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/к “Про звільнення” звільнено ОСОБА_1 з посади начальника головного управління юстиції у Волинській області 26 лютого 2018 року за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, відповідно до частини 2 статті 86 Закону України “Про державну службу” з припиненням державної служби. (а.с.5, том 1)
Підставою звільнення у наказі від 23.02.2018 №797/к “Про звільнення” вказана, зокрема, заява ОСОБА_1, частина 2 ст.86 Закону України “Про державну службу”.
Згідно наказу Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 №174/3 “Про звільнення ОСОБА_1І.” оголошено наказ ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника головного управління юстиції у Волинській області 26 лютого 2018 року за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, відповідно до частини 2 статті 86 Закону України “Про державну службу” з припиненням державної служби. (а.с.6, том 1)
Суд вважає, наказ ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/к за підписом ОСОБА_8 “Про звільнення” та наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 №174/3 “Про звільнення ОСОБА_1І.”, яким оголошено наказ ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/к “Про звільнення” ОСОБА_1 з посади начальника головного управління юстиції у Волинській області 26 лютого 2018 року за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, відповідно до частини другої статті 86 Закону України “Про державну службу” з припиненням державної служби, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, виходячи з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби визначає Закон України “Про державну службу” №889-VІІІ від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VІІІ).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №889-VІІІ, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
За правилами ч.2, 3 ст.5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Зокрема, підстави припинення державної служби визначені ст.83 Закону №889-VІІІ.
Частиною 1 вказаної статті Закону №889-VІІІ визначено, що державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України ”Про очищення влади”.
Відповідно до ч.1 ст.86 Закону України “Про державну службу” державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Частиною 2 вказаної статті 86 Закону №889-VІІІ передбачено, що державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
З системного аналізу ст.83 та ч.2 ст.86 Закону України “Про державну службу” вбачається, що звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом є звільненням за угодою сторін.
Отже, основними умовами припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України “Про державну службу” є наявність спільної згоди працівника та суб'єкта призначення на звільнення саме в строк визначений працівником та суб'єктом призначення. Отже, строк звільнення, який має бути обумовлений домовленістю працівника та суб'єкта призначення, є істотною умовою при припиненні державної служби за угодою сторін.
Крім цього, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону №889-VІІІ, так як частина 2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого ч.1 ст.86 Закону №889-VІІІ.
Питання призначення та звільнення начальників головних територіальних управлінь юстиції в областях регулюється Положенням про Головні територіальні управління юстиції ОСОБА_6 юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом ОСОБА_6 юстиції України від 23.06.2011 №170/75. (далі - Положення)
Відповідно до пункту 9 Положення начальники Головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем Міністерства юстиції України.
Крім того, відповідно до підпункту 10 пункту 12-2 Положення про ОСОБА_6 юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, державний секретар Міністерства юстиції України відповідно до покладених на нього завдань та обов'язків призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів ОСОБА_6 юстиції України та їх заступників.
Як встановлено судом, наказ ОСОБА_6 юстиції України від 23.02.2018 №797/к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника головного управління юстиції у Волинській області, винесений в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України ОСОБА_8, на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням відповідно до частини 2 статті 86 Закону України “Про державну службу” в день досягнення взаємної домовленості.
З дослідженого в судовому засіданні оригіналу заяви ОСОБА_1 на звільнення, вбачається, що така заява не містить дати її підписання, прізвища посадової особи Державного секретаря Міністерства юстиції України, якій вона адресована, відсутня вказівка на дату з якої позивач висловлював ініціативу на звільнення, а також відсутній реєстраційний індекс документа.
Із заяви ОСОБА_1 на звільнення також вбачається резолюція ОСОБА_8: згідна звільнити з 26.02.2018 року, а також підпис вказаної особи. Будь-які інші дати у вказаній заяві відсутні. (а.с.158, том 1)
Позивач стверджує, що заява ним була написана в квітні 2016 року, проте така заява була написана без зазначення дати її складення та дати з якої він має намір звільнитися, з огляду на що, заява не відповідала його дійсному волевиявленню на припинення державної служби.
Відповідачі, в свою чергу, стверджують, що заява на звільнення подана позивачем 23.02.2018 року.
Проте, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Крім того, єдині вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у ОСОБА_6 юстиції України (далі - ОСОБА_6) незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься у документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням, встановлені Інструкцією з діловодства в ОСОБА_6 юстиції України, яка затверджена наказом ОСОБА_6 юстиції України від 03 серпня 2015 року №1405/5.
Відповідно до п.2.2 Інструкції право на створення, підписання, погодження, затвердження документів визначається актами законодавства, Положенням про ОСОБА_6 юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228 (далі - Положення про ОСОБА_6), положеннями про структурні підрозділи апарату ОСОБА_6 та посадовими інструкціями.
У ОСОБА_6 визначається конкретний комплекс документів, передбачений номенклатурою справ та необхідний і достатній для документування його діяльності.
Пунктом 7 частини 2 Розділу II Інструкції визначено, що документ повинен містити обов'язкові для певного виду реквізити, що розміщуються в установленому порядку, а саме: найменування ОСОБА_6, назву виду документа (крім листів), дату, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту, текст, підпис.
Згідно п.7 ч.3 Розділу II Інструкції датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або видання. Дата зазначається арабськими цифрами в один рядок у такій послідовності: число, місяць, рік. Якщо документ складено не на бланку, дата зазначається нижче підпису ліворуч. Дата документу проставляється посадовою особою, яка його підписує або затверджує.
Отже, з аналізу Інструкції вбачається, що дата складення заяв, в тому числі заяви на звільнення є обов'язковим реквізитом.
Аналізуючи вказані обставини суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що в заяві ОСОБА_1 про звільнення відсутня дата її написання, відсутня дата її подання до суб'єкта призначення, у зв'язку з чим, у суду відсутні докази на підтвердження обставин зазначених сторонами щодо дати подання такої заяви.
Також суд зазначає, що згідно ч.4 ст.73 КАС України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
У зв'язку з чим суд не бере до уваги, як доказ, заяву ОСОБА_1 про призначення на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області в якій, як наголошує представник ОСОБА_6 юстиції України також відсутня дата її підписання та дата її подання, оскільки в даній справі судом не досліджується правомірність призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області, а відтак вказаний доказ не входить до предмета доказування у даній справі.
Також у відзиві на позовну заяву, у письмових поясненнях та у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 юстиції України наголошувала на тому, що реєстрації такого типу заяв, як заяв на звільнення, в ОСОБА_6 юстиції України не передбачена жодними нормативно-правовими актами, а тому не є обов'язковою.
Проте, суд зазначає, що відповідно до п.8 ч.3 Розділу II Інструкції з діловодства в ОСОБА_6 юстиції України, індексація документів полягає у присвоєнні їм умовних позначень - індексів, які надаються документам під час їх реєстрації.
Документи реєструються в межах груп залежно від кореспондента на підставі номенклатури.
Для вхідних документів реєстраційний індекс складається з порядкового номера документа, порядкового номера документа в групі документів у листування до вже зареєстрованого номера, індексу номенклатури відомчої картотеки апарату ОСОБА_6 та рік. У ОСОБА_6 застосовується нанесення штрих-коду при реєстрації вхідних та вихідних документів.
А тому, колегія суддів вважає необгрунтованим твердження представника відповідача про не обов'язковість реєстрації документів вхідної кореспонденції.
Зазначене твердження суду знаходить своє підтвердження і в наявних у матеріалах справи письмових доказах, зокрема в написаній ОСОБА_1 заяві про надання згоди на продовження державної служби на посаді начальника Головного управління юстиції у Волинській області від 23.02.2018 року, на якій нанесений штрих-код ОСОБА_6 юстиції України з реєстраційним номером №2308-32-18 від 23.02.2018. (а.с.191, том 1)
Крім того, заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, містить виключно резолюцію “Згодна звільнити. 26.02.2018. ОСОБА_8. підпис”, проте, в змісті самої заяви відсутні дата з якої, як позивач так і відповідач-Міністерство юстиції України, досягли б взаємної домовленості на припинення ОСОБА_1 державної служби.
Аналізуючи вказану обставину суд зазначає, що основними умовами угоди про припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» є строк, з якого припиняється державна служба. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу». Відсутність належного волевиявлення не дає підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення державної служби саме за угодою сторін.
Таким чином, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за угодою сторін та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, правові підстави для такого звільнення за угодою сторін відсутні.
В матеріалах справи відсутні докази щодо досягнення між ОСОБА_1 та суб'єктом призначення - ОСОБА_6 юстиції України, взаємної домовленості про дату звільнення до закінчення двотижневого строку, як того вимагає ч.2 ст.86 Закону України “Про державну службу”, в той час як позивач стверджує про відсутність такої домовленості, а представники відповідачів - про її досягнення.
Як вбачається із заяви про звільнення ОСОБА_1, узгоджена календарна дата припинення державної служби позивачем не зазначена. В заяві про звільнення позивачем сформульовано лише підставу такого звільнення, а саме: день досягнення взаємної домовленості. Посилання на конкретну, обрану позивачем дату звільнення відсутні.
Суд зазначає, що строк звільнення ОСОБА_1 - 26.02.2018 року, було визначено в.о Державного секретаря Міністерства юстиції України, Директором Департаменту персоналу ОСОБА_8 в одноособовому порядку, що не узгоджується з правовим визначенням звільнення за угодою сторін та суперечить ч.2 ст.86 Закону України «Про держав службу».
Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1 та 2 статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Належних та допустимих доказів досягнення взаємної домовленості про припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» сторони не надали, з урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1 на припинення державної служби не може свідчити про досягнення між працівником та роботодавцем взаємної згоди по всім істотним питанням звільнення, бо дата, з якої працівник має бути звільнений є суттєвим та обов'язковим елементом такої угоди сторін, в той час як жодний реквізит зазначеної заяви не надає змоги це встановити.
Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що 23.02.2018 року він знаходився у службовому відрядженні у місті ОСОБА_3, де брав активну участь у стратегічній сесії ОСОБА_6 юстиції України, що підтверджує відсутність домовленості про його звільнення з посади 26.02.2018 року.
Проте, колегія суддів, надаючи оцінку даному доказу, вважає, що вказана обставина прямо не свідчить про наявність наміру у позивача продовжувати державну службу.
Водночас, суд враховує ту обставину, що саме 23.02.2018 року до ОСОБА_6 юстиції України на ім'я в.о Державного секретаря Міністерства юстиції України, Директора Департаменту персоналу ОСОБА_8 позивачем була подана заява про згоду на подальше проходження державної служби на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області із зміненими умовами праці, що, на думку колегії суддів, свідчить на намір позивача продовжувати державну службу на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області, а відтак відсутність волевиявлення щодо звільнення з займаної посади за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості.
Позивач акцентує увагу на тому, що відсутність у нього наміру припинити державну службу підтверджується також відсутністю доказів, які б свідчили про передачу позивачем майна та справ, як того вимагає ч.1 ст.89 Закону України “Про державну службу”.
Відповідно до ст.89 Закону України “Про державну службу” державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.
Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.
У разі якщо через невиконання обов'язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.
Аналізуючи статтю 89 цього Закону суд погоджується з таким твердженням позивача, оскільки передача справи і довіреного майна у зв'язку з виконанням посадових обов'язків особі уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі є обов'язковою умовою, що передує звільненню державного службовця.
Поряд з тим, в матеріалах справи відсутні докази передачі ОСОБА_1 таких справ та майна особі, уповноваженій суб'єктом призначення у Головному територіальному управлінні юстиції у Волинській області.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до відповідачів із заявою про відкликання заяви на звільнення за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості.
В судовому засіданні позивач пояснив, що не звертався з заявою про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, оскільки за відсутності дати її подання та відсутності дати домовленості сторін на припинення державної служби вважав таку заяву на припинення державної служби нікчемною, а отже такою, що не створює жодних правових передумов для такого звільнення.
В обґрунтування своє правової позиції, сторони надали суду для врахування при вирішенні спору рішення судів щодо ідентичних правовідносин.
Проте відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 06.06.2018 року у справі №813/5855/15 щодо поновлення на державній службі, Верховний суд висловив правову позицію щодо підстав звільнення з державної служби за угодою сторін.
Зокрема Верховний суд у постанові від 06.06.2018 року у справі №813/5855/15 вказав, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що заява про звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін не містить ні дати її написання, ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано. Отже сторонами не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Відсутність узгодження дати звільнення позбавляло права відповідача на звільнення позивача 23 вересня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
У цій постанові Верховний суд також зазначає, що як вбачається із заяви про звільнення особи з посади начальника Відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції за угодою сторін, вона не містить ні дати її написання ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення особи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
З урахуванням встановлених судом обставин справи, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, а також враховуючи правову позицію Верховного суду викладену у постанові від 06.06.2018 року у справі №813/5855/15 суд приходить висновку, що відсутність в заяві ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, дати її складення та подання, відсутність волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку припинення державної служби, відсутність в резолюції в.о Державного секретаря Міністерства юстиції України, Директора Департаменту персоналу ОСОБА_8 на заяві позивача пропозиції чи погодження з позивачем дати припинення державної служби, свідчить про недосягнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 юстиції України взаємної домовленості про припинення державної служби за угодою сторін, що позбавляло відповідача права на звільнення позивача за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вимога щодо скасування наказу ОСОБА_6 юстиції України №797/К від 23.02.2018 “Про звільнення” ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області 26.02.2018, підлягає задоволенню.
Враховуючи ту обставину, що суд визнає протиправним та скасовує наказ ОСОБА_6 юстиції України №797/К від 23.02.2018 “Про звільнення”, у зв'язку з чим також слід визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 №174/3 “Про звільнення ОСОБА_1І.”, як такий, що прийнятий на виконання попереднього наказу.
Також, враховуючи положення ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на те, що встановлено протиправність звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що вимоги щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області підлягають задоволенню з 26 лютого 2018 року.
Відповідно до ч.2, 3 ст.5 Закону України “Про державну службу” відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника, згідно ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР “Про оплату праці”, визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку №100 у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
З наявної в матеріалах справи довідки про заробітну плату ОСОБА_1 від 02.04.2018 №604 слідує, що середньоденна заробітна плата позивача складає 2 377, 04 грн. (а.с.79)
Разом з тим, з долученого ОСОБА_1 до матеріалів справи листка непрацездатності серії АДМ №166545 вбачається, що позивач з 26.02.2018 по 16.03.2017 перебував на лікарняному.
Отже, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 17.03.2018 по 20.06.2018 складає 65 робочий день, а тому стягненню на його користь підлягає заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 154 507, 60 грн. (65 день х 2 377, 04 грн.)
Відповідно до ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.
Частиною 1 ст.382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Проаналізувавши положення ст.382 КАС України, яка визначає порядок та умови встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання представника позивача про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення є безпідставним, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що судове рішення не буде виконано або ж відповідачі будуть ухилятися від його виконання.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 244, 245, 246 та 250, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про державну службу”, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_6 юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13) №797/К від 23.02.2018 “Про звільнення”, яким ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1) звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43001, м. Луцьк, вул. Володимирська, 1) від 26.02.2018 №174/3-к “Про звільнення ОСОБА_1І.”, яким оголошено наказ ОСОБА_6 юстиції України №797/К від 23.02.2018 “Про звільнення”.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 26 лютого 2018 року.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 154 507 (сто п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот сім) гривень 60 копійок.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 47 540 (сорок сім тисяч п'ятсот сорок) гривень 80 копійок підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
ОСОБА_11 Сорока
Судді: Т.М.Димарчук
ОСОБА_12
Повний текст судового рішення складено 27 червня 2018 року.