Провадження № 22-ц/774/1468/18 Справа № 175/1451/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.
Категорія 27
05 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,
при секретарі ПопазовійН.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 15 січня 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від нього гроші в сумі 5000,00 доларів США та зобов'язувався повернути в повному обсязі до 15 лютого 2014 року, а 04 березня 2014 року також отримав грошові кошти в сумі 15000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути в повному обсязі до 04 травня 2014 року, мотивуючи борг купівлею кахельних виробів для подальшої реалізації. На підтвердження укладення договорів позики, а також факту одержання грошових коштів ОСОБА_2 власноруч написав розписки. ОСОБА_2 ухиляється від повернення позики, на неодноразові звернення ОСОБА_2 відповідав обіцянками повернути позику, але останнім часом відповідач зовсім перестав виходити на зв'язок, не з'являється за місцем проживання та роботи, не відповідає на телефонні виклики, що свідчить про його стале небажання повертати грошові кошти. Тому позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 15 січня 2014 року і 04 березня 2014 року в сумі 530000 грн. та судовий збір.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за розпискою від 04.03.2014 року у розмірі 397500,00 грн., в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 15.01.2014 року відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3975,00 грн. сплаченого судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного заочного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення місцевого суду, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 представлено копію розписки від 15.01.2014 року про те, що ОСОБА_2 зобов'язується повернути 5000,00 дол. США ОСОБА_3 в строк до 15.02.2014 року (а.с. 11).
Також надано копію розписки від 04.03.2014 року про те, що ОСОБА_2 зобов'язується повернути ОСОБА_3 суму в розмірі 15000,00 дол. США в строк до 04.05.2014 року (а.с. 12).
Оригінали вказаних розписок досліджені апеляційним судом та долучені до матеріалів справи (а.с. 144, 145).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якщо він підписаний його стороною.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Разом з тим, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.
У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Детально дослідивши вищевказані розписки від 15.01.2014 року та від 04.03.2014 року, колегією встановлено, що жодна з них не містить інформації про факт отримання відповідачем певної грошової суми та дати отримання такої суми; інформація про отримання грошових коштів у борг також відсутня.
Крім того, встановлено, що відповідач не вчиняв дій, які б свідчили про визнання боргу, грошові кошти на часткове погашення боргу позивачу не сплачував. Дані факти визнані позивачем, що стверджується змістом позовної заяви, відзиву на апеляційну скаргу.
Позивачем не надані докази звернень до правоохоронних органів з приводу неповернення відповідачем боргу, пред»явлення відповідачу, до звернення з даним позовом, відповідних претензій у письмовій чи усній формах. Клопотань про витребування відповідних доказів судом позивачем не заявлено, що стверджується матеріалами справи, змістом позовної заяви, змістом відзиву на апеляційну скаргу, протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.
Колегія приймає до уваги доводи апелянта, який зазначив, що у 2014 році він обіймав посаду директора ТОВ «Тавера» та вів перемовини, зокрема, з позивачем з приводу інвестування діяльності вказаної юридичної особи, що не заперечується позивачем. У зв»язку з цим відповідачем було викладено у письмовій формі дві розписки, які за змістом є офертами, що були залишені позивачем без реагування, грошові кошти за розписками позивачем не передавались, а відповідачем не були отримані.
Виходячи з викладеного, надавши оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем факту отримання відповідачем грошових коштів у сумі 5000,0 дол. США та 15000,0 дол. США за вказаними вище розписками, що свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи викладене, строк позовної давності не підлягає застосуванню, оскільки наявні викладені вище підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, що призвело до ухвалення неправильного рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню із з ОСОБА_3 судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою судового збору в розмірі 5750,79 грн.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року - скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) судові витрати в розмірі 5750 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 79 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді