Провадження №1-кс/760/2392/18
Справа № 760/3367/18
05.02.2018 року слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Солом'янського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_3 , погодженого прокурором Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_4 - про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100090012141 від 03.02.2018р., за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України,
До Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання про арешт майна, подане в рамках кримінального провадження, що розслідується Солом'янським УП ГУ Національної поліції в м. Києві за ч. 1 ст. 187 КК України.
03.02.2018р. за даними ознаками розпочато кримінальне провадження № 12017100090012141.
У клопотанні поставлене питання про накладення арешту на майно, яке було вилучене під час проведення огляду місця події, 02.02.2018р., в період часу з 18.00год. по 18.30год. за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення його збереження як речового доказу.
В судове засідання слідчий не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду клопотання, проте його неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання.
Згідно ч.4 ст.107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів кримінального провадження, не здійснювалось, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у судовому провадженні.
Дослідивши матеріали клопотання, вважаю, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчий звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна, зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.
Аналізуючи наведені вимоги закону, слідчий суддя вважає, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.
Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
Враховуючи вказане, а також ту обставину, що слідчому судді не надано слідчим постанови про визнання майна речовим доказом, що свідчить про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки без відповідної постанови, майно не може набути статусу речового доказу, а іншої мети клопотання слідчого не містить, оскільки у ньому не зазначено будь-яких відомостей про те, чи повідомлялося будь-яким особам у цьому провадженні про підозру, або чи заявлений у ньому цивільний позов.
За таких обставин, в задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Керуючись статтями 94, 98, 110, 132, 170, 171, 173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання слідчого СВ Солом'янського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1