Справа № 761/19248/18
Провадження № 2-о/761/243/2018
19 червня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.
за участю :
секретаря судового засідання - Григоренко А.В.,
представників заявника - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника заінтересованої особи
ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6, заінтересовані особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації про видачу обмежувального припису, -
23 травня 2018 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6, заінтересовані особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації про видачу обмежувального припису, в обґрунтування якої зазначив, що 09.06.2007 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2013 року було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у подружжя народився син - ОСОБА_6. Після розлучення ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ані орган опіки та піклування, ані суд не приймали рішення про визначення місця проживання дитини. Впродовж 2013-2015 рр. ОСОБА_6 проживав з матір'ю, а з батьком проводив вихідні дні, а також спільний відпочинок в Україні та за кордоном. В 2013 році ОСОБА_6 почав грати в гольф, у якого виявилияс неординарні здібності гравця в гольф. В 2015 році ОСОБА_6 розпочав грати в серії турнірів US Kids Golf Ukraine. 30 липня 2015 р. ОСОБА_6 виграв свій перший турнір серії, а згодом і всю серію в Україні. За перше місце в 2015 році lитина отримала право представляти Україну в найпрестижнішій юнацькій серії турнірів в світі US Kids Golf Ukraine на 2016 рік. Більшу частину 2016 та 2017 років ОСОБА_6 разом із батьком провели за кордоном, оскільки протягом цього часу ОСОБА_6 постійно тренувався та навчався за кордоном, а також приймав участь у турнірах та чемпіонатах з гольфу в Королівстві Бельгія, СІЛА, Литві, Швейцарії та Шотландії. З червня 2017 року по сьогоднішній день ОСОБА_6 разом зі своїм батьком перебувають за кордоном. Виїзд за кордон та перебування дитини за кордоном погоджено з ОСОБА_3, відповідно заяви від 16.02.2017 року, за якою мати дала згоду на тимчасову (-ий) поїздку (виїзд) з метою туризму, відпочинку та участі в змаганнях до Кіпру, Ізраїлю, Туреччини, США, Великобританії, інших країн-учасниць Шенгенської угоди на період з 25.02.2017 р. по 15.02.2020 р. малолітнього сина, ОСОБА_6. ОСОБА_3 в заяві зазначила, що їй відомо та вона згодна з тим, що поїздка буде здійснюватися сином у супроводі його батька, ОСОБА_5. Наприкінці серпня 2017 року між дитиною та матір'ю відбувся конфлікт, внаслідок якого ОСОБА_6 категорично відмовився повертатися до України, та заявив, що не хоче проживати в подальшому разом з матір'ю. ОСОБА_5 запропонував матері ОСОБА_7 приїхати до Королівства Бельгії для вирішення конфліктної ситуації, однак, ОСОБА_3 не приїхала. Враховуючи заплановані турніри та тренувальні збори, в яких повинен був прийматимати участь ОСОБА_6, враховуючи наявну та чинну згоду матері на виїзд та проживання сина за кордоном, ОСОБА_5 спільно із сином було прийнято рішення лишитися проживати в Бельгії. ОСОБА_3 була проінформована про те, що дитина залишається проживати разом із батьком в Бельгії, і про те, що це пов'язано, в тому числі, з конфліктом, який відбувся між ними. Однак подальші дії ОСОБА_3 були спрямовані лише на протиправне повернення дитини до України, незважаючи на волевиявлення ОСОБА_6 проживати разом із батьком. На початку вересня 2017 року ОСОБА_6 розпочав навчання в приватній бельгійській школі в м. Антверпен. 04.09.2017 р. ОСОБА_3 повідомила керівництво школи та Посольство України в Бельгії про відсутність її згоди на навчання ОСОБА_6 за кордоном. В результаті ОСОБА_6 було відмовлено у продовженні навчання в школі. Такі дії матері стали справжнім ударом для ОСОБА_6, адже вона завдала дитині справжнього удару та вжила всіх заходів, щоб ОСОБА_6 не мав можливості навчатися в новій школі. Крім того, в жовтні 2017 року, зважаючи на триваючий конфлікт між дитиною та матір'ю, яка продовжувала вимагати повернення ОСОБА_6 до України, ОСОБА_5 звернувся до спеціаліста з дитячої психіатрії. 20.10.2017 р. спеціаліст з дитячої психіатрії після огляду дитини констатував, що у дитини - тривожні симптоми, пов'язані з конфліктом між батьками та йому було рекомендовано спостереження у психіатра. Висновки та рекомендації психолога були доведені до відома ОСОБА_3 Проте. ОСОБА_3 свідомо нехтує як висновками спеціаліста, так і бажаннями дитини. З березні 2018 року ОСОБА_5 дізнався, що ОСОБА_3 звернулася до Міністерства юстиції України із завою про сприяння поверненню дитини в Україну на підставі Конвенції, після чого дитина перебувала під важким психологічним тиском з боку матері, яка постійна писала повідомлення на кшталт «ми скоро побачимося», «ми скоро будемо разом» і т.д. Разом з тим, правоохоронні органи та органи прокуратури Бельгії не знайшли підстав для примусового повернення ОСОБА_6 в Україну на підставі положень Конвенції, що і свідчить про безпідставність заяви ОСОБА_3 В січні 2018 року ОСОБА_5 стало відомо, що до Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві надійшла заява від ОСОБА_3 з приводу зникнення дитини, ОСОБА_6. Вказана заява була зареєстрована в журналі єдиного обліку Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві за № 100391 від 29.12.2017 року та в подальшому було відкрито кримінальне провадження, відомості якого внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12017100100015531 від 30.12.2017 року. В ході проведених розшукових заходів було встановлено, що підстави для розшуку відсутні, оскільки його місцезнаходження було встановлено (ОСОБА_6 на законних підставах проживав разом з батьком. ОСОБА_5, за кордоном. Впродовж всього терміну перебування за кордоном сина, мати мала безперешкодну можливість спілкуватися з ОСОБА_6, та була проінформована про місце перебування дитини, проте, ОСОБА_3 у всіх своїх заявах до компетентних органів стверджувала, що вона позбавлена можливості спілкуватися з дитиною та те, що їй невідомо її місцезнаходження. Відтак всі звернення ОСОБА_3 до українських органів влади та правоохоронних органів були спрямовані не на пошуки дитини, а на примусове, поза волею дитини, повернення ОСОБА_6 до України. ОСОБА_3, знаючи про місце перебування ОСОБА_6 в Бельгії, 21.02.2018 р. повторно вжила заходів для безпідставного оголошення ОСОБА_6 в розшук. ОСОБА_6 звертався із численними заявами, листами та смс повідомлення до ОСОБА_3, в яких зокрема, просив: надати дозвіл на оформлення візи для поїздки в Великобританію на Чемпіонат Європи з гольфу; надати дозвіл на навчання ОСОБА_6 за кордоном; повернути грошові кошти, належні дитини; перерахувати аліменти, які батько сплачує матері, незважаючи на те, що ОСОБА_6 проживає разом із батьком; привезти собаку, проте ОСОБА_3 не виконала жодне з прохань ОСОБА_6. Натомість мати продовжує безпідставно переслідувати дитину в судових, правоохоронних та урядових органах України та Бельгії. Заявник вважає, що наведені в цій заяві обставини свідчать про безпідставне переслідування ОСОБА_3 свого малолітнього сина, метою якого є прагнення обмежити волевиявлення ОСОБА_6 проживати разом із батьком, окремо від матері. Педставники ОСОБА_5 зверталися із заявами про вчинення психологічного насильства ОСОБА_3 у відношенні ОСОБА_6 до Служби у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації в Київській області, Центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Бориспільського ВП ГУМП в Київській області. 11 травня 2018 року Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Боиспільської районної державної адміністрації Київської області було встановлено наявність психологічного насильства у відношенні ОСОБА_6, вчиненого ОСОБА_3 та було проінформовано про це Службу у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації в Київській області та Бориспільське ВП ГУПМ в Київській області. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 впродовж тривалого часу та систематично вчиняла та вчиняє психологічне насильство над ОСОБА_6, існує висока вірогідність продовження та повторного вчинення психологічного насильства у відношенні малолітньої дитини.
Тому заявник просить видати, строком на шість місяців, обмежувальний припис у відношенні ОСОБА_3, а саме: обмежити спілкування ОСОБА_3 з ОСОБА_6; заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні розмови з ОСОБА_6 або контактувати з ним через інші засоби зв'язку і через третіх осіб.
Ухвалою суду від 24.05.2018 року заяву було залишено без руху та надано строк заявнику для усунення недоліків.
07.06.2018 року заявником надано заяву про усунення недоліків з уточненою позовною заявою.
Ухвалою суду від 08.06.2018 року відкрито провадження у справі.
Представники заявника в судовому засіданні заяву підтримали, підтвердили обставини викладені у заяві та просили суд заяву задовольнити у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечували, вважають її безпідставною, просять суд у її задоволенні відмовити у повному обсязі, оскільки до 2017 року дитина проживала з матір'ю, проблем не було, мати зверталася з заявами, оскільки не надавала згоди на постійне проживання за кордоном та навчання там дитини, а лише на тимчасовий виїзд на спортивні змагання.
Представники заінтересованих осіб Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації, в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, їх неявка не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
У судовому засіданні 11.06.2018 року, ОСОБА_8, яка була допитана в якості свідка, зазначила, що заявник звертався з проханням провести оцінку психоемоційного стану дитини у зв'язку з судовими спорами, дитина була напружена, нервувала, коли запитання були про маму, говорив, що йому не подобається, що мама його обманює, боїться, що мама забере його від батька, дитина говорила, що хоче жити з батьком, бесіда проходила в кімнаті готелю, зазначила, що сказане можна підтвердити результатами дослідження психоемоційного стану від 12.04.2018 року, які знаходяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення учасників процесу, свідка, дослідивши надані суду письмові докази по справі, суд вважає заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.06.2007 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2013 року було розірвано, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у подружжя народився син - ОСОБА_6 (а.с. 8-9).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).
Відповідно довідки про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 97).
Відповідно заяви ОСОБА_3 від 14.06.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бібік С.В., ОСОБА_3 дала згоду на тимчасову (-ий) поїздку (виїзд) з метою туризму, відпочинку та участі в змаганнях до Сполучених Штатів Америки на період з 31.07.2016 року по 31.07.2018 року малолітнього сина, ОСОБА_6, ОСОБА_3 в заяві зазначила, що їй відомо та вона згодна з тим, що поїздка буде здійснюватися сином у супроводі його батька, ОСОБА_5, який бере на себе відповідальність по поверненню сина в Україну по закінченню перебування за кордоном (а.с. 100).
Відповідно заяви ОСОБА_3 від 03.02.2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бібік С.В., ОСОБА_3 дала згоду на тимчасову (-ий) поїздку (виїзд) з метою туризму, відпочинку та участі в змаганнях до Королівства Бельгії на період з 30.04.2017 року по 30.04.2020 року малолітнього сина, ОСОБА_6, ОСОБА_3 в заяві зазначила, що їй відомо та вона згодна з тим, що поїздка буде здійснюватися сином у супроводі його батька, ОСОБА_5, який бере на себе відповідальність по поверненню сина в Україну по закінченню перебування за кордоном (а.с. 101).
В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_6, в яких він зазначає про його бажання проживати з батьком, заявив, що свідомо не погоджується жити з мамою (а.с. 19).
Проте суд не бере до уваги дану заяву, оскільки, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, згідно з положеннями ч. 2 ст. 160 СК України, проте, ОСОБА_3 не надавала своєї згоди на постійне проживання та навчання дитини з батьком за кордоном.
Як вбачається з матеріалів справи 14.11.2017 року ОСОБА_3 зверталася до суду із позовною заявою про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення сина до попереднього місця проживання, ухвалою від 12.01.2018 року відкрито провадження по справі.
До правовідносин, що виникають з визначення місця проживання дитини, обов'язково застосовуються норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення дитини з матір'ю, крім випадків, коли є виняткові обставини (ухвали від 17 квітня 2013 року, 29 січня і 23 липня 2014 року та 11 липня 2016 року).
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Також, як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2017 р. ОСОБА_3 повідомляла керівництво школи та Посольство України в Бельгії про відсутність її згоди на навчання ОСОБА_6 за кордоном, в березні 2018 року ОСОБА_3 зверталася до Міністерства юстиції України із завою про сприяння поверненню дитини в Україну на підставі Конвенції, в січні 2018 року зверталася до Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві із заявою з приводу зникнення дитини, ОСОБА_6. Вказана заява була зареєстрована в журналі єдиного обліку Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві за № 100391 від 29.12.2017 року та в подальшому було відкрито кримінальне провадження, відомості якого внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12017100100015531 від 30.12.2017 року.
Представники ОСОБА_5 зверталися із заявами про вчинення психологічного насильства ОСОБА_3 у відношенні ОСОБА_6 до Служби у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації в Київській області, Центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Бориспільського ВП ГУМП в Київській області, 11 травня 2018 року Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації Київської області було встановлено наявність психологічного насильства у відношенні ОСОБА_6, вчиненого ОСОБА_3 та було проінформовано про це Службу у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації в Київській області та Бориспільське ВП ГУПМ в Київській області.
Заявник вважає, що зазначені дії ОСОБА_3 свідчать про безпідставне переслідування свого малолітнього сина, метою якої є прагнення обмежити волевиявлення дитини проживати разом із батьком, окремо від матері, зазначивши, що існує висока вірогідність продовження та повторного вчинення психологічного насильства у відношенні малолітньої дитини.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК Україн и заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 1 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до п.п. 5, 7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
Згідно зі ст. 19 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.
Частиною 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб , зокрема, мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя).
Ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства .
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 та п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника із заявою про видачу якого може звернутися постраждала особа.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Частинами 3, 4 статті 26 цього Закону зазначає, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Статтею 16 вищезазначеного закону передбачено ведення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі (далі - Реєстр) - це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про випадки домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Реєстр ведеться з метою: 1) захисту життєво важливих інтересів постраждалих осіб, зокрема постраждалих дітей; 2) попередження повторних випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі; 3) забезпечення здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі; 4) надання комплексної та своєчасної допомоги постраждалим особам суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі; 5) обліку випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі; 6) координації діяльності суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі.
Однак, суду не надано жодних доказів, щодо внесення до Єдиного державного реєстру випадків насильства відомостей щодо малолітнього ОСОБА_6 зі сторони його матері ОСОБА_3.
Згідно Принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю. На суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов'язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім'ї, та про дітей, які не мають достатніх засобів існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалася державна або інша допомога на утримання дітей.
Згідно ст.350-6 ч. 1, 2, 4 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"або Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", на строк від одного до шести місяців. Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Таким чином, приймаючи до уваги, що заявником не надано суду належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства щодо малолітнього сина ОСОБА_6, враховуючи ствердження заявника про те, що ОСОБА_3 чинить психологічне насильства щодо нього, суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, тому, що всі звернення ОСОБА_3 до українських органів влади та правоохоронних органів були спрямовані на пошуки дитини, повернення сина до України для спілкування та виконання своїх материнських обов'язків, оскільки вона не надавала дозволу на постійне проживання та навчання сина за кордоном, а лише на тимчасовий виїзд на спортивні змагання, крім того, відсутні судові рішення, які набрали законної сили про визначення місця проживання дитини з батьком, тому суду не доведено належними засобами доказування, що заінтересована особа ОСОБА_3 психологічно впливає на ОСОБА_6.
Не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і ризики, які можуть настати у разі незастосування відносно заінтересованої особи обмежувального припису.
Окрім цього, суду не надано будь-яких доказів щодо внесення хоча б одного випадку психологічного насильства до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, а за таких обставин суд вважає заяву необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 263, 265, 350-1 - 350-6 ЦПК України, ЗУ «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», суд, -
В задоволенні вимог заяви ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6, заінтересовані особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бориспільської районної державної адміністрації про видачу обмежувального припису - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного судового рішення 27.06.2018 року.
Суддя