Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа №629/3333/17
адміністративне провадження №К/9901/4354/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М., -
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 629/3333/17
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 , ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 , ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 ОСОБА_26 ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63 (далі - Позивачі) до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - об'єднане управління ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_44, ОСОБА_18, ОСОБА_48, ОСОБА_31, ОСОБА_1, ОСОБА_36, ОСОБА_64, ОСОБА_6, ОСОБА_25, ОСОБА_3, ОСОБА_46, ОСОБА_41, ОСОБА_23, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_39, ОСОБА_35, ОСОБА_28, ОСОБА_49, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_47, ОСОБА_22, ОСОБА_50, ОСОБА_65, ОСОБА_42, ОСОБА_66, ОСОБА_51
на постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року у складі судді Каращук Т.О.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Донець Л.О., суддів Бенедик А.П., Мельнікової Л.В., -
19 вересня 2017 року Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили:
- визнати протиправним застосування відповідачем при нарахуванні та виплаті належних їм державних пенсій підзаконних актів Кабінету Міністрів України всупереч нормам Конституції України.
- зобов'язати відповідача нарахувати та сплачувати належні позивачам державні пенсії в розмірі не меншому, ніж визначено Законами України від 01 липня 1992 року № 2532-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 17 червня 1993 року № 3285-ХІІ «Про внесення змін до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в усіх випадках не нижче: по І групі інвалідності - семи мінімальних заробітних плат, або 10 мінімальних пенсій за віком на вибір позивачів; по ІІ групі інвалідності - п'яти мінімальних заробітних плат, або 8 мінімальних пенсій за віком, на вибір позивачів; по ІІІ групі інвалідності - трьох мінімальних заробітних плат, або 6 мінімальних пенсій за віком, на вибір позивачів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є постраждалими від неї, а тому мають право на державні пенсії у розмірі, встановленому Законами України. Позивачі вказують на те, що відповідач порушує їх законне право своїм хибним твердженням щодо відмови нарахування та виплати пенсій.
Лозівський міськрайонний суд Харківської області постановою від 05 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідач визначаючи розміри пенсій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
04 грудня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_44, ОСОБА_18, ОСОБА_48, ОСОБА_31, ОСОБА_1, ОСОБА_36, ОСОБА_64, ОСОБА_6, ОСОБА_25, ОСОБА_3, ОСОБА_46, ОСОБА_41, ОСОБА_23, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_39, ОСОБА_35, ОСОБА_28, ОСОБА_49, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_47, ОСОБА_22, ОСОБА_50, ОСОБА_40, ОСОБА_42, ОСОБА_66, ОСОБА_51, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що дії відповідача, при визначені розміру пенсій позивачів відповідно до постанови Уряду, порушують норми частини третьої статті 22 Конституції України, за правилами якої не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до пункту 12 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 327 КАС України судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається суди встановили, що відповідно до посвідчень Позивачі є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та перебувають на пенсійному обліку, отримують державну пенсію як інваліди - ліквідатори аварі на Чорнобильській атомній електростанції [далі - ЧАЕС; (а.с. 12-135)].
Відповідачем листом від 30 серпня 2017 року № 117/Д-6 надано роз'яснення голові Лозівського об'єднання «Спілка Чорнобиль України» ОСОБА_1 щодо пенсійного забезпечення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 49 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), пенсії особам, віднесеним до 1 категорії, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Розмір додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1 був визначений у статті 50 Закону № 796-XII, а особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 - статтею 51 цього ж закону.
В свою чергу, розмір державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника передбачений у статті 54 Закону № 796-XII, в залежності, зокрема, від встановленої групи інвалідності.
Разом з цим, 01 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76 VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни, зокрема, і до статей 50 та 54 Закону № 796-XII.
Так, згідно зі статтею 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 11 вказаного Порядку мінімальний розмір пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на АЕС:
I групи інвалідності - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
II групи інвалідності - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
III групи інвалідності - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 13 цього ж Порядку в редакції, що діяла у спірний період, встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам I групи - 474,5 гривні; інвалідам II групи - 379,6 гривні; інвалідам III групи - 284,7 гривні.
Отже, виплата державної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі, регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року №3рп/2012 встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду викладеною в справі за заявою «Великоди Валентини Ніканорівни проти України» від 03 червня 2014 року №43331/12 в якій суд прийшов до висновку, що положення Протоколу № 1 до Конвенції не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. «Вимога» може становити «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню. З огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою. Більше того, навіть припускаючи, що зміни та доповнення до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становили втручання у право заявниці на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій позивача при призначення пенсій відповідно до чинної постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стосовно посилань Позивачів в касаційній скарзі на те, що зміни в редакції Закону № 796-ХІІ, які набули чинності з 01 січня 2015 року, звужують права громадян та суперечать Конституції України, колегія суддів зазначає, що вказані зміни не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню.
Враховуючи наведене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, якими доводи скаржників відхилено.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_44, ОСОБА_18, ОСОБА_48, ОСОБА_31, ОСОБА_1, ОСОБА_36, ОСОБА_64, ОСОБА_6, ОСОБА_25, ОСОБА_3, ОСОБА_46, ОСОБА_41, ОСОБА_23, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_39, ОСОБА_35, ОСОБА_28, ОСОБА_49, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_47, ОСОБА_22, ОСОБА_50, ОСОБА_65, ОСОБА_42, ОСОБА_66, ОСОБА_51 залишити без задоволення.
Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у справі № 629/3333/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон,
Судді Верховного Суду