Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №804/7812/17 (9901/534/18)
адміністративне провадження №П/9901/534/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Смоковича М.І.,
суддів Бевзенка В.М., Білоуса О.В, Стрелець Т.Г., Шарапи В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Гулової О.І.,
представника позивача Джихура С.В.,
представника відповідача Архіпова В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2017 року Первинна професійна спілка «Правозахисники країни» (далі - Профспілка) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП, Комісія) про визнання неправомірним і скасування рішення КДКП від 19 жовтня 2017 року №677дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження (далі також - Рішення) та зобов'язання відкрити дисциплінарне провадження щодо слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу процесуального керівництва прокуратури міста Києва Кравчук С.В. (далі - слідчий Кравчук С.В.).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що слідчий Кравчук С.В. прийняв постанову від 31 березня 2017 року про закриття кримінального провадження №421017000000000750, розпочатого за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК). Не погодившись з таким рішенням, Профспілка оскаржила його до суду і ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року (справа № 755/10868/17) вказану постанову скасовано. Відтак Профспілка подала скаргу на дії слідчого Кравчука С.В. при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження, якою, судячи з пояснень позивача, порушено його права і протиправність цієї постанови, відповідно й дій слідчого Кравчука С.В., підтверджується ухвалою слідчого судді від 19 серпня 2017 року у справі № 755/10868/17. Профспілка вважає, що відмовляючи у відкритті дисциплінарного провадження Комісія не надала належної оцінки повідомленим фактам протиправності дій слідчого Кравчука С.В., тому спірне Рішення підлягає скасуванню.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 8 грудня 2017 року відкрив провадження за вказаним позовом і призначив справу до розгляду.
20 лютого 2018 року цей суд, з посиланням на положення пункту 10 частини першої Перехідних положень, частини четвертої статті 22, частини другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в новій редакції постановив ухвалу, якою передав зазначену справу на розгляд Верховного Суду.
Ухвалою від 24 квітня 2018 року суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді прийняв зазначену справу до провадження і ухвалою від 7 травня 2018 року призначив її до розгляду у судовому засіданні за участю сторін.
Розгляд цієї справи двічі відкладався за клопотанням представника позивача: першого разу (24 травня 2018 року) у зв'язку з тим, що відповідач і суд на дату судового засідання не отримали відповіді на відзив КДКП, який позивач надіслав поштою; наступного разу (12 червня 2018 року) - у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні через зайнятість у розгляді інших судових справ в інших судах. Щодо останнього клопотання, то суд його також задовольнив і з урахуванням пояснень представника позивача відклав розгляд цієї справи на 26 червня 2018 року.
У судовому засіданні 26 червня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з тих же підстав, які зазначені в позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.
КДКП подало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, зокрема, про те, що оскаржене Рішення прийнято правомірно, підстав для його скасування немає. Разом з тим відповідача зазначив, що Профспілка не є учасником правовідносин, які виникли у зв'язку з прийняттям спірного Рішення, останнє не породжує для нього правових наслідків, в тому числі і права на захист шляхом оскарження Рішення в порядку адміністративного судочинства. Правову позицію аналогічного змісту висловив Верховний Суд у постанові від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18.
З урахуванням наведеного Комісія просить закрити провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС.
У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення аналогічного змісту, просив закрити провадження у справі.
При прийнятті цієї ухвали колегія суддів виходила з такого.
За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?ж;…&?а;».
Також у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У позовній заяві Профспілка зазначила, що постановивши неправомірну постанову про закриття кримінального провадження №421017000000000750, розпочатого за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 364 КК, слідчий Кравчук С.В. порушив її права (судячи зі змісту скарги, порушення полягало в тому, що з прийняттям вказаної постанови представник Профспілки позбавлений можливості звернутися до органу досудового розслідування із заявою про визнання Профспілки потерпілою особою у цьому кримінальному провадженні). Позивач зазначив також і про інші порушення слідчим Кравчуком С.В. вимог кримінального процесуального закону, які на його думку мають суттєве значення і вказують на наявність підстав для притягнення слідчого Кравчука С.В. до дисциплінарної відповідальності.
За наслідками розгляду дисциплінарної скарги Профспілки КДКП прийняла рішення від 19 жовтня 2017 року № 677дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно слідчого Кравчука С.В.
За частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
Відповідно до статті 44 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.
За частиною першою статті 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Частиною другою статті 45 Закону № 1697-VII встановлено, що право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.
Згідно з частинами першою, другою статті 46 Закону № 1697-VII секретаріат Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
Член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; &?я;..&?о;.
Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження повинно бути вмотивованим та протягом трьох днів з моменту прийняття надісланим заявникові.
Копія рішення члена Комісії про відкриття дисциплінарного провадження надсилається прокурору, щодо якого його відкрито, та особі, за зверненням якої відкрито провадження, протягом трьох днів.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Норми такого ж змісту наведено у пункті 148 Положення.
Отже, з наведеного вище правового регулювання висновується, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення КДКП, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження і право на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарного провадження та учасник правовідносин, які виникають у зв'язку з прийняттям Комісією щодо нього рішення за наслідками розгляду дисциплінарної скарги.
Особи, за дисциплінарною скаргою яких КДКП приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за Законом № 1697-VII не наділені правом на оскарження рішень КДКП як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.
Крім того, обраний позивачем спосіб захисту, як оскарження рішення Комісії про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який, на думку позивача, порушив вимоги КПК, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування і не відновить його прав як учасника кримінального провадження. Крім того, саме рішення Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17 та від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18.
Відповідно до пункту 1 частин першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на обставини, що зумовили звернення з цим позовом до суду, та наведене правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що провадження в цій справі підлягає закриттю.
Керуючись статтями 238, 248, 250, 256, 266, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
провадження у справі за позовом Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Головуючий суддя М.І. Смокович
Судді В.М. Бевзенко
О.В. Білоус
В.М. Шарапа
Т.Г. Стрелець