Іменем України
Київ
26 червня 2018 року
справа №810/4087/17
адміністративне провадження №К/9901/51447/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (суддя - Головенко О.Д) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (судді - Пилипенко О.Є., Глущенко Я.Б.. Кузьмишина О.М.) у справі №810/4087/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення,
ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача у справі від 10 травня 2017 року №663-13.
Позов мотивований протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки воно суперечить принципу стабільності податкового законодавства з огляду на те, що передбачені нормами Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Таким чином, на думку позивача, оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням норм законодавства та підлягає скасуванню.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 10 травня 2017 року №662-13.
Задовольняючи адміністративний позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2017 року №662-13 є необґрунтованим, оскільки контролюючим органом застосовано при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставку податку в розмірі 1%, в той час як рішенням Бирюківської сільської ради встановлено ставку податку в розмірі 0,25 %, яка й підлягає застосуванню в спірних правовідносинах, адже встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є компетенцією саме міських/сільських/селищних рад, відповідно до норм чинного законодавства.
У поданій касаційній скарзі податковий орган із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначається Податковим кодексом України, а тому в даному випадку, застосування контролюючим органом при розрахунку суми податку рішення місцевої ради, прийнятого в поточному податковому періоді, не може вплинути на підстави нарахування такого податку та обов'язок платника сплачувати податки і збори.
Відзив на касаційну скаргу від позивача у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в них норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору купівлі продажу нежитлового приміщення від 01 березня 2007 року, який укладено між ОСОБА_3 та позивачем у справі, до останньої перейшла у власність нежитлова будівля загальною площею 3347,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.
Податковим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 662-13 від 10 травня 2017 року, згідно з яким позивачу за податковий період 2016 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у розмірі 46 124,42 гривні.
Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Бирюковської сільської ради від 15 липня 2015 року на виконання положень Податкового кодексу України встановлені місцеві податки та збори на 2016 рік. Зокрема в підрозділі «Ставка податку. Нежитлова нерухомість» визначено, що ставка податку для будівлі промисловості та склади становить 0,25 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року за 1 квадратний метр бази оподаткування.
З 01 січня 2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 №71-VIII, згідно з яким, зокрема, статтю 266 Податкового кодексу України викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток.
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу (в редакції чинній на 1 січня 2015 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, законодавець встановив чіткий строк до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
В той же час пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Окрім того, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від терміну прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування покладається на відповідача.
Частиною четвертою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
До апеляційної скарги поданої податковим органом додано копію рішення Бирюківської сільської ради від 19 січня 2016 року, в якому внесені зміни щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема в частині ставок податку на нежитлову нерухомість.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В той же час судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки зазначеному доказу у справі, та не зазначено про неприйнятність зазначеного доказу.
Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Верховний Суд зазначає, що у цій справі судами попередніх інстанцій допущено порушення застосування норм процесуального права, а саме не надана оцінка доказам або ж не зазначено про неприйнятність зазначеного доказу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі №810/4087/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер