Іменем України
25 червня 2018 року
Київ
справа №813/423/17
адміністративне провадження №К/9901/40269/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 (головуючий суддя: Гулик А.Г.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (головуючий суддя: Заверуха О.Б., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.)
у справі № 813/423/17
за позовом ОСОБА_2
до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 № 72044-13 про збільшення податкового зобов'язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 2038,93 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2017, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 № 72044-13.
У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпункту 266.3.2 пункту 266.3, підпункту 266.4.2 пункту 266.4, підпункту 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. За доводами відповідача позивач зобов'язана була сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у відповідності до норм ст. 266 ПК України, оскільки є власником нерухомого майна. Також за доводами ОДПІ, оскільки позивач використовує нерухоме майно для здійснення нотаріальної діяльності, то на неї не розповсюджуються пільги з оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 № 72044-13 про збільшення позивачу податкового зобов'язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 2038,93 грн. з огляду на те, що позивач є власницею квартири, загальною площею 83,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: Львівська область. м. Дрогобич, вул.. Майдан Ринок, 28.
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким, зокрема, викладено в новій редакції ст. 266 ПК України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 ст. 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 цієї статті, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 цього Кодексу встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до норм пункту 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 цього пункту визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 ст. 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення цього податку.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради про затвердження ставок місцевих податків і зборів, зокрема щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте у 2015 році могло бути застосовано в 2016 році.
Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 ст. 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені норми ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За таких обставин, відсутні підстави для покладення контролюючим органом у розглядуваній ситуації на позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Застосовуючи вказані правові норми, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок щодо неправомірності визначення позивачу сум податкового зобов'язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Разом із тим, не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що зроблені із встановленням усіх обставин у справі, висновки судів щодо того, що об'єкт нерухомості, який належить позивачу не є об'єктом оподаткування податком на нерухомість, відмінну від земельної ділянки. Такий висновок судами був зроблений із посиланням на підпункт 266.4.2 пункту 266.4 ст. 266 ПК України та обставини того, що позивач є нотаріусом. Цей висновок судів суперечить змісту правового регулювання вищенаведених норм та виник у зв'язку із ототожненням судами понять об'єкт оподаткування та база оподаткування.
Нормами підпунктів 266.2.1. та 266.2.2 пункту 266.2 чітко встановлено, що є та відповідно не є об'єктом оподаткування. Тоді як у судовому процесі не було встановлено обставин щодо того, що об'єкт нерухомості, який належить позивачу підпадає під ознаки об'єктів, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 ПК України. Як не було встановлено у судовому процесі також і обставин встановлення місцевою радою пільг щодо сплати цього податку, що могло вплинути на базу оподаткування.
Поряд із цим, такі висновки судів не вплинули на правильність вирішення спору. а тому вказані судові рішення підлягають зміні у їх мотивувальній частині щодо підстав задоволення позову.
Відповідно до ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після внесення змін Законом України від 03.08.2017), підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.
Змінити постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у частині мотивів для задоволення позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя:І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко