26 червня 2018 року
Київ
справа №805/100/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13245/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 805/100/16-а
за позовом ОСОБА_2
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
третя особа Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк»
про визнання рішення протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни (надалі - відповідач-1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач-2) про, з урахуванням заяви про часткову зміну позовних вимог:
- визнання протиправним та скасування наказу відповідача-1 № 204 від 09 листопада 2015 року "Про визнання правочинів нікчемними" в частині визнання нікчемним правочину (транзакції) з внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківській рахунок у Публічному акціонерному товаристві "Радикал Банк" грошових коштів у сумі 200 000,00 грн. із призначенням платежу: "внесення коштів на власний рахунок";
- зобов'язання відповідача-1 надати до відповідача-2 додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, за рахунок включення до їх числа позивача, яким необхідно здійснити виплати (відшкодувати кошти) за вкладом в Публічному акціонерному товаристві "Радикал Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" (надалі - ПуАТ "Радикал Банк").
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі № 805/100/16-а у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі № 805/100/16-а за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - скасовано, а провадження в справі - закрито.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, порушує питання про скасування рішень попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Касаційна скарга подана 21 червня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 805/100/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Суддя-доповідач Берназюк Я.О. ухвалою від 18 червня 2018 року прийняв до свого провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду ухвалою від 25 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 26 червня 2018 року.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини шостої статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,
Справу № 805/100/16-а за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк» про визнання рішення протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко