Іменем України
19 червня 2018 року
Київ
справа №2а-62/10/1070
касаційне провадження №К/9901/677/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Київського дослідно-експериментального заводу сільськогосподарського машинобудування «Київсільмаш» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 (суддя Старова Н.Е.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 (головуючий суддя - Ключкович В.Ю., судді: Данилова М.В., Федорова Г.Г.) у справі №2-а-62/10/1070 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод сільськогосподарський машинобудування «Київсільмаш» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод сільськогосподарський машинобудування «Київсільмаш» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, в якому заявило вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.11.2008 №000382300/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додатну вартість в загальній сумі 98541грн., в тому числі: 65694грн. - основного платежу та 32847грн. - штрафних (фінансових) санкцій, та від 04.11.2008 №0001152300/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 32410грн., в тому числі: 25658грн. - основного платежу та 6752грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Під час розгляду справи в суді першої інстанцій позивач звернувся з клопотанням про уточнення позовних вимог, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2008 №000382300/3.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 23.06.2011 позовні вимоги задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2012 скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відкрите акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод сільськогосподарський машинобудування «Київсільмаш» оскаржило їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 та ухвалити нове судове рішення про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.11.2008 №000382300/3 та №0001152300/3.
Утім, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що заявлення позивачем у касаційній скарзі вимог щодо ухвалення судового рішення про задоволення вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2008 №0001152300/3 є безпідставним, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій під час вирішення справи, у зв'язку з поданням позивачем клопотання про уточнення позову, про що зазначено вище (с. 171-172).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 1.32 статті 1 Господарського кодексу України, статтей 69, 71, 82 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на тому, що суди неповно дослідили докази у цій справі, що призвело до неповного з'ясування усіх обставин справи та постановлення рішення, яке суперечить вимогам закону. Зокрема, скаржник вказує на висновок судово-економічної експертизи від 27.01.2011 №6691/10257/10-19, який не був оцінений окремо за критеріями належності щодо кожного предмета доказування у справі у сукупності з іншими доказами. Крім того, наголошує на підтвердженості матеріалами справи факту використання придбаних послуг та робіт у господарській діяльності.
Відповідач своїм правом на надання заперечень не скористався.
Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.09.2007, за результатами якої складено акт від 11.03.2008 №99/23-2/00238196.
Підставою для визначення позивачу на підставі податкового повідомлення-рішення від 04.11.2008 №000382300/3 податкового зобов'язання з податку на додатну вартість в загальній сумі 98541грн., в тому числі: 65694грн. - основного платежу та 32847грн. - штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягали у неправомірному включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за операціями:
з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС Сервіс ЛТД» консультаційно-юридичних послуг з питань земельного права на підставі договору від 09.04.2007 №КЮ-1027, а також маркетингових послуг на підставі договору від 20.07.2007 №М-15;
з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Діана ЛТД» робіт по ремонту шляхів на підставі договору від 01.01.2006.
Свої висновки про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за вказаними операціями податковий орган обґрунтовував тим, що такі операції не пов'язані з господарською діяльністю платника податків.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував свою позицію тим, що на момент вчинення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податків. Крім того, законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від дотримання контрагентами платника податків податкової дисципліни. Податкові накладні відповідають вимогам законодавства щодо їх оформлдення та складення (містять підпис та печатку продавця).
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що первинні документи не містять інформації щодо змісту та обсягу наданих послуг та виконаних робіт, що позбавляє можливості встановити пов'язаність таких операцій з господарською діяльністю позивача.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовдносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
В той же час, відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Умовою достовірності доказів щодо фактичного придбання послуг та робіт з метою використання у власній господарській діяльності є, перш за все, деталізація змісту, обсягу та результату господарської операції, у зв'язку з чим необхідно аналізувати договірні умови надання послуг та виконання робіт, з'ясовувати фактичний порядок здійснення, результати, а також встановлювати мету вчинення господарських операцій.
Суд першої інстанції при дослідженні первинних документів надав оцінку лише дотриманню вимог законодавства щодо їх оформлення (наявності реквізитів (підпис, печатка), утім не з'ясував, чи розкривають такі первинні бухгалтерські документи зміст спірних операцій, за якими позивачем нараховано (сплачено) податок на додану вартість, не проаналізував чи відповідають договірні умови фактичному порядку та обсягу наданих послуг та виконаних робіт.
Натомість первинні документи щодо вчинення спірних господарських операцій (податкові накладні, акти прийому-передачі, платіжні доручення) , які були предметом дослідження судово-економічної експертизи, судом апеляційної інстанції оцінені як такі, що не конкретизують змісту, обсягів та результатів виконаних зобов'язань за господарськими операціями.
Зокрема, як встановлено судом апеляційної інстанції, первинні документи щодо операцій з придбання робіт з ремонту шляхів містять узагальнену інформацію про умови договору без зазначення характеристик здійснених робіт, протяжності відремонтованих шляхів та конкретизації їх місця розташування. Крім того, позивачем не надано доказів оплати таких робіт, а також доказів щодо пов'язаності ремонту шляхів з господарською діяльністю позивача.
Позивачем не надано документів, складених на паперових або машинних носіях, які б підтверджували надання маркетингових та консультаційних послуг, що безпосередньо пов'язані зі статутною діяльністю підприємства, модернізацією основних виробничих процесів, прийняттям управлінських рішень щодо ефективності використання наявних потужностей та запобігання зайвих витрат тощо.
Судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з придбання консультаційно-юридичних та маркетингових послуг, а також робіт з ремонту шляхів не пов'язані з господарською діяльністю товариства з огляду на непідтвердження таких обставин належними первинними документами, у зв'язку з чим висновки суду щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту за вказаними операціями є обґрунтованими.
Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин щодо непідтвердження вчинення господарських операцій з придбання консультаційно-юридичних, маркетингових послуг та робіт по ремонту шляхів з метою використання в господарській діяльності, у зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про неправомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 04.11.2008 №000382300/3 є обґрунтованими.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства Київського дослідно-експериментального заводу сільськогосподарського машинобудування «Київсільмаш» без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Київського дослідно-експериментального заводу сільськогосподарського машинобудування «Київсільмаш» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 у справі №2-а-62/10/1070 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк